Фоменко, Михайло Іванович

Фоме́нко, Миха́йло Іва́нович (19.09.1948, с. Мала Рибиця Сумського району Сумської області, тепер Україна — 29.04.2024, м. Суми, Україна) — спортсмен, футболіст (захисник), олімпійський призер (1976), тренер, заслужений майстер спорту СРСР (з 1975), заслужений тренер України та Грузії, заслужений працівник фізичної культури і спорту Автономної Республіки Крим (з 2008), заслужений працівник фізичної культури і спорту України.

Фоменко, Михайло Іванович
Народження	19.09.1948
Місце народження	Мала Рибиця
Смерть	29.04.2024
Місце смерті	Суми
Місце поховання	Суми
Місце діяльності	Україна
Напрями діяльності	фізичне виховання та спорт

Відзнаки
Ордени	За заслуги (III ст., II ст., I ст.)
Іменна зброя	Іменна вогнепальна зброя
Кубки	Кубок володарів кубків УЄФА, Суперкубок УЄФА
Почесні звання	Почесний громадянин м. Сум

Життєпис і спортивна кар’єра

Кар’єра гравця

Народився у робітничій сім’ї. У дитинстві втратив матір. Батько працював бригадиром на Сумському машинобудівному заводі імені Фрунзе (тепер Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання). Ще школярем хлопець працював на заводі учнем слюсаря. Грав у футбол у заводській команді. З 1962 — вихованець сумської футбольної школи «Спартак». У 1965–1969 виступав за команду «Спартак» (Суми), у 1970–1971 — «Зоря» (м. Ворошиловград, тепер Луганськ). Поєднував футбол з навчанням у Сумському педагогічному інституті імені А. С. Макаренка (тепер Сумський державний педагогічний університет імені А. С. Макаренка).

Перейшов до клубу «Динамо» (Київ) перед сезоном 1972, коли луганська «Зоря» виборола золоті медалі в чемпіонаті СРСР, а кияни (чемпіони попередньої першості 1971) недобрали 5 очок і здобули лише срібні медалі. У «Динамо» зайняв місце заднього центрального захисника («ліберо»). Був ключовим виконавцем команди тренера В. Лобановського. За участі Фоменка команда завоювала три чемпіонства СРСР (1974, 1975, 1977), тричі ставала другою у Чемпіонаті СРСР (1972, 1973, 1976), здобула 2 Кубки СРСР (1974, 1978), Кубок володарів кубків УЄФА (1975) та Суперкубок УЄФА (1975). У чемпіонатах СРСР зіграв 213 матчів, забив 1 м’яч. У 1975 був капітаном команди.

За збірну команду СРСР виступав 1972–1976. Дебютував 16.07.1972 у товариському матчі Фінляндія — СРСР (1:1). Брав участь у відбіркових матчах чемпіонатів світу та Європи. Загалом зіграв 24 матчі, серед яких 5 за олімпійську команду. У складі збірної став віцечемпіоном Європи 1972 (перебував у запасі) та бронзовим призером Літніх Олімпійських ігор 1976 у м. Монреалі.

Характеристика гравця: вирізнявся сильною позиційною грою, дотримувався ігрової дисципліни, був корисний під час атак і стандартів біля воріт суперника, добре грав головою, вміло керував обороною та швидким виходом в атаку, мав якісний перший довгий пас. Як останній захисник підстраховував голкіпера на лінії воріт, коли той грав на виході. Разом із захисниками С. Решком, В. Матвієнком, В. Трошкіним та воротарем Є. Рудаковим формував надійний та непробивний захист «Динамо» (Київ).

Кар’єра тренера

Завершив кар’єру гравця у 30-річному віці через травму спини. Упродовж 2 років навчався у Вищій школі тренерів, здобув диплом і розпочав тренерську діяльність.

Протягом кар’єри тренував команди: «Фрунзенець» (Суми) — 1979; «Динамо» (Київ) — 1980–1984, асистент тренера; «Десна» (Чернігів) — 1984–1986; «Кривбас» (Кривий Ріг) — 1987; «Гурія» (Ланчхуті, Грузія) — 1988–1989; «Рашид» (Багдад, Ірак) — 1990; національна збірна Іраку — 1990; «Автомобіліст» (Суми) —1991—1992; «Динамо» (Київ) — 1992–1993, головний тренер; «Верес» (Рівне) — 1994; національна збірна Гвінеї — 1994; «ЦСКА — Борисфен» (Бориспіль/Київ) — 1995–1996; «Металіст» (Харків) — 1996–2000, 2001–2003; ЦСКА (Київ) — 2000–2001; «Металург» (Запоріжжя) — 2003; «Таврія» (Сімферополь) — 2006–2008; «Салют» (Бєлгород, РФ) — 2010–2011; національна збірна України — 2012–2016.

