Бандера, Степан Андрійович

SBandera.jpg

Банде́ра, Степа́н Андрі́йович (псевдонім Баба, Старий, Бийлихо, Власт, 01.01.1909, с. Старий Угринів, тепер Калуського району Івано-Франківської обл. — 15.10.1959, м. Мюнхен, Німеччина) — політичний діяч, діяч українського націоналістичного руху.

Бандера, Степан Андрійович

Псевдонім Баба, Старий, Бийлихо, Власт
Рік народження 01 .01 1901
Місце народження Старий Угринів, Калуський район, Івано-Франківська область, Україна
Рік смерті 15 .10 1959
Місце смерті Мюнхен, Німеччина
Місце поховання Мюнхен, Німеччина
Напрями діяльності політика

Життєпис

Народився в родині греко-католицького священика А. Бандери. У 1919–1927 навчався в українській гімназії в м. Стрию, 1928-1933 — на агрономічному відділі Львівської політехніки (тепер Національний університет «Львівська політехніка»), однак не закінчив навчання внаслідок арешту.

У 1922 вступив до «Пласту». Член підпільних Української військової організації (УВО) (з 1928) та Організації українських націоналістів (ОУН) (з 1929). З 1931 — член Крайової екзекутиви ОУН на Західноукраїнських землях (ЗУЗ), а з червня 1932 — заступник крайового провідника і референт пропаганди. З червня 1933 крайовий провідник ОУН на ЗУЗ і крайовий командант УВО.

У 1933–1934 С. Бандера організував низку політичних замахів (атентатів): замах на віце-консула СРСР у Львові М. Голуба, унаслідок якого було вбито співробітника консульства О. Майлова, убивства міністра внутрішніх справ Польщі Б. Перацького та директора української Академічної гімназії у м. Львові І. Бабія. У червні 1934 заарештований польською поліцією. Був підсудним на Варшавському процесі 1935–1936 і Львівському процесі 1936, засуджений до смертної кари, заміненої на довічне ув’язнення. Після нападу Німеччини на Польщу у вересні 1939 опинився на волі, невдовзі оселився у м. Кракові.

Очолив опозицію в ОУН до Проводу українських націоналістів (ПУН) під керівництвом А. Мельника. Боротьба прибічників С. Бандери та А. Мельника призвела до розколу організації. 10.02.1940 в м. Кракові на противагу ПУН було створено Революційний провід ОУН на чолі зі С. Бандерою. На Другому Великому зборі ОУН у квітні 1941 С. Бандеру обрано провідником ОУН. Щоб відрізняти нову організацію від ОУН під проводом А. Мельника, першу стали неофіційно називати ОУН Бандери (ОУН-Б) або ОУН бандерівців (ОУН(б)).

Напередодні нападу Німеччини на СРСР Бандера зустрівся з керівником Абверу адміралом В. Канарісом і обговорив із ним умови співпраці, зокрема навчання українських добровольчих підрозділів при вермахті. ОУН(б) намагалася використати напад Німеччини на СРСР для відновлення української державності. З цією метою було сформовано три похідні групи ОУН та українські батальйони «Нахтіґаль» і «Роланд», підпорядковані Абверу. 30.06.1941 ОУН(б) без погодження з гітлерівцями проголосила у м. Львові Акт відновлення Української держави і сформувала Українське державне правління на чолі з Я. Стецьком. У липні 1941 гітлерівці затримали С. Бандеру й поселили під наглядом гестапо в м. Берліні. Не домігшися від нього скасування Акту відновлення Української держави, у вересні того ж року гестапо ув’язнило С. Бандеру спершу в м. Берліні, згодом — у концтаборі Заксенгаузен, у спеціальному блоці «Целленбау», де тримали важливих політичних в’язнів. Звільнений гітлерівцями з концтабору восени 1944 разом із кількома сотнями українських націоналістів.

Після війни С. Бандера мешкав у ФРН та очолював провід Закордонних частин ОУН, який намагався підтримувати зв’язок з підпіллям ОУН в Україні та УПА. Проти нього виступила опозиція (Д. Ребет і Л. Ребет, В. Стахів та ін.), яка звинувачувала С. Бандеру та його прибічників у тоталітаризмі й вождизмі та вимагала демократизації ОУН. Результатом внутрішньої боротьби став другий розкол ОУН і утворення в 1954 ОУН за кордоном («двійкарів», див. Організація українських націоналістів (двійкарів)) під проводом З. Матли та Л. Ребета.

Убитий 15.10.1959 у м. Мюнхені агентом Комітету державної безпеки СРСР Б. Сташинським. Похований у м. Мюнхені.

20.01.2010 указом Президента України В. Ющенка С. Бандері присвоєно звання Героя України; указ скасовано рішенням Донецького обласного суду 04.04.2010.

Праці

Перспективи української революції. К., 1999.

Література

  1. Життя і діяльність Степана Бандери: документи і матеріали / ред. і упоряд. М. Посівнич. Тернопіль, 2008.
  2. Степан Бандера у документах радянських органів державної безпеки (1939–1959) / зa заг. ред. В. Сергійчука. Т. 1-3. К., 2009.
  3. Rossoliński-Liebe G. Stepan Bandera: The Life and Afterlife of a Ukrainian Nationalist: Fascism, Genocide, and Cult. Stuttgart, 2014.
  4. Zaitsev O. De-Mythologizing Bandera: Towards a Scholarly History of the Ukrainian Nationalist Movement // Journal of Soviet and Post-Soviet Politics and Society. 2015. Vol. 1. No 2. P. 411-420.
  5. Зайцев О. Дарія Ребет і боротьба за демократизацію ОУН // Дарія Ребет. Спогади. Львів, 2018. С.7-16.
  6. Посівнич М. Степан Бандера. Дрогобич, 2018.
  7. Плохій С. Убивство у Мюнхені. По червоному сліду / [авториз. пер. з англ. М. Климчука]. Харків, 2017.

Автор ВУЕ

О. Ю. Зайцев


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Зайцев О. Ю. Бандера, Степан Андрійович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бандера, Степан Андрійович
Дата звернення: 28.01.2020.


Оприлюднено


Оприлюднено:
01.01.2020

Посилання на статтю