Суперконтинент

Суперконтине́нт — у тектоніці літосферних плит континент, який містить переважну більшість континентальної земної кори.

Характеристика

Точного визначення поняття суперконтинент немає. Є пропозиція наукової спільноти, використовуючи Пангею як модель суперконтиненту, зараховувати до суперконтинентів масиви суходолу, які мають у своєму складі 75 % і більше континентальної кори. Всі утворення, які мають менший відсоток консолідації — це континенти, острови тощо. Вивчення історії переміщення континентів засвідчило, що з періодичністю близько 200–600 млн років усі континентальні блоки збираються в єдиний, який потім розколюється.

Суперконтинентальний цикл — інтервал часу між послідовними об’єднаннями всієї суші земної кулі в єдиний континент. Установлено, що земна кора постійно перебудовується: її блоки рухаються відносно один одного, що призводить до переміщення, зіткнення й розпаду континентів. При цьому точно невідомо, чи змінюється загальна кількість континентальної кори.

Колізія (зіткнення) континентів призводить до їх збільшення, тоді як рифтогенез породжує нові (менші) континенти. Останній суперконтинент, Пангея, утворився 300 млн років тому. Він сформувався з уламків попереднього суперконтиненту Паннотія, що існував близько 600 млн років тому. До цього утворення суперконтинентів відбувалося через нерегулярні проміжки часу. Наприклад, суперконтинент, що передував Паннотії, — Родинія — існував від 1100 до 750 млн років тому, лише на 150 млн років передуючи Паннотії. Попередній суперконтинент — Колумбія — існував від 1,8 до 1,5 млрд років тому. До цього теорія припускає існування ще трьох суперконтинентів: Кенорланду (від 2,7 до 2,1 млрд років тому), Ура (3 млрд років тому) і Ваальбара (від 3,6 до 2,8 млрд років тому).

Суперконтинентальний цикл є доповненням циклу Вілсона, названий на честь геолога Дж. Т. Вілсона (1908–1993; Канада), який описує періодичне утворення і зникнення океанів. Найстарішому відомому океанському дну лише 170 млн років, тоді як найстаршій ділянці континентальної земної кори — понад 4 млрд років.

Рівень моря низький у ті часи, коли континенти збираються разом і підвищується в міру їх розсування. Наприклад, рівень моря був низький під час утворення Пангеї (пермський період; див. Пермський період і пермська система) і Паннотії (неопротерозой; див. Протерозой), і досягав максимумів в ордовику та крейдовому періоді, коли континенти розходилися. Це пояснюють тим, що вік літосфери під океанами відіграє важливу роль у визначенні глибини океанів: океанське дно утворюється в районах серединно-океанічних хребтів. У процесі руху земної кори від хребтів відбувається її охолодження й усадка, які призводять до потоншання кори та збільшення її щільності, що спричиняє зниження океанського дна у віддалених від серединно-океанічних хребтів районах. Зі зниженням рівня дна збільшується обсяг океанських басейнів і знижується рівень океанів. І навпаки, молода земна кора під океанами зумовлює утворення дрібніших океанів і підвищує рівень моря, що призводить до затоплення більшої частини материків.

Зв’язки «суперконтинент → старе дно океану → низький рівень моря» і «численні континенти → молоде дно океану → високий рівень моря» посилюють кліматичні фактори:

• суперконтинент має континентальний клімат, що підвищує ймовірність зледеніння, яке додатково знижує рівень моря;
• численні континенти мають більш морський клімат і рівень моря додатково не знижується.

Суперконтинентальний цикл супроводжують зміни в тектоніці. Під час роздроблення суперконтиненту переважає рифтогенез. Цю фазу змінює фаза спокійного зростання океанів. Далі настає фаза колізії континентів, яка починається зі зближення материків і ланцюжків островів і завершується зіткненнями материків. Так відбувалися події в палеозойському (див. Палеозойська ера) суперконтинентальном циклі та тривають зараз, у мезозойсько-кайнозойському (див. Мезозой, Кайнозой) циклі.

Генезис

Давні суперконтиненти

• Гондвана (близько 600–30 млн років тому) — гігантський древній гіпотетичний континент, що існував у Південній півкулі протягом палеозою і частково в мезозої; утворився як результат розщеплення суперконтиненту Пангеї.
• Лавразія (близько 300–60 млн років тому) — один із двох давніх суперконтинентів (інший — Гондвана), які входили до складу суперконтиненту Пангеї від 510 до 200 млн років тому.
• Пангея (близько 300–180 млн років тому) — існувала наприкінці Кам’яновугільного та на початку Юрського періодів. Майже вся Пангея розміщувалася в Південній півкулі і була оточена океаном Панталасса.
• Лавруссія (близько 300 млн років тому) — палеозойський суперконтинент, який утворився як результат колізії Північноамериканської та Східно-Європейської платформ під час каледонського орогенезу.
• Паннотія (близько 600–540 млн років тому) — гіпотетичний суперконтинент, що оточував протоокеан Панталасса і був оточений Панафриканським протоокеаном.
• Родинія (близько 1,1 млрд років тому — 750 млн років тому) — стародавній суперконтинент, береги якого омивав океан Міровія. Був розташований переважно в Південній півкулі.
• Колумбія або Нуна (близько 1,8–1,5 млрд років тому) — гіпотетичний суперконтинент у палеозої.
• Кенорланд (близько 2,7 млрд років тому) — суперконтинент, що існував у неоархеї (див. Архей).
• Ур (близько 3 млрд років тому) — стародавній континент, який, можливо, був одним із перших на земній кулі; на початку архейського еону.
• Ваальбара (близько 3,6 млрд років тому) — перший гіпотетичний суперконтинент на земній кулі.

Сучасні масиви суші, які наближаються до суперконтинентів

• Афроєвразія (близько 5 млн років тому — наш час).
• Америка (близько 15 млн років тому — наш час).
• Євразія (близько 60 млн років тому — наш час).

Можливі майбутні суперконтиненти

Відповідно до супутникових спостережень учені прогнозують через 50 млн років утворення нових суперконтинентів:

• Австралія-Афроєвразія (через близько 60 млн років);
• Австралія-Антарктида-Афроєвразія (через близько 130 млн років);
• Пангея Ультима або Амазія (через близько 250–400 млн років) — Африка зіллється з Європою, Австралія, рухаючись на північ, поєднається з Азією, Атлантичний океан зникне.

Література

1. Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / За ред. В. С. Білецького. Донецьк : Східний видавничий дім, 2004–2013.
2. Foulger G. Plates vs Plumes: A Geological Controversy. Hoboken : Wiley-Blackwell, 2010. 340 p.
3. Joseph G. Meert. What's in a Name? The Columbia (Paleopangaea/Nuna) Supercontinent // Gondwana Research. 2012. Vol. 21. Is. 4. P. 987–993. URL: https://www.sciencedirect.com/science/article/abs/pii/S1342937X11003479?via%3Dihub
4. Li Z., Evans D., Murphy J. Supercontinent Cycles Through Earth History. London : The Geological Society, 2016. 297 p.
5. A Tectonic Rock Cycle // James Madison University. URL: http://csmres.jmu.edu/geollab/Fichter/Wilson/rkcytst.html
6. Paleomap Project. URL: http://www.scotese.com/earth.htm

Автор ВУЕ

В. С. Білецький

Покликання на цю статтю: Білецький В. С. Суперконтинент // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Суперконтинент (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 10.09.2024