Вивів грузинський клуб «Гурія» до вищої ліги Чемпіонату СРСР з футболу (1989; однак у 1990 клуби Грузії вийшли з союзних футбольних турнірів і Фоменко не зміг продовжити роботу з клубом). Привів «Динамо» (Київ) до першого чемпіонства незалежної України (1993) та перемоги у Кубку України (1993). З «Динамо» (Київ) 15.09.1993 переміг каталонську «Барселону» (3:1) у першому ж матчі Ліги чемпіонів УЄФА сезону 1993–1994.

У новому клубі «ЦСКА — Борисфен» створив боєздатний колектив, який претендував навіть на призові місця в чемпіонаті України.

Дебютував на посаді головного тренера національної збірної України 06.02.2013 у товариському матчі Україна — Норвегія (2:0). На чолі національної збірної України провів 37 матчів (2013–2016). Учасник відбірних турнірів Чемпіонату світу 2014 (9 матчів) і Чемпіонату Європи 2016 (12 матчів), фінальної частини Євро-2016 (3 матчі). Перший тренер, який подолав зі збірною України кваліфікаційний плей-оф. Під його керівництвом збірна України вперше у своїй історії вийшла до фінальної частини Чемпіонату Європи. Однак на Євро-2016 національна команда не змогла вийти з групи, програвши всі три матчі. Після невдалого чемпіонату пішов у відставку.

Нагороди та визнання

Нагороджений орденом «За заслуги» III (2004), ІІ (2015) і І (2020) ступенів та відзнакою «Іменна вогнепальна зброя» (21.11.2015).

Тренер року в Україні (1993, 2001).

Почесний громадянин м. Сум (з 2016).

Цитати

«Як і його партнер по центральній зоні захисту Стефан Решко, Михайло Фоменко, як кажуть на Заході, “зробив себе сам”, охоче пристав до своєрідного “кодексу захисника”. Тривалій час цій парі стоперів не було рівних не лише в СРСР, а й у Європі. Це тим більш почесно, що їм довелося грати проти найкращих форвардів Європи й СРСР — від Герда Мюллера до Віталія Старухіна»

 Цит. за кн.: Кулеба В. 60 новел київського футболу. Київ : Київська правда, 2004. С. 98.

В. Лобановський: «Він займав позицію заднього центрального захисника, яка передбачає, перш за все, вірність принципу високої надійності. Ми вже тоді вимагали від «чистильника» брати участь у створенні атак точним поздовжнім пасом і підключенням вперед для створення чисельної більшості на певній ділянці поля, найчастіше в центральній зоні атаки, і Фоменко завдання ці добре виконував»

 Цит. за: Михайло Фоменко: скеля динамівського захисту // ФК «Динамо». 2024. URL: https://fcdynamo.com/news/mihajlo-fomenko.

Г. Суркіс, почесний член УЄФА: «Михайло Іванович був справді видатною постаттю футбольного світу, залишивши яскравий слід в історії шкіряного м’яча в Україні та за її межами. Один із незамінних виконавців диво-команди Валерія Лобановського середини 1970-х, а згодом — талановитий, прогресивний тренер, він багато зробив для позитивного іміджу нашого футболу»

 Цит. за: Суркіс Г. Григорій Суркіс висловив співчуття з приводу кончини Михайла Фоменка // Dynamo.kiev.ua. 2024. URL: https://dynamo.kiev.ua/uk/news/574492-hryhorii-surkis-vyslovyv-spivchuttia-z-pryvodu-konchyny-mykhaila-fomenka

Література

1. Кулеба В. 60 новел київського футболу. Київ : Київська правда, 2004. 184 с.
2. Франков А. В., Талиновский Б. Х., Панкратов Е. П. Чемпионаты Европы : в 7 т. Киев : Издательский Дом Украинский Медиа Холдинг, 2012. Т. 2. 224 с.
3. Бубка С. Н., Булатова М. М. Олімпійське сузір’я України: Атлети. 3-тє вид. Київ : Олімпійська література, 2013. 166 с.
4. Легкий Л. Україна в європейських футбольних кубкових турнірах (1965–2016). Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2019. 256 с.
5. Бондар Ю. Український «мундіаль». Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2023. 544 с.

Автор ВУЕ

Редакція_ВУЕ

Покликання на цю статтю: Редакція ВУЕ Фоменко, Михайло Іванович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Фоменко, Михайло Іванович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 02.05.2024