Паньоль, Марсель

Паньо́ль, Марсе́ль (фр. Pagnol, Marcel; 28.02.1895, м. Обань, тепер регіон Прованс — Альпи — Лазуровий берег, Франція — 18.04. 1974, м. Париж, похований у м. Марселі, Франція) — письменник, драматург, кінорежисер, продюсер, член Французької академії (з 1946). Писав французькою мовою.

Паньоль, Марсель (Pagnol, Marcel)
Народження	28.02.1895
Місце народження	Обань
Смерть	18.04.1974
Місце смерті	Париж
Місце поховання	Марсель
Місце діяльності	Франція
Напрями діяльності	літературна творчість, кіномистецтво

Життєпис

Народився у сім’ї вчителя. Закінчив 1915 Університет в м. Екс-ан-Прованс, здобув ступінь ліценціата літератури. Відтоді викладав англійську мову і літературу в ліцеях міст Дінь-ле-Бена, Тараскона, Пам’є, Екс-ан-Прованса, 1920–1222 — у м. Марселі, з 1923 — у ліцеї Кондорсе в м. Парижі.

Ще студентом опублікував вірші у журналі «Массалія» («Massilia»), потім — у заснованому ним самим журналі «Фортуніо» («Fortunio»), згодом — «Кає дю Сюд» («Les Cahiers du Sud», «Південний зошит»; 1925–1966).

Працюючи викладачем, у вільний час займався літературною творчістю, писав драми, перекладав. У м. Парижі завдяки редактору і драматургу П. Нівуа (1889–1958; Франція), з яким був знайомий з дитинства, увійшов у літературні й театральні кола. У співавторстві (Паньоль під псевдонімом Кастро) вони написали водевіль «Дядечко, або Жозеф хоче зберегти цноту» («Tonton, ou Joseph veut rester pur»; 1923), який був поставлений у м. Марселі у театрі «Вар’єте». Успіх надихнув на створення інших п’єс. Разом співавторами були написані ще два твори: сатирична комедія «Гендлярі славою» («Les Marchands de gloire»; 1925) і комедія «Прямо в серце» («Un direct au cœur»; 1926). Відтоді Паньоль самостійно продовжував кар’єру драматурга і сценариста.

Творчість

Театр

Паньоль — оповідач з барвистою мовою і водночас митець, що створює образи яскравих, незабутніх персонажів.

Драматичні твори Паньоля розповідають про падіння моралі, уявлень про кохання, честь і совість у суспільстві, де панує жадоба наживи, — «Гендлярі славою», «Топаз» («Topaze»; 1928), зображують простих мешканців Марселя, щирих і доброзичливих — «Маріус» («Marius»; 1929), «Фанні» («Fanny»; 1931), «Сезар» («César»; 1936). Паньоль казав про свою драматургію, що це не «театр із бібліотеки», а театр, народжений дійсністю і звернений до народу. Він стверджував, що якби був художником, то малював би лише портрети.

П’єса «Гендлярі славою» розповідає про державного службовця, який використовує загибель сина під час Першої світової війни для реалізації власних амбіцій, обрання депутатом тощо. Але син виявляється не героєм, а хворим на амнезію в німецькій лікарні. Афоризмом стали слова одного з персонажів п’єси: «Найперша якість героя — бути мертвим і похованим. І краще двічі, ніж один раз». Прем’єра п’єси відбулась 15.04.1925 у паризькому театрі «Мадлен».

Сатирична комедія «Джаз» («Jazz»; 1926) — історія про вченого, що присвятив найкращі роки життя справі, яку вважав важливою, але згодом зрозумів марність своєї жертви та неможливість повернути молодість. Уперше постановку здійснено в Монако у Великому театрі Монте-Карло 09.12.1926.

Гучний успіх мала сатирична комедія «Топаз», поставлена вперше 09.10.1928 у паризькому театрі «Вар’єте». П’єса розповідає історію вчителя, який з наївної та чесної людини перетворюється на цинічну і продажну.

