Міхновський, Юрій (Георгій) Михайлович

Міхно́вський, Ю́рій Миха́йлович (за іншими даними — Георгій; 30.01.1866, с. Піщане, тепер Золотоніського району Черкаської області, Україна — 16.10.1937, м. Київ, тепер Україна) — церковний діяч, архієпископ Української автокефальної православної церкви (з 1921), архієпископ Української православної церкви (з 1930), останній настоятель Софійського собору в м. Києві (1932–1933).

Міхновський, Юрій (Георгій) Михайлович
Справжнє ім’я	Георгій
Справжнє прізвище	Міхновський
Народження	30.01.1866
Місце народження	Піщане, Черкаська область, Україна
Смерть	16.10.1937
Місце смерті	Київ, Україна
Місце поховання	Київ
Alma mater	Переяславське духовне училище, Полтавська духовна семінарія
Місце діяльності	Україна
Напрями діяльності	Релігія

Життєпис і діяльність

Народився у сім’ї священника. За генеалогічними дослідженнями, належав до того самого роду, що й ідеолог українського націоналізму М. Міхновський.

Закінчив Переяславське духовне училище (1880), Полтавську духовну семінарію (1889; за іншими даними — лише 4 класи).

Працював другим учителем Піщанської церковнопарафіяльної школи. 14.10.1889 отримав місце псаломщика при Свято-Троїцькому соборі в с. Іркліїві, 08.11.1889 — при церкві Різдва Пресвятої Богородиці с. Домантового (обидва села тепер у Золотоніському районі Черкаської області).

Висвячений у диякона 01.03.1891, призначений до церкви Святого архистратига Михаїла у с. Нові Санжари (тепер селище Полтавського району Полтавської області) на місце першого псаломщика, звідти 12.11.1891 переведений до Благовіщенської церкви м. Золотоноші.

Рукоположений на священника (1894) і призначений на парафію у с. Нові Санжари. Від 24.02.1895 у сані священника очолив парафію Миколаївської церкви с. Комарівка (тепер затоплене водами Канівського водосховища, територія Бориспільського району Київської області), з 04.09.1895 — Вознесенської церкви с. Богдани (тепер Золотоніського району Черкаської області). Викладав у земському народному училищі. Переведений 09.05.1904 до церкви Різдва Пресвятої Богородиці с. Жовнин (тепер с. Жовнине), 03.01.1905 — до Миколаївської церкви с. Бубнівська Слобідка (обидва — тепер Золотоніського району Черкаської області).

Від 02.01.1915 — священник Іллінської церкви с. Прохорівка (тепер Черкаського району Черкаської області), законовчитель місцевого початкового земського училища. З 1917 виголошував проповіді українською мовою.

Делегат Полтавського єпархіального з’їзду представників духовенства і мирян (03–06.05.1917) та Першого Всеукраїнського православного церковного собору УАПЦ (14–30.10.1921) у м. Києві, на якому завершено організаційне оформлення Української автокефальної православної церкви (УАПЦ). Один із перших ієрархів, висвячених під час цього собору. Архієрейська хіротонія (рукоположення у сан єпископа) відбулася 28.10.1921 під час божественної літургії у Софійському соборі м. Києва. У ній взяли участь: митрополит Василь Липківський, архієпископи Нестор Шараївський (1862–1929; тепер Україна), Іоанн Теодорович, Олександр Ярещенко (1890–1934; тепер Україна). Відтоді чернігівський архієпископ УАПЦ (1921–1922), очолював Чернігівську кафедру УАПЦ при соборі Бориса й Гліба (м. Чернігів).

1922 призначений правлячим архієреєм Золотоніської церковної округи, де організував повітову церковну раду (об’єднала 10 парафій).

Настоятель парафії (1926–1927) в Іллінській церкві у с. Прохорівці (тепер Черкаського району Черкаської області). Зазнавав постійних утисків від більшовиків, ДПУ тричі брало в нього підписку про невиїзд, забороняло проповідувати, тероризувало так званими «податками».

Делегат Другого Всеукраїнського Православного Церковного Собору УАПЦ 17–30.10.1927, де 24.10.1927 обраний членом Вищого церковного суду.

Після надзвичайного церковного собору (09–12.12.1930), що об’єднав частину парафій «самоліквідованої» (28–29.01.1930) УАПЦ, перебував у складі Української православної церкви (УПЦ), очолюваної митрополитом Іваном Павловським.

На початку 1930-х переїхав до м. Києва. 1932 заступив арештованого архієпископа Київського Костянтина Малюшкевича на посаді настоятеля Софійського собору в м. Києві, де перебував останній осередок УАПЦ. Після закриття 15.02.1934 Софійського собору служив у Свято-Успенському соборі (Богородиці Пирогощі) до його закриття у грудні 1934, виконував обов’язки вікарія митрополита Харківського і всієї України Івана Павловського, згодом до храму Миколи Притиска, але 15.06.1935 і цей останній центр УПЦ був зачинений. 1936 радянська влада позбавила владику права на служіння. Попри тиск, 1936–1937 намагався збирати підписи за відкриття бодай одного українського православного храму в м. Києві.

