Медіанасильство

Медіанаси́льство — демонстрація сцен насильства та жорстокості у телевізійних програмах, кінофільмах, коміксах, відеоіграх та інших медіапродуктах. Цьому явищу присвячений окремий напрямок медіадосліджень, представники якого неоднозначно інтерпретують вплив медіанасильства (як позитивний, так і негативний) на аудиторію.

Історична довідка

Дослідження медіанасильства розпочалися в першій половині ХХ ст. у США.

У 1928 на замовлення Фонду Пейна організовано 13 самостійних досліджень взаємозвʼязку між переглядом гангстерських фільмів та зростанням дитячої злочинності. За допомогою різних методик отримано однозначний висновок: фільми справляють істотний і негативний вплив на дітей, провокуючи зростання злочинності.

У 1940–1950-х Ф. Верзем вивчав, як впливають на молодь комікси. Він опублікував звіт «Розбещення невинних» та ряд інших наукових робіт з цього приводу. Науковий світ зі скепсисом поставився до методів та інтерпретації Ф. Верзема. Проте його висновки уважно розглянула сенатська комісія із розслідування злочинів серед неповнолітніх. Відтак застосовано низку превентивних заходів: утворено Американську асоціацію коміксів; прийнято кодекс, який, зокрема, забороняв еротичні зображення і сцени насильства.

Наприкінці 1950-х група соціологів на чолі із В. Шраммом провела 11 досліджень із проблематики медіанасильства. Охоплено 6000 дітей і 2000 батьків у 10 містах. Висновки були неоднозначними: телеперегляд визнано ані шкідливим, ані корисним. Його вплив на дитину зумовлюється насамперед її особистісними особливостями та є лише елементом цілісної взаємодії з навколишнім світом.

С. Фешбах у 1955 та 1961 провів емпіричні дослідження, що підтвердили теорію катарсису. В одному з них досліджувану групу студентів спочатку навмисно ображали, далі розділили на дві підгрупи. Перша дивилася фільм про боксерський поєдинок (він розцінювався як агресивний), друга — про поширення чуток (нейтральний). За результатами, ті, хто дивився агресивний фільм, мали стриманіші судження, ніж ті, хто дивився нейтральний.

У 1971 С. Фешбах і Р. Зінгер упродовж 6 тижнів спостерігали за поведінкою хлопчиків-підлітків у природному середовищі (школа і дім). При цьому також контролювали споживання агресивного телеконтенту. Зʼясувалося: хлопчики, які дивилися програми здебільшого без елементів насильства, поводилися значно агресивніше, ніж ті, хто дивився такі. Теорія катарсису знову здобула підтвердження.

У кінці ХХ ст. проведено трирічне дослідження впливу телевізійного зображення сцен насильства на поведінку людей. За його результатами (National Television Violence Study, 1998), між переглядами сцен насильства і проявами агресії є звʼязок. Крім того, телебачення стало більш заохочувати імітацію сцен насильства.

Звʼязок між тривалим переглядом сцен насильства та агресивною поведінкою підтвердили два дослідження Д. Зіллмана і Дж. Вівера. За їхньою методикою, досліджуваним показували фільми різного характеру. Найменш схильними до повторення насильства виявилися жінки; найбільш схильними — чоловіки, які й до початку експерименту мали високі показники ворожості, презирства до небезпеки, а також дефіцит емпатії.

Нова хвиля досліджень проблематики медіанасильства повʼязана із розстрілом учнів у м. Літтлтоні (Колорадо) в 1998. За дорученням президента США міністерство охорони здоровʼя провело спеціальне дослідження. Виявлено стійкий звʼязок між переглядом сцен насильства і короткостроковими проявами агресії. Але ця агресія не означала здатності заподіювати тяжкі каліцтва або вбивати. Статистичні дані засвідчили, що, навпаки, кількість тяжких злочинів скорочується, зменшується як кількість неповнолітніх, убитих із вогнепальної зброї, так і тих, котрі беруть участь у бійках або мають вогнепальну зброю.

Характеристика

Функціональний опис

У психології, соціології, теорії соціальних комунікацій сформувалася низка тлумачень того, як функціонує медіанасильство та які має наслідки для аудиторії. Із-поміж цих теорій основними є такі:

  • теорія научіння;
  • теорія інстинктів;
  • теорія емоційного збудження (Х. Кепплінгер).

