Мантика

Ма́нтика (грец. μαντική, μαντευτική — мистецтво ворожіння, передбачення, від μαντεύω — вгадати і τέχνη — мистецтво, майстерність) — у Стародавніх Греції та Римі — мистецтво ворожіння, пророкування, вміння розпізнати волю богів і тлумачити зіслані ними знаки, знамення. У широкому розумінні — різноманітні форми ворожіння, передбачення майбутнього.

Історична довідка

В античному світі — одна з найпоширеніших форм релігійних практик. Вважали, що розпізнати волю богів та передбачити майбутнє можливо в різний спосіб: наприклад, зі слів оракула, за льотом і поведінкою птахів або нутрощами жертовної тварини, через сновидіння тощо. Головне — вірно інтерпретувати подані знаки. Залежно від застосовуваних методів формувалася й спеціалізація жерців. Мантичні обрядодії посідали важливе місце як у суспільному, так і родинному житті греків і римлян.

Римляни вперше виклали чіткі й фіксовані правила проведення та тлумачення ворожінь (див. Ауспіції), що стали вважливим складником офіційної релігії та публічного життя.

Світоглядним підґрунтям мантики ставали уявлення про передвизначеність людської долі (яку можна «прочитати» по знаках); зв’язок між людиною й богами, а також потойбіччям, душами померлих; глибинний взаємозв’язок усіх явищ у Всесвіті; сполучення містичного й раціонального у світосприйнятті; прагнення убезпечити себе від негативного розвитку подій. Разом з тим від античних часів відоме й скептичне ставлення до мантики (Фалес із Мілета, Ксенофан із Колофона, Епіхарм, Ціцерон).

З утвердженням християнства, яке табуювало традиційні ворожіння, різні мантичні практики або зникали з ужитку (наприклад, ауспіції), або ставали таємним, переслідуваним, окультним ремеслом. Частина практик глибоко проникла в традиційну культуру, вплинула на народні обряди, прикмети, повір’я, забобони.

Дослідники звертають увагу на системний характер мантичних практик різних народів, особливо з культурно-антропологічного погляду. Так, антрополог та етнолог В. Тернер (1920; Велика Британія — 1983; США), синолог Д. Кейтлі (1932–2017; США) характеризували мантичні ритуали як позанаукове знання, спосіб раціоналізації та впорядкування реальності, стабілізації соціального досвіду. Процес становлення та розвитку математичних знань на основі геомантії продемонстрував видавець і дослідник С. Скіннер (нар. 1948; Австралія). Принципи, виформувані в ході розвитку мантичних практик, та набутий досвід спостережень (наприклад, за поведінкою птахів і тварин, атмосферними явищами) були перенесені в різні галузі знань (як пранаукових, так і езотеричних). Вказують на пізнавальні, комунікативні, психотерапевтичні, інтеграційні тощо функції мантики.

У сучасному світі мантика — окрема царина діяльності та бізнесу (найчастіше не пов’язана з релігією), різновид послуг, які «професійні ворожбити» пропонують клієнтам. Доведено кореляцію між дестабілізацією суспільних відносин, кризовими періодами в соціальному чи особистому житті та сплеском інтересу до магічного, ворожінь, провіщення майбутнього.

Класифікація

Розпрацьовано різні класифікації мантики. Одну з перших запропонував історик і релігієзнавець О. Буше-Леклерк (1842–1923; Франція), який виділив такі класичні види мантик відповідно до головних стихій (першоелементів, природних явищ): гідромантія (ворожіння за допомогою води), піромантія (вогню, полум’я), геомантія (із використанням землі), аеромантія (за небесними та атмосферними явищами). Ці практики лягли в основу складніших і детальніше розпрацьованих видів мантик.

Так, за методами (інструментами отримання інформації) розрізняють: аксиномантію (використання збіжжя, насіння як засобу ворожінь), алевромантію (ворожіння на борошні та хлібі), арифмомантію (заснована на використанні чисел, нумерології), астрагаломантію (кубики, зерні, із нанесеними на них символами, знаками), астромантію (за розташуванням небесних світил), бібліомантію (на ворожбитських книгах), ботаномантію (за допомогою трав’яних рослин, квітів), гаруспікомантію (за нутрощами тварин), дендромантію (на священних деревах), іхтіомантію (за нутрощами та лускою риб), капномантію (за димом), каромантію (лиття воску), клеромантію (за допомогою жереба), некромантію, онейромантію (за сновидіннями), фізіогноміку (за рисами обличчя), хіромантію (за формою та лініями руки) тощо. З Нового часу відоме ворожіння на картах (зокрема, Таро), кавовій гущі; поширився спіритизм. Специфічні методи ворожіння виникли в традиційних культурах Сходу, Африки та ін.

В Україні

Мантичні обряди з ритуальними предметами побутували в усіх регіонах України. Значне поширення набули різноманітні календарні клеромантичні (за жеребом) ворожіння. У традиційних українських дівочих мантичних обрядодіях на долю поширеними ворожильними атрибутами були: камінці, палички, хліб, листя, рослини (зокрема, барвінок, мирт, рута), каблучки, хустки, миски з водою, гребінь, лялька, вінок, люстерко, чарка, батіг тощо.

Із етнографічних нотаток П. Чубинського відомо про подібні мантики (дивінації) з перснем або чіпцем (вийде заміж) і лялькою (народить дитину) в мешканців Рівненщини. На Поділлі дівчатам, що ворожили, зав’язували очі, а під три тарелі клали перстень (щасливе одруження), ключ (буде доброю і заможною господинею), сірники (вогонь спалить добрі стосунки з нареченим) або квітку (ще дівуватиме), вервицю (піде в монастир) і перстень (вийде заміж). На Вінниччині зафіксовані обрядодії дівчат з каптуром, вінком і цілушкою хліба. Практично в кожному селі, де побутували ворожіння, їх здійснювали з різними атрибутами або ж наділяли розбіжною семантикою однакові жереби.

Здебільшого зафіксовані мантичні практики стосуються шлюбу (зокрема й фаху, рис, віку майбутнього чоловіка). Прикметно, що проводили обрядодії жінки (різного віку), факти парубочого ворожіння — поодинокі.

Література

Turner V. The Ritual Process. Structure and Anti-Structure. New York : Routledge, 1969. 232 p.
Skinner S. Terrestrial Astrology Divination by Geomancy. London : Routledge & Kegan Paul, 1980. 308 р.
Bouché-Leclercq A. Histoire de la divination dans l’Antiquité. Divination hellénique et divination italique. Paris : Editions Jérôme Millon, 2003. 1109 р.
Серебрякова О. Обрядова символіка ритуальних предметів в мантичних практиках українців // Народознавчі зошити. 2013. № 4 (112). С. 616–622.
Щепанський В. Теорії, практики та види мантик // Пломінь. 2019. URL: https://plomin.club/theories-practices-types-of-mantics/
Skinner S. Geomancy in Theory & Practice. Singapore : Golden Hoard, 2020. 330 р.