Лаїцизм

Карикатура на закон, ініційований А. Бріаном: «Оскільки так потрібно, розійдіться, але намагайтеся залишитися друзями». Худ. Фелікс-Антуан Мармоньє, 1905.

Лаїци́зм (від грец. λαiκός — спільний, народний) — це система відносин між державою і релігійними організаціями, за якої суспільство є релігійно нейтральним, рівність та незалежність релігій визнані, а церкви відокремлені від держави.

Загальна характеристика

Першим обґрунтував принцип лаїцизму Н. де Кондорсе в 1792, визнаними теоретиками лаїцизму є Ф. Бюїссон і Е. Дюркгейм. Мислителі розглядали його в історичній ретроспективі, як рух до свободи совісті, секуляризації суспільства, рівності громадян, незалежно від віросповідання, рівноправності релігій.

Форми лаїцизму зумовлені історичним і соціальним контекстом; дослідники вказують на позірну відмінність між абстрактним терміном і конкретними соціальними реаліями, які він окреслює. Разом з тим виділяють обов’язкові компоненти лаїцизму: свобода совісті, відсутність тиску релігії на державу й суспільство, відокремленість релігії від політики, принцип рівності та недискримінації за релігійною ознакою.

У Франції

Найяскравіше принцип лаїцизму втілився у Франції, де став фундаментом Республіки. Сучасний дослідник Ж. Боберо виділяє три періоди французького лаїцизму.

Перший (1789‒1905) характеризувався юридичним плюралізмом — напівофіційним статусом церкви і контролем держави над релігіями. Державне право уже було світським (Цивільний кодекс Наполеона 1804), релігії ж служили державі та забезпечували фундамент суспільної моралі. Перманентна зміна форм правління у Франції 19 ст. призвела до проголошення Третьої Республіки (1870), основоположним принципом якої став лаїцизм. 1882‒1886 з ініціативи Ж. Феррі та Ф. Бюїссона початкова освіта стала світською, 1904 членам релігійних конгрегацій заборонено викладати у державних закладах освіти.

Другий етап (1905‒1989), початок якого пов’язують з ухваленням 09.12.1905 закону про відокремлення церкви та держави (ініційованого А. Бріаном), визначався правовим унормуванням і послабленням суспільних дискусій. Церкви втратили офіційний статус, Конкордат і система визнаних культів були скасовані (окрім територій Ельзасу та Лотарингії, які тоді перебували у складі Німецької імперії), держава припинила виплату зарплати кліру (крім капеланів) та видачу субвенцій релігійним громадам. 1959 прийнято Закон про відносини держави та приватних шкіл, за яким школи зрівнювались. Система середніх закладів освіти Франції охоплює три категорії: державні школи, приватні школи, які підписали контракт з державою, та приватні школи без контракту. Школи, які підписали контракт (а таких до 98 %), отримують державні дотації, але уроки релігії у них стають факультативами.

Відмова 1989 трьох учениць коледжу в м. Креї (регіон О-де-Франс) зняти хіджаби на уроках відкрила новий (третій) етап. Він характеризується невідповідністю між кількісним зростанням іммігрантських спільнот, зазвичай більше релігійно практикуючих, і прагненням Республіки захистити та посилити принцип лаїцизму. 15.03.2004 ухвалено Закон про заборону помітних релігійних атрибутів у середніх закладах освіти, за яким всі подібні атрибути в державних школах опинилися поза законом. 11.10.2010 у Франції заборонили закривати обличчя у громадських місцях.

2013 затверджено Хартію лаїцизму, за якою держава поважає усі віросповідання і не визнає державної релігії. Світськість у школі має захистити учнів від будь-якого навернення чи тиску, тому персонал не має права висловлювати політичні чи релігійні погляди, а учні не можуть як відмовлятися від вивчення тих чи інших предметів під релігійним претекстом, так і носити помітні релігійні атрибути. Щороку 9 грудня у школах відзначають День світськості.

У відповідь на терористичну загрозу, 09.12.2020 розпочато процедуру розгляду законопроєкту про посилення республіканських цінностей, який серед іншого передбачає: відмову від конфесійних меню у їдальнях; обов’язок дітей з 3-річного віку відвідувати школи, можливість домашнього навчання винятково за медичними приписами; необхідність підтвердження з боку громадських та релігійних організацій прихильності до світських цінностей Республіки задля отримання державних субсидій.

На початку 21 ст. лаїцизм залишається політичним та ідейним фундаментом Франції, а функції його популяризації покладаються на середні заклади освіти як центри формування свідомих громадян.

Література

  1. Buisson F. La foi laïque: extraits de discours et d'écrits, 1878‒1911. Paris : Librairie Hachette, 1912. 336 p.
  2. Baubérot J. Histoire de la laїcité française. Paris : Presses Universitaires de France, 2000. 128 p.
  3. Baubérot J. Transferts culturels et identité nationale dans la laїcité française // Diogène. 2007. № 218. Р. 18‒27.
  4. Baubérot J. L’évolution de la laïcité en France: entre deux religions civiles // Diversité urbaine. 2009. № 9 (1). Р. 9–25. https://doi.org/10.7202/037756ar
  5. Laїcité en Dictionnaire de l’histoire de la France. Madrid : Éditions Mateo Cromo, 2006. Р. 501‒502.

Автор ВУЕ

Б. В. Сипко


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Сипко Б. В. Лаїцизм // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Лаїцизм (дата звернення: 18.10.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
05.10.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