Оссейн, Робер

PHOTOS ROBERT.jpg

Оссе́йн, Робе́р (фр. Hossein, Robert), прізвище та ім’я при народженні — Гусейнов, Фаріду (фр. Hosseinoff, Faridoun); 30.12.1927, м. Париж, Франція — 31.12.2020, м. Ессе-ле-Нансі, регіон Гранд-Ест, Франція, похований у м. Віттель, регіон Гранд-Ест, Франція] — актор, режисер театру і кіно, автор сценаріїв і діалогів, продюсер.


Оссейн, Робер

(Hossein, Robert)

Справжнє ім’я Фаріду
Справжнє прізвище Гусейнов
Народження 30.12.1927
Місце народження Ессе-ле-Нансі
Смерть 31.12.2020
Місце смерті Ессе-ле-Нансі
Місце поховання Віттель
Напрями діяльності кіно


Життєпис

Народився у мистецькій сім’ї композитора і піаністки, які були емігрантами з теренів колишньої Російської імперії (батько ірано-азербайджанського походження, мати — з м. Києва, за іншими даними — з теперішньої Молдови). Здобув лише початкову освіту, змінив кілька шкільних пансіонів. З 1943 навчався акторському мистецтву у студії при театрі «Стара голуб’ятня» у Т. Балашової (1902–1973; Росія — Франція); закінчив 1947 театральні курси Р. Сімона (1898–1971; Франція), обидва заклади — у м. Парижі.

З 1948 почав отримувати маленькі ролі в кіно, зокрема у фільмі «Кульгавий диявол» (1948; режисер С. Гітрі). 1949 написав п’єсу «Пройдисвіти», поставив у театрі «Стара голуб’ятня» та зіграв у ній роль, що принесло йому перший успіх. Згодом як актор і режисер працював у театрі жахів «Гран-Гіньоль».

Поступово отримував у кіно усе вагоміші ролі («Чоловічі розбірки»; 1955, режисер Ж. Дассен), грав поряд із С. Лорен («Пані Сан-Жен»; 1961, режисер Крістіан-Жак), Б. Бардо («Відпочинок воїна»; 1962, режисер Р. Вадим), Ж. Габеном («Грім небесний»; режисер Д. де Ла Пательєр, 1965) та іншими зірками кіно.

Перший фільм як режисер зняв 1955 («Покидьки потрапляють до пекла»), в ньому зіграли М. Владі та С. Реджані.

Був також продюсером: з 1968 — президент — генеральний директор товариства «Сінфонія-фільм» («Sinfonia Films»).

Фундатор і директор Народного театру м. Реймса (1971–1978), а також театральної школи в м. Реймсі (серед учнів, зокрема, І. Аджані). Художній керівник Театру де Парі (1975–1990), Театру Маріньї (2000–2008), обидва — у м. Парижі.

Творчість

Загалом Оссейн зіграв понад 150 ролей у театрі та кіно, поставив понад 50 спектаклів, близько 15 фільмів.

Всесвітньо відомим широкому загалу став завдяки романтичній ролі Жоффрея де Пейрака у пригодницьких фільмах режисера Б. Бордері (1924–1978; Франція) «Анжеліка, маркіза янголів» (1964), «Анжеліка і король» (1966), «Неприборкана Анжеліка» (1967), «Анжеліка і султан» (1968) за романами А. і С. Голон. Згодом виконав ще низку ролей у фільмах пригодницького жанру («Мадемуазель де Мопен»; режисер М. Болоньїні, 1967 та інші).

Грав у драматичних фільмах провідних режисерів: Р. Вадима («Ніколи не знаємо…», 1957; «Порок і доброчесність», 1963; «Дон Жуан 73, або Якби Дон Жуан був жінкою», 1973); К. Лелуша («Життя, кохання, смерть», 1969; «Одні та інші», 1981; «Знедолені 20 століття», 1995) тощо. Виконував ролі у фільмах, які ставив як режиссер за власними сценаріями (іноді у співавторстві): «Вибачте наші гріхи» (1956), «Ніч шпигунів» (1959), «Смерть убивці» (1964), «Вампір із Дюссельдорфа» (1965), «Я убив Распутіна» (1967), «Червона ікра» (1986) та інші. Відомий також завдяки ролі комісара Розена у кримінальній драмі «Професіонал» (1981; режисер Ж. Лотнер), де його партнером на знімальному майданчику був Ж.-П. Бельмондо. Поставлений Оссейном фільм «Знедолені» (1982) отримав приз Московського міжнародного кінофестивалю. Останній фільм за участі Оссейна «Плід надії» (режисер А. Вільямс) вийшов на екрани 2019.