Класикою французького театру стали п’єси «Марсельської трилогії»: «Маріус» (прем’єра 09.03.1929, «Театр дю Парі»), «Фанні» (прем’єра 05.12.1931, «Театр дю Парі») і «Сезар» (прем’єра 1946, «Театр де Вар’єте»; обидва театри — у м. Парижі). Паньоль зумів поєднати місцевий провансальський колорит з мотивами водевілю та відтінками мелодрами. У «Маріусі» драматург звернувся до вічної теми людини, яка розривається між двома почуттями: прив’язаністю до свого коріння та жаданням пригод. П’єси мали надзвичайний успіх у глядачів завдяки майстерності побудові діалогів, народній мові, яскравим і зворушливим персонажам. У п’єсі «Маріус» головну роль Сезара зіграв актор Ремю (1883–1946; Франція), це було початком співпраці автора і актора.

У трагедії «Юда» («Judas»; прем’єра у «Театрі де Парі» 06.10.1955) драматург подав свою версію євангельської історії. Остання п’єса Паньоля — комедія «Фаб’єн» («Fabien»; прем’єра у театрі «Буфф-Паріз’єн» 28.09.1956) не мала великого успіху у глядачів.

Кіно

Паньоль був піонером кіно звукового на початку 1930-х. Фільм за сценарієм Паньоля «Маріус» (1931, режисер А. Корда) став одним із перших успішних звукових фільмів французького кіно. Відтоді Паньоль знімав як режисер і сценарист кінофільми, зокрема, за власними творами, а також творами Ж. Жіоно, Е. Золя, А. Доде (усього 21 фільм). Серед його режисерських робіт: комедія «Зять пана Пуар’є» (1933); драми за творами Ж. Жіоно — «Жофруа», «Анжель» (обидві — 1934), «Оживлення» (1937) з Фернанделем і «Дружина пекаря» з Ремю у головних ролях (1938); драматична комедія «Донька землекопа» (1940) з Фернанделем і Ремю; один з перших кольорових французьких фільмів — музична комедія «Красуня млинарка» (1948); комедія «Листи з мого млина» (1954) за оповіданнями А. Доде та інші.

Навесні 1932 заснував власну продюсерську компанію «Асоційовані автори» (франц. «Les Auteurs associés») у м. Парижі, а згодом — дистриб’юторську компанію, студію в м. Марселі, а також журнал «Кає дю фільм» (франц. «Les Cahiers du Film», «Фільмові зошити»; виходив 1933–1934 і 1941–1944).

Паньоль віддавав перевагу зйомкам на відкритому повітрі, природності ситуацій та акторської гри. Режисери Р. Росселліні та В. Де Сіка вважали Паньоля батьком неореалізму.

Очолював журі Каннського кінофестивалю (1955) і був членом його журі (1957, 1966).

Романи

Паньоль також писав романи: «Піруети» («Pirouette»; 1932), «Вода з пагорбів» («L’Eau des collines»; т. 1–2, 1962) та інші. Найбільший успіх мав цикл автобіографічних романів «Спогади дитинства» («Souvenirs d’enfance») — «Слава мого батька» («La Gloire de mon père»), «Зáмок моєї матері» («Le Château de ma mère»; обидва — 1957), «Пора таємниць» («Le Temps des secrets»; 1960), «Пора любові» («Le Temps des amours»; незавершений, опублікований посмертно 1977). Письменник осмислює історію, звичаї, легенди свого народу; уникаючи регіоналізму, надає універсальний вимір темам і персонажам своїх творів.

Перекладав: з англійської — «Сон літньої ночі» (1944) і «Гамлет» (1947) В. Шекспіра; з латини — «Буколіки» Вергілія (1958).

Книги Паньоля були перекладені понад 10 мовами, зокрема англійською, латиською, литовською, російською; його п’єси і фільми за його творами ставилися не лише у Франції, а й у США, Японії, Єгипті, Китаї та інших країнах. Школярі багатьох країн вивчають французьку, використовуючи тексти творів Паньоля.

Україніка

Романи Паньоля українською мовою переклали А. Перепадя, Г. Малець. П’єса Паньоля «Гендлярі славою» ставилася у сезоні 1926–1927 в Українському державному драматичному театрі (тепер Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка) і у Державному українському драматичному театрі імені М. Заньковецької у м. Дніпропетровську (тепер Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької). Фільми за творами Паньоля демонструвалися українським телебаченням («Слава мого батька», «Замок моєї матері», обидва — 1990, режисер І. Робер). 1997 цикл фільмів Паньоля був показаний Французьким культурним центром в Україні; 2010 в м. Одесі відбувся фестиваль «Марсель у променях кіно», присвячений Паньолю.