Заарештований 11.06.1937 ГУДБ НКВС УСРР. Обвинувачений у створенні «антирадянської фашистської організації українських церковників» за статтями 54-10 («антирадянська пропаганда і агітація») та 54-11 («участь у контрреволюційній організації») Кримінального кодексу УСРР. Засуджений за постановою трійки УНКВС по Київській області 16.10.1937 до вищої міри покарання. Страчений 16.10.1937. Реабілітований 10.07.1989 відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 16.01.1989 «Про додаткові заходи з відновлення справедливості стосовно жертв репресій, що мали місце у період 30–40 х та початку 50–х років», згідно з яким усі громадяни, які були засуджені рішенням трійок НКВС, вважаються реабілітованими.

Нагороди та визнання

Нагороджений набедреником священника (03.01.1899).
У с. Піщане іменем Юрія Міхновського названо вулицю.
У жовтні 2021 на загальноцерковному рівні відзначалося 100-річчя його хіротонії.
Ім’я архієпископа Юрія Міхновського згадується під час богослужінь і пам’ятних заходів, присвячений жертвам репресій.

Джерела

Власовський І. Нарис історії Української православної церкви, т. 4, ч. 1. Нью-Йорк–Бавнд Брук, 1961
Липківський В. Відродження церкви в Україні. 1917–1930. Торонто: Добра книжка, 1959. Вип. 160. 335 с.
Липківський В. Історія Української православної церкви. Розділ VII: Відродження української церкви. Вінніпеґ: Вид. накладом фундації Івана Грищука, 1961. 181 с.
Протокол допиту Юрія Михновського від 20 липня 1937 р. // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. Науковий і документальний журнал. 2006. № 1/2 (26/27). Репресована УАПЦ. політичні репресії проти священиків Української автокефальної православної церкви (1919–1938). За документами Галузевого Державного архіву Служби безпеки України. Ч. 2. С. 197–202.
Перший Всеукраїнський православний церковний собор УАПЦ 14–30 жовтня 1921 р.: Документи і матеріали / Упор.: Г. Михайліченко, Л. Пилявець, І. Преловська. Київ ; Львів: Жовква, 1999. 560 с.;
Другий Всеукраїнський православний церковний собор УАПЦ 17–30 жовтня 1927 р.: Док. і матер. / Упор.: С. Білокінь, І. Преловська, І. Старовойтенко. Київ : Оранта, 2007. 698 с.

Література

Коллард Ю. Спогади юнацьких днів 1897–1906. Торонто, 1972. С. 42–44.
Стовба О. Матеріяли до історії роду Міхновських // Український історик. Числа 2–4 (78–80) 1983. Рік ХХ. C. 74–92.
Савчук С., Мулик-Луцик Ю. Історія Української греко-православної церкви в Канаді. Вінніпеґ, 1984. Т. 1.
Білокінь С. «Ламали саму людську субстанцію»[Про архієпископа Юрія Міхновського] // Людина і світ. 1993. № 2/3. С. 11–17; № 4/5. С. 43–46.
Білокінь С. Розстрільна справа архиєпископів УАПЦ Володимира Самборського та Юрія Міхновського // Розбудова держави. 1993. № 3. С. 37–51.
Білокінь С. Розстрільна справа архієпископів Юрія Міхновського та Володимира Самборського // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика: Зб. ст. Київ, 1996. Вип. 2.
Ігнатуша О. Юрій Міхновський // Довідник з історії України. Т. 3 (Р–Я) / За ред. І. З. Підкови, Р. М. Шуста. Київ : Генеза, 1999. С. 656–657.
Репресована УАПЦ. Політичні репресії проти священиків Української автокефальної православної церкви (1919–1938). За документами Галузевого державного архіву Служби безпеки України / Упор.: І. Бухарєва, С. Кокін, І. Преловська, Г. Смирнов // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВДКГБ. 2005. № 1/2 (24/25). Ч. 1. 344 с.;
Репресована УАПЦ. Політичні репресії проти священиків Української автокефальної православної церкви (1919–1938). За документами Галузевого державного архіву Служби безпеки України / Упор.: І. Бухарєва, С. Кокін, І. Преловська, Г. Смирнов // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. 2006. № 1/2 (26/27). Ч. ІІ 335 с.
Преловська І. Процес ліквідації Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) (1921–1930) — Української православної церкви (УПЦ) (1930–1937): Спроба джерелознавчого аналізу // Держава і церква в Україні за радянської доби: Зб. наук. ст. за матер. ІІ Всеукр. наук. конф., Полтава, 18–19 жовт. 2007 р. Полтава: АСМІ, 2008. С. 111–120.
Преловська І. Переслідування та ліквідація УАПЦ (УПЦ) (1921–1938 рр.): огляд архівно-кримінальних справ ГДА СБ України та ЦДАГО України // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. 2009. № 1 (32). С. 26–48.
Ротач О. Міхновські // Полтавіка. Полтавська енциклопедія. Полтава: «Полтавський літератор», 2009. Т. 12.

Автор ВУЕ

А. М. Киридон

Покликання на цю статтю: Киридон А. М. Міхновський, Юрій (Георгій) Михайлович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Міхновський, Юрій (Георгій) Михайлович (дата звернення: 10.10.2026).

Оприлюднено: 27.01.2026