Шухевич, Роман Осипович

Шухе́вич, Рома́н О́сипович (псевдонім Тарас Чупринка, Білий, Роман Лозовський, Чух, Тур, 30.06.1907, м. Львів — 05.03.1950, с. Білогорща, тепер Львів, Україна) — військовий і політичний діяч, діяч українського націоналістичного руху, головний командир УПА у 1943–1950.

Шухевич, Роман Осипович
Псевдоніми	Тарас Чупринка, Білий, Роман Лозовський, Чух, Тур
Народження	30.06.1907
Місце народження	Львів
Смерть	05.03.1950
Місце смерті	Львів
Місце поховання	невідоме
Alma mater	Національний університет «Львівська політехніка»
Напрями діяльності	військова справа

Життєпис

Народився в родині правника Осипа-Зиновія Шухевича і Євгенії Шухевич (з дому Стоцьких). Онук етнографа Володимира Шухевича, правнук священника, громадського діяча Осипа Шухевича.

У 1917–1925 навчався в Академічній гімназії в м. Львові, у 1925–1926 та 1929–1930 — навчався у Данцизькій політехніці, 1926-1934 (з перервами) — на дорожно-мостовому відділі Львівської політехніки (тепер Національний університет «Львівська політехніка»).

У 1922 вступив до «Пласту». Член підпільних Української військової організації (УВО) (з 1925) та Організації українських націоналістів (ОУН) (з 1929). З 1930 — член Крайової екзекутиви ОУН на Західноукраїнських землях (ЗУЗ), у 1930–1934 — бойовий референт Крайової екзекутиви ОУН.

1928–1929 проходив службу у Війську Польському.

1930 одружився з Наталією Березинською (1910–2002). Діти — Юрій Шухевич (нар. 1933) і Марія Шухевич (нар. 1940).

У 1934–1937 перебував в ув’язненні. У 1937 заснував рекламну компанію «Фама» у м. Львові (діяла до 1939). У 1938–1939 перебував у Карпатській Україні. У 1939 виїхав до Польщі, відповідав за зв’язок між Проводом українських націоналістів і Крайовою екзекутивою ОУН. Під час розколу ОУН 1940 увійшов до Революційного проводу ОУН на чолі зі С. Бандерою (див. Організація українських націоналістів (революційна)).

У 1938–1939 перебував у Карпатській Україні. Один із організаторів Карпатської Січі. У березні 1939 брав безпосередню участь у боях.

1941 — організатор Дружин українських націоналістів (батальйони «Нахтігаль» і «Роланд») у складі Вермахту.

1943 — один із організаторів УПА, з 1943 — головнокомандувач УПА.

Загинув 05.03.1950 під час спроби затримання військами МДБ СРСР у с. Білогорщі (тепер у складі м. Львова, Україна).

Діяльність

Як бойовий референт був одним із головних організаторів силових акцій ОУН — саботажної акції ОУН 1930, експропріаційних актів 1930–1932, атентатів на комісара поліції в м. Львові Е. Чеховського (1931), консула СРСР у м. Львові, унаслідок якого був убитий уповноважений НКВС О. Майлов (1933), атентату на міністра внутрішніх справ Польщі Б. Перацького (1934) та ін. акцій.

У 1940–1941 — крайовий провідник ОУН (р) на Західноокраїнних землях (Холмщина, Підляшшя й Лемківщина). З 1943 — військовий референт ОУН (р). З квітня 1943 — голова бюро проводу ОУН (р).

Навесні 1941 — один із організаторів Дружин українських націоналістів (батальйони «Нахтігаль» і «Роланд») у складі Вермахту. Викладав на старшинських курсах ОУН. 22.06.1941 батальйони у складі Вермахту перейшли кордон СРСР, однак у цей період не брали безпосередньої участі в бойових діях. 30.06.1941 увійшли до м. Львова. Брав участь у проголошенні Акту відновлення Української Держави 30.06.1941. Унаслідок викликаного цим актом конфлікту з німецьким командуванням спрямований далі на схід у складі батальйону «Нахтігаль». Після розформування батальйонів проходив службу за індивідуальним контрактом у складі утвореного з них 201 батальйону шуцманшафт (жовтень 1941 – листопад 1942). Після відмови продовжити службу ув’язнений, батальйон розформовано. В січні 1943 втік з ув’язнення.

1943 — один із організаторів УПА, з 1943 — головновомандувач УПА. У грудні 1942 на таємній конференції ОУН (р) у м. Львові висловлював думку про необхідність встановлення контролю ОУН (р) над стихійно створеними українськими партизанськими формуваннями. Улітку 1943 — організатор загонів Української народної самооборони на Галичині, які стали основою для місцевих загонів УПА.

1944 — один із організаторів Української головної визвольної ради (УГВР), після її створення (липень 1944) — голова й секретар військових справ УГВР. Після відступу німецьких військ з території України ініціював зміну тактики УПА, підлаштувавши її під змінені умови.

1949 був одним із ініціаторів згортання активної збройної боротьби УПА, зумовленого безперспективністю подальшої збройної боротьби в умовах стабілізації радянської влади й і небезпеки розгортання терору влади проти цивільного населення у відповідь на акції УПА.

З 1945 регулярно публікував звернення від імені командування УПА до бійців УПА й населення України.

12.10.2007 указом Президента України В. Ющенка Р. Шухевичу присвоєно звання Героя України; указ скасовано рішенням Донецького апеляційного суду 21.04.2010.

Література

Янів В. Шухевич – Чупринка, людина і символ. Мюнхен : Молоде життя, 1950. 16 с.
Кравців Б. Людина і вояк. Нью-Йорк : Видання Головної Управи Організації Оборони Чотирьох Свобід України, 1952. 30 с.
Мірчук П. Роман Шухевич (ґен. Тарас Чупринка), командир армії безсмертних. Нью-Йорк – Торонто – Лондон : Товариство колишніх вояків УПА в ЗСА, Канаді і Европі, 1970. 270 с.
Чайківський Б. ФАМА. Рекламна фірма Романа Шухевича. Львів : Видавництво «Мс», 2005. 104 с.
Посівнич М. Нескорений командир. Торонто – Львів : Літопис УПА, 2008. 80 с.

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ

Покликання на цю статтю: Шухевич, Роман Осипович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Шухевич, Роман Осипович (дата звернення: 12.11.2026).

Оприлюднено: 30.06.2022