Орлов, Єгор Іванович

Орло́в, Єго́р Іва́нович (14. 02. 1865, село Покров, тепер Княгининського району Нижньогородської області, Росія — 14. 10. 1944, м. Москва, Росія) — хімік, учений у галузі органічної та мінеральної технології силікатів. Заслужений професор УСРР (1925), академік АН УСРР(1929). Здійснив другий в історії хімії каталітичний синтез етилену на базі водню й оксиду карбону (1908), заклав основи виробництва формальдегіду (див. Альдегіди). Упродовж 20 років працював в Україні.

Орлов, Єгор Іванович
Народження	14.10.1865
Місце народження	Покров
Смерть	14.10.1944
Місце смерті	Москва
Місце поховання	Введенський цвинтар
Alma mater	Московський державний університет імені М. В. Ломоносова
Місце діяльності	Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут»
Напрями діяльності	хімія органічна, органічна та мінеральна технологія силікатів

Життєпис

1889–1894 навчався на природничому відділенні фізико-математичного факультету Московського університету (тепер Московський державний університет імені М. В. Ломоносова), де почав займатися хімією аналітичною в лабораторії професора В. В. Марковнікова. Захистив дипломну роботу з хімії органічної «Жирні нітросполуки 8-го ряду», яку високо оцінив професор М. Д. Зелінський.

1894–1910 працював у Костромському хіміко-технічному училищі імені Ф. В. Чижова (тепер Костромський енергетичний технікум ім. Ф. В. Чижова), викладав курс технічної хімії. Програма курсу стосувалася технології мінеральних речовин (основна та силікатна технологія). Також викладав курси пивоваріння, винокуріння, миловаріння, виробництва стеаринової кислоти та кислоти олеїнової, біління, фарбування та ситцедрукування.

1909 захистив дисертацію та здобув ступінь магістра технології.

1911 став професором кафедри технології мінеральних речовин Харківського технологічного інституту (далі ХТІ; тепер Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут»). 1912 опублікував працю «Дослідження у сфері кінетики хімічних рекцій і каталізу», на основі якої 1914 йому присвоєно ступінь доктора технології. Був деканом хімічного факультету (1917–1927), проректором (1919–1921), завідувачем кафедри технології мінеральних речовин, завідувачем лабораторії мінеральних речовин і металургії ХТІ.

Після реорганізації навчального закладу 1930–1932 керував кафедрою основної хімічної промисловості Харківського хіміко-технологічного інституту (тепер Навчально-науковий інститут «Український державний хіміко-технологічний університет»).

Паралельно 1927–1932 очолював Український науково-дослідний інститут силікатної промисловості (від 1933 — Український науково-дослідний інститут вогнетривів). Був організатором науково-дослідного інституту вогнетривів у м. Харкові (від 1998 — ВАТ «Український науково-дослідний інститут вогнетривів ім. А. С. Бережного»).

1929 — член хіміко-математичної секції Академії наук УРСР.

1932–1933 очолював кафедру технології кераміки в Московському інституті силікатів і будівельних матеріалів (тепер Інститут високотемпературних матеріалів і технологій, Росія), згодом — факультет хімічної технології силікатів та кафедру кераміки і вогнетривів Московського хіміко-технологічного інституту ім. Д. І. Менделєєва (тепер Російський хіміко-технологічний університет імені Д. І. Менделєєва).

Похований на Введенському цвинтарі в м. Москві.

Дослідження

Наукові праці стосувалися проблем хімічної кінетики, технології виробництва неорганічних продуктів, кислоти сульфатної, сполук органічних тощо. Вперше запропонував математичну модель негативного каталізу. Розробив кінетичні основи виробництва сульфатної кислоти й хлору. За проєктом Орлова 1909 побудовано перший у Росії формаліновий завод.

Наукова робота «Формальдегід, його добування, властивості й застосування» стала основою організації цього виробництва в Росії. Після перекладу праці німецькою мовою за цим методом почали будувати заводи в усьому світі.

