Рішар, П'єр

Ріша́р, П’єр (фр. Richard, Pierre); справжні повне прізвище та ім’я — Дефе, П’єр-Рішар Моріс Шарль Леопольд (фр. Defays, Pierre-Richard Maurice Léopold); 16.08.1934, м. Валансьєнн, тепер регіон О-де-Франс, Франція] — актор, режисер, сценарист і продюсер, зірка французької комедії.

Рішар, П'єр (Richard, Pierre)
Справжнє ім’я	П’єр-Рішар Моріс Шарль Леопольд
Справжнє прізвище	Дефе
Народження	16.08.1934
Місце народження	Валансьєнн
Місце діяльності	Франція
Напрями діяльності	кіномистецтво
Традиція/школа	французька комедія

Життєпис

Народився у сім’ї промисловця. Навчався у ліцеї Анрі Валлона у м. Валансьєнні, згодом у приватній школі інституції Нотр-Дам. Закінчив ліцей імені Жака Декура в м. Парижі, здобув ступінь бакалавра. Почав вивчати філософію, однак захопився кіно [насамперед під враженням від гри актора Д. Кея (1911–1987; США)].

З 1953 навчався в школі драматичного мистецтва Ш. Дюллена у м. Парижі. Першу роль зіграв у телесеріалі «Чудова команда» (1958, режисер А. Каста), у титрах зазначений як П’єр-Рішар Дефе. Через негативне ставлення родини до обрання ним акторської професії надалі виступав під псевдонімом.

Здобув фах фізіотерапевта, але водночас із навчанням грав у паризьких кабаре, виконував етюди і скетчі, написані разом із В. Лану (1936–2016; Франція), іноді виступали в першій частині концертів Ж. Брассенса.

Творчість

У більшості своїх ролей Рішар втілював наївного, незграбного та мрійливого персонажа.

Першу значну роль у кіно — селянина Колібера зіграв у комедії «Блаженний Александр» (1968). Відтоді почалась співпраця актора з режисером, сценаристом і продюсером І. Робером, який помітив його талант коміка і спонукав спробувати себе у режисурі. Першою режисерською роботою Рішара став фільм «Розсіяний» (1970), де він також зіграв головну роль роззявкуватого рекламного агента П’єра Малаке, що опиняється в різних кумедних ситуаціях. Фільм мав успіх у глядачів (1 424 216 переглядів у Франції) і Рішар отримав статус висхідної зірки кіно. Цей успіх було підтверджено ще двома кінокомедіями, в яких Рішар також був режисером і виконавцем головної ролі, а І. Робер — продюсером: «Нещастя Альфреда» (1972) і «Я нічого не знаю, але все розповім» (1973).

Міжнародною зіркою став після виходу на екрани фільму «Високий блондин у чорному черевику» (1972, режисер І. Робер), що розповідає про ексцентричного й незграбного скрипаля, втягнутого у сфабриковану змову. У фільмі він уперше зіграв тип персонажа під іменем Франсуа Перрен або Франсуа Піньон, створеного сценаристом Ф. Вебером (нар. 1937; Франція) для кількох фільмів. Це добра, наївна людина, що опиняється у непідвладних і неочікуваних ситуаціях, але їй вдається з них виплутатися. Такий тип персонажа Рішар зіграв ще у 6 фільмах. Фільм «Високий блондин у чорному черевику» набрав 3,5 млн переглядів і здобув нагороду Берлінського міжнародного кінофестивалю (1973) — Срібного ведмедя. Було знято продовження фільму — «Повернення високого блондина» (1974). Завдяки цим фільмам усередині 1970-х Рішар став одним із найпопулярніших акторів Франції.

У 1970-х співпрацював із провідними комедійними режисерами, які запрошували його на головні ролі: учитель П’єр Дюруа у комедії «Гірчиця б’є в ніс» (фр. «La moutarde me monte au nez», у радянському прокаті «Він починає сердитися»; 1974, режисер К. Зіді), фотограф Франсуа Перрен у комедії «Це вже занадто!» (1976, режисер Ж. Лотнер), адвокат Жан-Філіп Дюрок у комедії «Втеча» (1978) та актор-невдаха Грегуар Леконт у комедії «Укол парасолькою» (1980, обидва — режисер Ж. Урі) тощо.

Продовжив співпрацю з Ф. Вебером, виконав головну роль журналіста Франсуа Перрена у його режисерському дебюті — драмедії «Іграшка» (1976). Це притча про перетворення людини на товар, про те, чи можна за гроші купити все. Фільм здобув 3 номінації на премію «Сезар» і мав у Франції 1 249 452 перегляди. Згодом режисер запросив його на головну роль бухгалтера Франсуа Перрена у своїй наступній комедії «Коза» (фр. «La Chèvre», у радянському прокаті — «Невдахи»; 1981). Стрічка мала понад 7 млн переглядів у Франції та понад 35 млн — у СРСР. У цьому фільмі вперше з’явився акторський дует Рішара з Ж. Депардьє. Співпраця режисера і двох акторів продовжилася у комедіях «Татусі» (1983) та «Втікачі» (1986) і припиналася через від’їзд Ф. Вебера до Голлівуду.

Рішар зняв як режисер комедії «Я сором’язливий, але лікуюся» (1978) та «Це не я, це він» (1980) і виконав у них головні ролі. Він також був режисером і співавтором сценарію разом із журналістом Ж. Корм’є (1943–2018; Франція) біографічного документального фільму «Розкажи мені про Че» (1987), знятого на Кубі та присвяченого Е. Че Геварі, яким він захоплювався.

