Політична свідомість

Політи́чна свідо́мість — форма суспільної свідомості, що відображає політичну буттєвість, надає суб’єктивний зміст інститутам та практикам влади та власній ролі у них (політична самосвідомість).

Історична довідка

Поняття політичної свідомості 1959 обґрунтували філософи В. Келле (1920–2010; Росія) та М. Ковальзон (1913–1992; Росія). Діалектичний метод П. Бергера та Т. Лукмана трактує політичну свідомість як наслідок соціалізації індивіда, тобто є продуктом інтерналізації суспільних норм.

1969 для дослідження політичної свідомості Дж. Голдторп, Д. Локвуд, Ф. Бечхофер (1935–2018; Велика Британія) та Дж. Платт (нар. 1940; Велика Британія) емпірично унаочнили емотивне та когнітивне ставлення до окремих соціальних та політичних ситуацій. Підхід зазнав критики через брак достовірності та щирості відповідей, і в 1971 акцент змістився на практичне пояснення причин поведінки. Загалом політичну свідомість розглядають у контексті розвитку політичної культури та ідеології.

Характеристика

Основна функція політичної свідомості — унаочнення знань про політичну систему та рефлексія онто-гносеологічного статусу суб’єкта політики. Серед інших функцій: формотворча, пізнавальна, нормативна, аксіологічна.

Характер політичної свідомості — гносеологічний, оскільки предметом її спрямування є життєсвіт індивіда, пізнання соціально-політичного ландшафту. Пізнання зовнішнього світу є опосередкованим ставленням до політичної системи та може втілюватися в практичному та теоретичному вимірах, формуючи систему значень; онтологічний бік свідомості — лише те, що об’єктивовано стає фокусом пізнання.

Політична свідомість є соціальним продуктом, адже природа референції соціальна, а не індивідуальна. Продуктом політичної свідомості є ставлення індивіда до політичної системи, приналежності до певної соціальної групи (за етнічним, релігійним, класовим та ін. критеріями) і т. д.

З огляду на атрибутивну характеристику політичної свідомості — рефлексивність — виділяють два рівні: повсякденна та теоретична політична свідомість. Перша гіпостазується в оцінних судженнях і має універсальний характер, тобто не притаманна лише окремим спільнотам та ідентичностям. Теоретична політична свідомість є вищим рівнем пізнання політичної сфери. Її систематичність та фактологічність формує низку аналітичних суджень щодо політичного буття, тобто є «латентним розумом», що створює ідеальний вимір політичного. Рівень повсякденної політичної свідомості (емотивне налаштування учасників політичного процесу) є предметом досліджень політичної психології. Теоретична політична свідомість як сукупність ідеальних форм реалізується в політичній ідеології.

Рефлексивність спрямована на осмислення об’єктів дійсності для організації життєсвіту, формації переконань та ухвалення рішень. На обох рівнях свідомості здійснюється як предметна, так і особистісна рефлексія. Однак функціонал цих рівнів співпроникний та ко-рефлексивний, тобто зміни одного рівня спричиняють зміни іншого.

Класифікація політичної свідомості залежить від суб’єкта і просторово-часових характеристик.

Існує індивідуальна, групова та колективна політична свідомість. Колективна політична свідомість формує знання громадськості про політичну структуру суспільства, функції інститутів і т. д., а держава організовує інтерсуб’єктивність у публічному просторі. Фактори взаємного впливу: політично свідоме (програми партій, стратегія управління); політично несвідоме («колективне несвідоме» К. Юнга, «колективне представлення» Е. Дюркгейма, предмети вивчення «колективної рефлексології»); політично підсвідоме (суспільно-політичні стереотипи, що виникають унаслідок каузальної атрибуції).

Виокремлюють горизонтальний та вертикальний виміри політичної свідомості. Горизонтальний вимір передбачає рецепцію поточного простору-часу політичного буття. Ідеальний характер об’єктів вертикального виміру характеризується накопичувальним ефектом міжгенераційного сприйняття державної влади.

Підходи до вивчення складників політичної свідомості:

• гносеологічний, звернений на практичну та теоретичну свідомість;
• соціологічний, спрямований на політичну ідеологію, політичну психологію, масову та групову свідомість;
• конкретно-історичний, ґрунтується на використані формаційного або цивілізаційного підходів.

Значення

Політична свідомість є творчим компонентом політики, зокрема через здатність випереджувати практику та водночас зазнавати впливу від неї. Предметність і цілепокладання політичної свідомості спрямовує політичну діяльність державних та недержавних акторів.

Література

1. Кравченко Ю. Політична культура та політична свідомість як детермінанти розвитку демократично-орієнтованої держави // Українська політична нація: генеза, стан, перспективи. Київ : Національний інститут стратегічних досліджень, 2004. С. 323.
2. Воловик В., Лепський М., Бутченко Т. та ін. Соціальна філософія. Запоріжжя : Просвіта, 2011. 376 с.
3. Семке Н. Особливості політичної культури сучасної України // Вісник Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут». Серія: Актуальні проблеми розвитку українського суспільства. 2016. № 40 (1212). С. 54–58.
4. Матвієнків С. Трансформація політичної свідомості в умовах становлення демократії в Україні. 2-ге вид. допов. і перероб. Івано-Франківськ : НАІР, 2018. 252 с.
5. Karpa M. Archetypic Bases of Mass Political Consciousness: Public and Management Aspects // Публічне урядування, 2020. № 1 (21). С. 107–120.

Автор ВУЕ

Д. М. Сингаєвська

Покликання на цю статтю: Сингаєвська Д. М. Політична свідомість // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Політична свідомість (дата звернення: 11.10.2026).

‎

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 02.10.2020