Автор «реакції Орлова» — виробництва рідкого палива з CO і H₂ на каталізаторах.

1907–1910 обґрунтував і розвинув теорію про механізм складних реакцій, які не описують безпосередньо кінетичними рівняннями першого, другого та третього порядків.

Запропонував та дослідив виробництво сульфатної кислоти (H₂SO₄) за «мокрим каталізом»: використання ванадієвого (див. Ванадій) та хромованадієвого каталізаторів для виробництва H₂SO₄ на стадії окислення SO₂ до SO₃ замість платинових каталізаторів (див. Платина).

1908 здійснив другий в історії хімії каталітичний синтез етилену на основі водню та оксиду карбону; вивчив та описав динаміку процесу. Поглиблено вивчав виробництво стеаринової та олеїнової кислот, олеїнового мила.

Під час Першої світової війни в зв’язку з застосуванням німцями задушливих речовин хлору та хлорацетону запропонував методику зрідження хлору та видобутку його електролітичним шляхом (див. Електроліти), брав участь у виробництві.

Серед праць: «Суха перегонка дерева», «Отримання деревного порошку та метилового спирту», «Питання, теми та числові завдання з хімії з методами їх вирішення» тощо, монографій із технології виробництва соди, силікатів, мінеральних пігментів, статей.

Нагороди

Заслужений професор УСРР (1925), член Академії наук УСРР (1929), Заслужений діяч науки і техніки РРФСР (1940).

Нагороджений Орденом Трудового Червоного Прапора (1940).

Додатково

1900 відвідував Всесвітню виставку в м. Парижі.

Праці

Формальдегид, его добывание, свойства и применение. Кострома : Губернская типография, 1908. 430 с.
Исследование в области кинетики химических реакций и катализа. Харьков : Типо-литография М. Зильберберг и Сыновья, 1913. 76 с.
Глазури, эмали и керамические краски. Житомир : Космос, 1927. 160 с.
Аммиачный содовый процесс и в часности работа карбонизационной колонны с физико-химической стороны // Украинский химический журнал. 1928. Кн. 1. Т. 3. С. 1–29.

Література

Професор Є. І. Орлов // Червоний технолог. 1928. Ч. 1. С. 6–10.
Певзнер Р. Л. Академик Е. И. Орлов и его роль в отечественной науке // Огнеупоры. 1950. № 5. С. 195–199.
Атрощенко В. И., Некрич H. H. Е. И. Орлов — видный ученый нашей страны // Труды Харьковского политехнического института. Серия: Химико-технологическая. 1956. Т. 8. Вып. З. С. 3–12.
Костенко Ю. Т., Морозов В. В., Николаенко В. И. и др. Харьковский политехнический. Ученые и педагоги. Харьков : Прапор, 1999. С. 221–222.
Лобойко О. Я., Грінь Г. І. До 125-річчя кафедри хімічної технології неорганічних речовин, каталізу та екології НТУ «Харківський Політехнічний Інститут» // Вісник Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут». Серія: Історія науки і техніки. 2010. № 10. С. 17–24.
Бєсов Л. М., Звонкова Г. Л. Науковий лідер: історичний портрет // Вісник Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут». Серія: Історія науки і техніки. 2011. № 1. С. 12–20.
Скляр В. М. Досвід організації навчального процесу та його кадрового забезпечення в Харківському техно логічному інституті наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. // Вісник Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут». Серія: #Історія науки і техніки. 2014. № 59 (1101). С. 136–144.
Мушкало Ю. І. Є. І. Орлов (150 років від дня народження) // Наука та наукознавство. 2015. № 1. С. 139.
Посвятенко Е. К., Тверитникова О. Є., Посвятенко Н. І. та ін. Історична спорідненість розвитку прикладних технічних наук. Харків : Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут», 2017. 224 с.

Автор ВУЕ

Редакція_ВУЕ

Покликання на цю статтю: Орлов, Єгор Іванович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Орлов, Єгор Іванович (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 12.02.2025