Лжеапостоли

Лжеапо́столи (від лже… — перша частина складних слів, що має значення «несправжній», «брехливий», «уявний» і апостол) — у ранньому християнстві — назва проповідників, які не набули підтримки громади, пізніше — діячі, учення яких заперечувала офіційна церква.

З церковного погляду — неправдиві апостоли (вісники, посланці), лукаві самозванці, тобто ті, хто під виглядом християнства проповідує хибні погляди, а не вчення Христа, зваблює інших та веде їх за собою, збочує з правильного шляху. Так, у Другому посланні до Коринтян апостол Павло застерігав Коринтську церкву від «лжеапостолів, робітників лукавих, які видають себе за апостолів Христа» (2 Кор. 11:13) і від того, «аби не зіпсувалися ваші думки, щоби ви не відхилися від простоти і чистоти, яка в Христі» (2 Кор. 11:3). Вказував у посланнях на лжеапостолів як таких, що «шукають підстави здаватися такими, як ми», чим і хваляться, «противляться правді», «зітліли розумом», недосвідчені у вірі» та ін.; протиставляв самозванцям своє безкорисливе служіння. Закликав єпископів «пильнувати отару», бо прийдуть «хижі вовки» і «з-поміж вас самих постануть мужі, які будуть говорити перекручене, аби потягти учнів слідом за собою» (Дії 20:29‒30). Наполягав: «коли вам хто благовістить щось інше, ніж те, що ви прийняли, — нехай буде відлучений!» (Гал. 1:9).

Новозавітні тексти відтворюють картину становлення християнства як період співіснування і протиборства різних поглядів, учень, течій.