Бандера, Степан Андрійович

Банде́ра, Степа́н Андрі́йович (псевдоніми: Баба, Старий, Бийлихо, Власт; 01.01.1909, с. Старий Угринів, тепер Калуського району Івано-Франківської області, Україна — 15.10.1959, м. Мюнхен, Німеччина) — політичний діяч, діяч українського націоналістичного руху.

Бандера, Степан Андрійович
Псевдоніми	Баба, Старий, Бийлихо, Власт
Народження	01.01.1909
Місце народження	Старий Угринів
Смерть	15.10.1959
Місце смерті	Мюнхен, Німеччина
Місце поховання	Мюнхен, Німеччина
Напрями діяльності	політика

Життєпис

Могила С. Бандери в м. Мюнхені.
Фото О. В. Арістова

Народився в сім'ї греко-католицького священника А. Бандери. У 1919–1927 навчався в українській гімназії в м. Стрию, 1928-1933 — на агрономічному відділі Львівської політехніки (тепер Національний університет «Львівська політехніка»), однак не закінчив навчання через арешт.

У 1922 вступив до «Пласту». Член підпільних Української військової організації (УВО, з 1928) та Організації українських націоналістів (ОУН, з 1929). Від 1931 — член Крайової екзекутиви ОУН на Західноукраїнських землях (ЗУЗ), а з червня 1932 — заступник крайового провідника і референт пропаганди. З червня 1933 — крайовий провідник ОУН на ЗУЗ і крайовий командант УВО.

У 1933–1934 С. Бандера організував низку політичних замахів (атентатів): замах на віце-консула СРСР у Львові М. Голуба, унаслідок якого було вбито співробітника консульства О. Майлова, убивства міністра внутрішніх справ Польщі Б. Перацького та директора української Академічної гімназії у Львові І. Бабія. У червні 1934 заарештований польською поліцією. Був підсудним на Варшавському процесі 1935–1936 і Львівському процесі 1936, засуджений до смертної кари, заміненої на довічне ув’язнення. Після нападу Німеччини на Польщу у вересні 1939 опинився на волі, невдовзі оселився у м. Кракові.

Очолив опозицію в ОУН до Проводу українських націоналістів (ПУН) під керівництвом А. Мельника. Боротьба прибічників С. Бандери та А. Мельника призвела до розколу організації. 10.02.1940 в м. Кракові на противагу ПУН було створено Революційний провід ОУН на чолі зі С. Бандерою. На Другому Великому зборі ОУН у квітні 1941 С. Бандеру обрано провідником ОУН. Щоб відрізняти нову організацію від ОУН під проводом А. Мельника, першу стали неофіційно називати ОУН Бандери (ОУН-Б) або ОУН бандерівців (ОУН(б)).

Напередодні нападу Німеччини на СРСР Бандера зустрівся з керівником Абверу адміралом В. Канарісом і обговорив із ним умови співпраці, зокрема навчання українських добровольчих підрозділів при вермахті. ОУН(б) намагалася використати напад Німеччини на СРСР для відновлення української державності. З цією метою було сформовано три похідні групи ОУН та українські батальйони «Нахтіґаль» і «Роланд», підпорядковані Абверу. 30.06.1941 ОУН(б) без погодження з гітлерівцями проголосила у м. Львові Акт відновлення Української держави і сформувала Українське державне правління на чолі з Я. Стецьком. У липні 1941 гітлерівці затримали С. Бандеру й поселили під наглядом гестапо в м. Берліні. Не домігшися від нього скасування Акту відновлення Української держави, у вересні того самого року гестапо ув’язнило С. Бандеру спершу в м. Берліні, згодом — у концтаборі Заксенгаузен, у спеціальному блоці «Целленбау», де тримали важливих політичних в’язнів. Звільнений гітлерівцями з концтабору восени 1944 разом із кількома сотнями українських націоналістів.

Після війни С. Бандера мешкав у ФРН та очолював провід Закордонних частин ОУН, який намагався підтримувати зв’язок з підпіллям ОУН в Україні та УПА. Проти нього виступила опозиція (Д. Ребет і Л.-Р. Ребет, В. Стахів та ін.), яка звинувачувала С. Бандеру та його прибічників у тоталітаризмі й вождизмі та вимагала демократизації ОУН. Результатом внутрішньої боротьби став другий розкол ОУН і утворення в 1954 ОУН за кордоном («двійкарів», див. Організація українських націоналістів (двійкарів)) під проводом З. Матли та Л.-З. Ребета.

Убитий 15.10.1959 у м. Мюнхені агентом Комітету державної безпеки СРСР Б. Сташинським. Похований у м. Мюнхені.

20.01.2010 указом Президента України В. Ющенка С. Бандері присвоєно звання Героя України; указ скасовано рішенням Донецького обласного суду 04.04.2010.

Праці

Перспективи української революції. Київ, 1999.

Література

1. Життя і діяльність Степана Бандери: документи і матеріали / ред. і упоряд. М. Посівнич. Тернопіль, 2008.
2. Степан Бандера у документах радянських органів державної безпеки (1939–1959) / зa заг. ред. В. Сергійчука. Т. 1-3. К., 2009.
3. Rossoliński-Liebe G. Stepan Bandera: The Life and Afterlife of a Ukrainian Nationalist: Fascism, Genocide, and Cult. Stuttgart, 2014.
4. Zaitsev O. De-Mythologizing Bandera: Towards a Scholarly History of the Ukrainian Nationalist Movement // Journal of Soviet and Post-Soviet Politics and Society. 2015. Vol. 1. No 2. P. 411-420.
5. Зайцев О. Дарія Ребет і боротьба за демократизацію ОУН // Дарія Ребет. Спогади. Львів, 2018. С.7-16.
6. Посівнич М. Степан Бандера. Дрогобич, 2018.
7. Плохій С. Убивство у Мюнхені. По червоному сліду / [авториз. пер. з англ. М. Климчука]. Харків, 2017.

Автор ВУЕ

О. Ю. Зайцев

Покликання на цю статтю: Зайцев О. Ю. Бандера, Степан Андрійович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бандера, Степан Андрійович (дата звернення: 11.10.2026).

Оприлюднено: 01.01.2020