Комедія «Ліворуч від ліфта» (1988, режисер Е. Молінаро), в якій Рішар зіграв сором’язливого художника Яна Декудре, мала не надто великий успіх у глядачів.

Повернувся до режисури і зняв фільм «Завжди можна мріяти» (1991), в якому зіграв роль мільярдера Шарля де Буалева і був також співавтором сценарію.

Режисер Н. Джорджадзе (нар. 1948; Грузія) запросила Рішара на головну роль французького кухаря-мандрівника Паскаля Ішака у романтичній комедії «Тисяча і один рецепт закоханого кухаря» (1996). На Каннському кінофестивалі фільм номіновано на «Оскар» у категорії «найкращий фільм іноземною мовою». Рішар отримав премію за найкращу чоловічу роль на Міжнародному кінофестивалі у Карлових Варах.

Після кількох невдалих ролей у кіно Рішар мав намір припинити акторську кар’єру.

Зіграв кілька ролей на телебаченні, зокрема мандрівного музиканта Віталіса в міні-серіалі «Без сім’ї» (2000, режисер Ж.-Д. Вераг) за мотивами однойменного роману Г. Мало; заголовну роль у телефільмі «Робінзон Крузо» (2003, режисер Т. Шабер) за мотивами однойменного роману Д. Дефо.

Однак виявився затребуваним режисерами молодого покоління у фільмах різних жанрів — від комедії до трилера. Серед фільмів: «Кактус» (2005, режисери Ж. Біттон, М. Мюнц), «Змій» (2006, режисер Е. Барб’є), «Король Гійом» (2009, режисер П.-Ф. Мартен-Лаваль), «Мої герої» (2012, режисер Е. Бенар), «Маленький Спіру» (2017, режисер Н. Барі) та інші. Він також став займатися дублюванням, зокрема мультфільмів.

Рішар не втратив популярність за межами Франції, знявся у кількох зарубіжних фільмах: грузинських — «Літо моїх 27 поцілунків» (2000), «Кроляча лапа» (2013, обидва — режисер Н. Джорджадзе), канадському «Щастя П’єра» (2009, режисер Р. Менар), російському — «Продавець іграшок» (2013, режисер Ю. Васильєв), словенсько-франко-італійському «Ангел мертвих» (2021, режисер Л. Б’янкіні) тощо. Він знову зіграв разом із Ж. Депардьє у фільмі «Агафія» (2015, режисер Ж.-П. Мокі). Виконав роль герцога Рішельє в історичній драмі «Жанна Дюбаррі» (2023, режисер Майвенн), в якій роль Людовіка XV зіграв Дж. Депп.

Актор також грає в театрі. Зокрема, авторка і режисер М. Мей (нар. 1965; Франція) створила і поставила саме для нього у паризькому театрі «Ательє» виставу без слів, візуальне шоу «Пан Х» (2019–2020).

Автор кількох книг, серед них мемуари, написані у співавторстві: «Я нічого не знаю, але все розповім» (2015), «Спогади розсіяного» (2023).

Рішар і Україна

Фільми з Рішаром у головній ролі були популярні в Україні ще за часів СРСР, мали успіх у прокаті, а згодом демонструвалися на телебаченні. Актор кілька разів приїздив до України. 1998 його особисто приймав Президент України Л. Кучма. У вересні 2010 Рішар побував у містах Києві та Одесі зі спектаклем «П’єр Рішар. До запитання».

У листопаді 2015 актор презентував у м. Києві вино власного виробництва, зустрівся з музикантом О. Скрипкою.

У квітні 2022 під час широкомасштабного вторгнення РФ Рішар підтримав Україну і закликав до припинення війни.

Нагороди та визнання

Офіцер ордена Почесного легіону (2016), офіцер ордена Заслуг (1998).

Лауреат почесної премії «Сезар» за заслуги у кінематографі (2006), почесної премії «Магрітт» (2015; Бельгія), театральної премії «Мольєр» (2020).

Додатково

З 1986 Рішар володіє маєтком і виноградником (50 га) у с. Грюїссан (регіон Окситанія), його компанія виробляє 80 тис. пляшок вина на рік.

Цитата

«Він вміє грати комедію, він гнучкий, він несе в собі циркову спадщину, і насамперед він надзвичайно смішний навіть коли не грає, що є тим спільним моментом, який поєднує великих універсальних коміків».
«Il sait jouer la comédie, il est élastique, il porte en lui l’héritage de la famille du cirque, et surtout il est extrêmement drôle même sans jouer, point commun qui relie les grands comiques universels»
Ж. Депардьє. З передмови до книги П. Рішара «Я нічого не знаю, але все розповім». Цит. за: Richard P., Imbert J. Je sais rien, mais je dirai tout. Paris : Flammarion. 2015. Р. 6.

Твори

Je sais rien, mais je dirai tout. Paris : Flammarion, 2015. 342 p. (у співавт.)
Souvenirs d’un distrait. Paris : Cherche midi, 2023. 164 р.

Література

Sallée A. Les acteurs français: Depuis Sarah Bernhardt. Paris : Bordas, 1988. 264 р.
Corson K. C. ReFocus: The Films of Francis Veber. Edinburgh : Edinburgh University Press, 2019. 176 р.
Valgalier A. L’univers déphasé de Pierre Richard : masculinité ambivalente d’un corps anti-performant // Genre en séries. 2022. Vol. 12‒13. P. 1–22. URL: http://journals.openedition.org/ges/3173

Автор ВУЕ

С. В. Глухова

Покликання на цю статтю: Глухова С. В. Рішар, П'єр // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Рішар, П'єр (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 15.08.2024