Теорія научіння. Медіанасильство — поведінкова модель, яка переймається та в подальшому реалізується аудиторією. Людина сприймає агресивні медіаобрази як зразки поведінки. Навчальний ефект посилюється, якщо застосування насильства принесло медіагерою успіх. Більше за інших до цього схильні діти, які можуть ототожнювати себе з персонажами фільмів і намагатися наслідувати їх.

Теорія інстинктів. Насильницька поведінка людини має інстинктивну (вроджену) природу та інспірується потребами виживання. Медіа, зображуючи насильство, втамовують цей інстинкт, тож після переживання символічного насильства індивід не має потреби в реальному.

Теорія емоційного збудження. Медіанасильство — це порушення, що збільшує готовність до реальних дій. У теорії емоційного збудження сформувалися два основні підходи: 1) теорія фрустрації та агресії; 2) теорія перенесення збудження. Згідно з теорією фрустрації та агресії, фрустрація створює потенціал для дії, тобто роздратування провокує. Теорія перенесення збудження вважає, що медіа здатні створити неспецифічний стан збудження.

Механізми

Ефект праймінгу. Повідомлення, зокрема насильницького змісту, активізують ментальні структури особи. Унаслідок ефекту праймінгу медіаспоживач може демонструвати асоціальну поведінку, наприклад, вчиняти злочини-копії тих, що побачив на екрані.

Десенсибілізаціячутли. Медіанасильство призводить до зменшення чутливості.

Експерименти продемонстрували, що при регулярному перегляді сцен насильства аудиторія призвичаюється до насильства на екрані — і стає менш сприйнятливою до жорстокості, більш готовою вдаватися до насильства в реальному житті.

Значення

Значення медіанасильства для формування картини світу, моделей поведінки як на колективному, так і індивідуальному рівнях, є питанням дискусійним. Наявні теорії, що пояснюють вплив медіанасильства на аудиторію, мають докорінні розбіжності — від твердження, що медіанасильство деструктивно впливає на людську поведінку, до твердження, що цей вплив позитивний.

Методи протидії

Упродовж ХХ — початку ХХІ ст. застосовувалися різноманітні методи для захисту аудиторії, зокрема неповнолітніх, від медіаконтенту насильницького змісту.

Акт про телекомунікації, прийнятий 1996 у США, зобовʼязав виробників телевізорів оснащувати їх т. зв. V-чіпами — пристроями, що дають змогу батькам блокувати сигнал і переривати небажані передачі. Це нововведення було оцінено загалом позитивно, хоча деякі дослідники вказували на ефект «забороненого плоду».

Серед традиційних способів боротьби із медіанасильством — заборони та обмеження: маркування фільмів, обмеження вільного поширення інформації певного виду (наприклад, порнографічного характеру).

Є погляд, що монополізація медій може запобігати поширенню насильницького контенту: великі медіакорпорації, не підлягаючи тиску та маючи на меті завоювати довіру аудиторії, для фінансового успіху, уникатимуть провокаційних матеріалів. Однак цей погляд спростовують результати низки досліджень. Втім, можливі й винятки, що повʼязано із самообмеженнями з боку медій, передовсім, у формі етичних і професійних стандартів.

Важливою формою протидії медіанасильству є медіаосвіта — спеціальна освіта аудиторії, починаючи з молодшого шкільного віку. Знання ризиків, повʼязаних із переглядом телепередач, особливостей телевиробництва допомагає глядачам селективно сприймати медіапродукт.

Додатково

Встановлено, яким чином можна послабити ефект імітації. Агресивна поведінка послаблюється, якщо глядачам пояснювати, як чиниться медіавплив, як слід критично сприймати медійний продукт.

— Huesmann L. R., Eron L. D., 1986; Singer J. L., Singer D. G., 1983.

Теорія научіння постала за підсумками цікавих експериментів, що проводилися під керівництвом А. Бандури. Дітей було розподілено на три групи. Першій групі демонстрували відеозапис того, як кидають і бʼють надувну ляльку Бо-Бо. Другій — фільм, який не містив насильства. Третій взагалі нічого не демонстрували. Потім дітей завели до ігрової кімнати, де серед іграшок була і лялька Бо-Бо. Діти з першої групи імітували побачену агресивну поведінку. А. Бандура пояснив ефект імітації частково дизінгібіцією (розгальмування), а частково научінням.

— Bandura A., 1978: 12–29; 1979: 316–356; 1982: 122–147; 1985.

