Захаб

Заха́б (від давньорус. охабень — передмістя, те, що охоплено міськими укріпленнями, з охабити — охопити) — комплекс оборонних споруд у середньовіччі: укріплений в’їзд у замок чи фортецю у вигляді вузького довгого проїзду між двома оборонними мурами з баштами, зокрема й надбрамними.

Захаби найпоширеніші в оборонному будівництві 13–14 ст. у північно-західних землях Давньої Русі — Новгородській і Псковській. Захаби збережено у фортецях старовинних міст Пскова, Ізборська, Порхова (усі — тепер Псковська область, РФ).

Захаби були 20–40 м завдовжки, 3–5 м завширшки, у плані прямі або вигнуті дугою. Їх утворювали не менше двох надбрамних башт (зовнішня і внутрішня, могла бути ще й башта посередині), високі майже паралельні бічні мури з навісними бойовими галереями (підсябиття, машикулі). Нерідко захаб влаштовували з поворотом задля ускладнення його подолання нападниками під час штурму брам. Захаб розташовували як ззовні, так і зсередини фортеці, замку. У фортеці зазвичай був один захаб, іноді — два. У разі прориву ворога крізь першу оборонну браму він потрапляв у тісний закритий простір (на так звану дорогу смерті), де його зусібіч обстрілювали оборонці, завдаючи великих втрат.

У середньовічній західноєвропейській фортифікації захабу фукціонально відповідав барбакан, який мав, проте, інші конструкції та форми для забезпечення протидії артилерії.

Захаб
Захаб із Троїцькою баштою Псковського кремля

Література

Мардер А. П., Євреїнов Ю. М., Пламеницька О. А. та ін. Архітектура: короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 95.
Клименюк Т., Проскуряков В., Ковальчук Х. Ілюстрований словник архітектурних термінів. Львів : Львівська політехніка, 2019. С. 95.