Нагороди та визнання

Нагороджений орденами та медалями — орденом Почесного легіону: кавалер (1932), офіцер (1946), командор (1955), великий офіцер (1971); командор ордена Мистецтв і Літератури (1957), офіцер ордена Леопольда (1954, Бельгія), командор ордена Культурних заслуг (1954, Монако) тощо.

Лауреат премії Товариства кінокритиків Нью-Йорка у номінації «найкращий фільм іноземною мовою» (1939, 1940 і 1950) за фільми «Оживлення», «Дружина пекаря» та «Жофруа» та почесної премії «Сезар» (1981) за заслуги у кінематографі.

На честь письменника названі астероїд (1990), сорт троянд (1994), заклади освіти, вулиці у різних містах Франції.

Додатково

У статтях журналу «Кає дю фільм» (франц. «Les Cahiers du Film», «Фільмові зошити») Паньоль виклав свою концепцію мистецтва кіно: діалог мусить переважати над зображенням, має встановитися верховенство драматурга над режисером.

Паньоля критикували за те, що він нібито знімає «фільмований театр». Це певною мірою стосується фільмів, знятих ним за власними п’єсами, і не стосується інших його фільмів.

Цитата

«Театральна мова лунає з уст актора, вона здається імпровізацією, репліка повинна розумітися одразу, не сприйнята вчасно, вона вже втрачена. З другого боку, вона може не бути зразком літературного стилю: це мова не письменника, а його героїв.

Стиль драматурга полягає у створенні образів, у тому, щоб зарядити їх емоціями, у розвитку дії. Щодо його власної позиції, вона має бути скромна. […]

Позиція письменника, безперечно, ще важча. […]

Сама манера письма уже видає мене з головою, і якщо я не буду щирий, тобто не відкину уявного сорому, то лише по-дурному згаю час і даремно зіпсую папір»

(Паньоль М. Слава мого батька. // Паньоль М. Спогади дитинства. / Пер. А. Перепадя, Г. Малець. Київ : Обереги, 2003, с. 3–4).

Твори

Œuvres dramatiques. Paris : Gallimard, 1954. 1068 p.
La Gloire de mon pére. Monte-Carlo : Pastorelly, 1973. 242 p.
Le Chateau de ma mére. Monte-Carlo : Pastorelly, 1973. 252 p.
Le temps des secrets. Paris : Provence, 1973. 250 p.
Œuvres complètes : en 12 t. Paris : Club de l' Honnête Homme, 1977–1979.
L’Eau des collines : en 2 t. Paris : Fallois, 1988.
Укр. перекл. — Спогади дитинства. Київ : Обереги, 2003. 608 с.

Література

Beylie Cl. Marcel Pagnol. Paris : Seghers, 1974. 189 p.
Castas R. Il était une fois Marcel Pagnol. Paris : Julliard, 1978. 190 p.
Кудінова О. І. Марсель Паньоль — есеїст і теоретик // Науковий вісник Ізмаїльського державного педагогічного інституту. 1999. Вип. 7. С. 57–63.
Valette B. Pagnol Marcel // Beaumarchais J.-P., Couty D., Rey A. Dictionnaire des ecrivains de langue française : en 2 t. Paris : Larousse, 2001. T. 2. 2400 p.
Кудінова О. І. Провансальський образ світу в прозі Марселя Паньоля // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. 2004. № 16. C. 150–153. URL: http://eprints.zu.edu.ua/1060/1/14.pdf
Bowles B. Marcel Pagnol. Manchester : Manchester University Press, 2016. 280 р.
Chabbert Chr. Dans l’univers littéraire de Marcel Pagnol: biographie d’une œuvre populaire. Paris : L’ Harmattan, 2023. 368 р.
Hann K. Marcel Pagnol: un autre regard. Monaco : Editions du Rocher, 2024. 373 p.

Автор ВУЕ

С. В. Глухова

Покликання на цю статтю: Глухова С. В. Паньоль, Марсель // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Паньоль, Марсель (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 26.02.2025