У 1995 18-річний Бенджамін Деррес і 19-річна Сара Едмондсон, жителі штату Луїзіана, під враженням від фільму «Природжені вбивці» («Natural Born Killers») (бойовик про пару, яка під впливом наркотиків розважалася вбивством випадкових людей і уникла покарання) повторили їхні злочини. Деррес застрелив менеджера фабрики з обробки бавовни-сирцю; Едмондсон прострелила горло продавчині бакалейно-гастрономічного магазину, матері трьох дітей.

— Брайант Дж., Томпсон С. «Основы воздействия СМИ», 2004.

Діти, які бачили екранні сцени насильства, менше звертаються за допомогою до дорослих, коли стають свідками бійок.

— Drabman R. S., Thomas M. H., 1974: 418–421; Thomas M. H., Horton R. W, Lippincott E. C., Drabman R. S., 1977: 450–458.

Діти, які дивилися телевізор 25 і більше годин на тиждень, менше фізіологічно реагували на сцени насильства, ніж діти, які дивилися телевізор менше 4 год. на тиждень.

— Cline V., Croft R., Courrier S., 1973 : 360–365.

Цитата

«Жодна інформована людина не може просто сказати, що дітям телебачення несе користь чи шкоду. Для одних дітей в одних умовах якесь ТВ шкідливе. Для інших дітей у тих самих умовах або для тих самих дітей в інших умовах воно може бути благотворним. Для більшості дітей у більшості умов велика частина телебачення, ймовірно, є ані дуже шкідливою, ані дуже корисною».

 Schramm W., Lyle J., Parker E.B., 1961: 1; у кн.: Бакулев Г. П., 2005: 68.


Література

  1. Feshbach S. The Stimulation Versus Cathartic Effects of a Vicarious Aggressive Activity // Journal of Abnormal and Social Psychology. 1961. № 63. P. 381–385.
  2. Schramm W., Lyle J., Parker E.B. Television in the Lives of Our Children. Stanford (CA) : Stanford University Press, 1961. P. 151–163.
  3. Bandura A. Psychological Modeling: Conflicting Theories. Chicago : Transaction Publishers, 1971. 210 p.
  4. Cline V., Croft R., Courrier S. Desensitization of children to television violence // Journal of Personality and Social Psychology. 1973. № 27. P. 360–365.
  5. Drabman R. S., Thomas M. H. Does media violence increase children's toleration of real life aggression // Developmental Psychology. 1974. № 10. P. 418–421.
  6. Thomas M. H., Horton R. W, Lippincott E. C., Drabman R. S. Desensitization to portrayals of real-life aggression as a function of exposure to television violence // Journal of Personality and Social Psychology. 1977. № 35 (6). P. 450–458.
  7. Bandura A. Asocial learning theory of aggression // Journal of Communication. 1978. № 28 (3). Р. 12–29.
  8. Bandura A. Psychological mechanisms of aggression // M. von Cranach, K. Foppa, W. Lepenies and D. Ploog (Eds.), Human ethology: Claims and limits of a new discipline. – Cambridge : Cambridge University Press, 1979. P. 316–356.
  9. Bandura A. Self-efficacy mechanism in human agency // American Psychologist. 1982. № 37 (2). Р. 122–147.
  10. Singer J. L., Singer D. G. Implications of childhood television viewing for cognition, imagination and emotion // Bryant J. Anderson D. R. (Eds.). Children's understanding of television research in attention and comprehension. New York : Academic Press, 1983. P. 331–353.
  11. Bandura A. Social foundations of thought and action. Englewood Cliffs, NJ : Prentice Hall, 1985. 544 p.
  12. Huesmann L. R., Eron L. D. Television and the aggressive child: a cross-national comparison. Hillsdale, NJ : Erlbaum, 1986.
  13. Брайант Дж., Томпсон С. Основы воздействия СМИ. Москва : Издательский дом "Вильямс", 2004. 432 с.
  14. Бакулев Г. П. Массовая коммуникация: Западные теории и концепции: Учебное пособие для студентов вузов. Москва : Аспект Пресс, 2005. 176 с.
  15. Кепплінгер Х. М. Вплив насильства у мас-медіа // Публіцистика. Масова комунікація: Медіа-енциклопедія / За загал. ред. В.Ф.Іванова. Київ: АУП, ЦВП, 2007. С. 104–114.

Автор ВУЕ

В.Ф. Іванов

Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Іванов В.Ф. Медіанасильство // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Медіанасильство (дата звернення: 1.10.2020).

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