Оссейн був не лише актором і режисером кіно, а й насамперед постановником театральних п’єс і спектаклів. У його режисерському доробку — твори світової классики («Злочин і кара» Ф. Достоєвського, 1971, «Ромео і Джульєтта» В. Шекспіра, 1972, обидва — Народний театр, м. Реймс; «Дім Бернарди Альби» Ф. Гарсіа Лорки, «Ернані» В. Гюго, обидва — 1974, Комеді Франсез, м. Париж, «Сірано де Бержерак» Е. Ростана, 1990, Театр Маріньї, м. Париж, Театр м. Ніцци та ін.), твори письменників 20 століття тощо.

Разом із істориком А. Деко (1925–2016; Франція) створив масштабні великобюджетні театральні спектаклі, мега-шоу, які ставив у великих залах (Палац конгресів і Палац спорту в м. Парижі, стадіон «Стад де Франс» у м. Сен-Дені). Серед постановок: «Броненосець “Потьомкін”» (1975), «Собор Паризької богоматері», «Дантон і Робесп’єр» (обидві — 1978), «Знедолені» (1980), «Свобода або смерть» (1988), «Мене звали Марія-Антуанетта» (1993), «Анжеліка, маркіза ангелів» (1995), «Де Голль: той, що сказав ні» (1999), «Це Бонапарт» (2002), «Бен-Гур» (2006), «Не бійтеся! Іоанн Павло ІІ» (2007), «Жінка на ім’я Марія» (2011; єдина безкоштовна вистава відбулася в Лурді). Спектакль «Його ім’я було Ісус» (1983; 700 тис. глядачів) увійшов до Книги рекордів Гінесса.

Винайшов концепцію «театру участі»: відновив у театральних постановках судові процеси, де глядачі немов ставали їх учасниками й голосували як присяжні («Справа Сезнека» Е. Роньяра і О. Венсан; «Домінічі: безжалісний процес» М. Файє; обидві — Театр де Парі, 2010).

Автор кількох романів і книг мемуарів: «Сліпий вартовий» (1978), «Кочівник без племені» (1982), «Між світом і темрявою» (2002), «Я вірю в людину, бо вірю в Бога» (2016) та інших.

Нагороди та визнання

Лауреат спеціальної премії Оранж Каннського міжнародного кінофестивалю (1963), почесної премії «Мольєр» (1995), премії «Золотий олень» Київського міжнародного фестивалю «Молодість» (2020), Великої премії Фестивалю комедії в Монако (2015).

Командор ордена Почесного легіону (2006), великий офіцер ордена Заслуг (2019), командор ордена культурних заслуг (2006; Монако).

Почесний громадянин м. Віттеля (з 2014), на його честь у місті названо площу (2021).

Додатково

В юності Оссейн був знайомий з Ж.-П. Сартром, Ж. Жене, Б. Віаном. За словами актора, у віці 15 років він сказав Ж.-П. Сартру, що хоче грати в його п’єсі «За зачиненими дверима» (1944), а той відповів: «Так, так, через 20 років».

Батько Оссейна був прихильником зороастризму. Оссейн перейшов у католицизм у 1970-х, у квітні 2016 зустрічався з Папою Римським.

Створив образ, який письменниця М. Дюрас назвала «Казанова для простачок». Однак Оссейн не залишився «рабом власного образу», не обмежився ролями у романтичному жанрі.

Цитата

«Разом із Робером Оссейном назавжди йде ціла генерація талантів та елегантності. У нього був слов’янський шарм, талант актора та режисера, який виблискував у театрі та кіно»

«Avec Robert Hossein, c’est toute une génération de talent et d’élégance qui disparaît à jamais. Il avait le charme slave, un talent d’acteur et de metteur en scène qui éclaboussait le théâtre et le cinéma»

(Б. Бардо. Цит. за:

https://information.tv5monde.com/info/mort-de-robert-hossein-prince-du-theatre-populaire-389892)

Твори

  1. La sentinelle aveugle. Paris : Grasset, 1978. 342 р.
  2. Nomade sans tribu. Paris : Fayard, 1981. 248 р.
  3. Entre Lumière et Ténèbres. Paris : Le Pré aux clercs, 2002. 216 р.
  4. La Nostalge. Paris : Livre de Poche, 2002. 380 р.
  5. Je crois en l’homme parce que je crois en Dieu. Paris : Presses de la Renaissance, 2016. 160 р.

Література

  1. Beylie C., Pinturault J. Les maîtres du cinéma français. Paris : Bordas, 1990. 256 p.
  2. Dureau Ch. Robert Hossein est son nom. Paris : Editions Carpentier, 2008. 124 р.
  3. Oscherwitz D., Higgins M. E. The A to Z of French Cinema. Scarecrow Press, 2009. 504 p.

Автор ВУЕ

Редакція_ВУЕ


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Оссейн, Робер // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Оссейн, Робер (дата звернення: 30.07.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
11.01.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