Заповіт

Запові́т — особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст. 1233 ЦК України). За юридичною природою є одностороннім правочином. Після смерті заповідача в осіб, зазначених у заповіті, виникає чи зникає право на одержання спадщини. Інститут спадкування за заповітом є складником цивільного права.

Застосування в українському праві

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю, зокрема й неповнолітня, яка набула повної цивільної дієздатності в порядку цивільно-правової емансипації.

Суттєвим принципом є свобода заповіту, що зумовлює права заповідача:

призначати своїми спадкоємцями будь-яких осіб, державу тощо;
позбавляти права на спадкування будь-яку особу з переліку спадкоємців за законом, окрім деяких спадкоємців за законом першої черги, які мають право на обов’язкову частку у спадщині;
визначати обсяг спадщини; заповідач має право охопити заповітом права та обов’язки, які йому належать на момент складання заповіту, та ті, що можуть виникати в майбутньому;
у будь-який час скасувати, змінити існуючий заповіт або скласти новий заповіт.

Закон надає заповідачу право зробити низку особливих заповідальних розпоряджень, зокрема:

заповідальний відказ, тобто зобов’язання спадкоємця вчинити певну дію майнового характеру на користь іншої особи (наприклад, надати право користування житловим будинком);
покладення на спадкоємця обовʼязку вчинити певні дії немайнового характеру;
підпризначення спадкоємця;
встановлення сервітуту щодо нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб;
призначення виконавця заповіту.

Заповіт складають у письмовій формі, заповідач підписує документ особисто, посвідчує документ нотаріус. Заповідач має право скласти секретний заповіт, який посвідчує нотаріус без ознайомлення з його змістом.

Тлумачення в зарубіжному праві

Цивільне право іноземних країн по-різному визначає вік, з якого особа має право скласти заповіт. У Німеччині цей вік становить 16 р. В Англії скласти заповіт може лише особа, яка досягла 18 р.

Німецьке цивільне уложення 1896 передбачає три форми заповіту: (1) рукописний (голографічний) заповіт, підписаний заповідачем, (2) нотаріально посвідчений (публічний) та (3) екстрений.

Англійський акт про заповіт 1837 вимагає обов’язкової присутності 2-х свідків при посвідченні заповіту.

Англійське право також передбачає можливість відновлення заповіту, що відбувається шляхом перескладення заповіту або складення додаткового розпорядження до заповіту (див. Кодициль). Перескладення або кодициль мають відбуватися відповідно до встановлених законом вимог та виражати намір відновити старий заповіт.

Відповідно до англійського спадкового законодавства на особу, зацікавлену в чинності заповіту, покладено обов’язок доведення (лат. Onus probandi) наявності в заповідача дієздатності на момент складення заповіту.

Джерела

Bürgerliches Gesetzbuch. URL: https://www.gesetze-im-internet.de/englisch_bgb/
Wills Act 1837. Чинний. London : George Eyre and Andrew Spottiswoode, 1837. 10 p. URL: https://www.legislation.gov.uk/ukpga/Will4and1Vict/7/26/contents
Цивільний кодекс України. Київ : Юрінком Центр, 2023. 495 с. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text

Література

Горбунова Л. М., Богачов С. В., Іванчук І. Ф. та ін. Спадкування в Україні. Київ : ТОВ «Поліграф-Експрес», 2006. 60 с.
Писарєва Е.А. Заповіт як підстава виникнення відносин між заповідачем та спадкоємцями: деякі аспекти правового регулювання // Форум права. 2008. № 2. С. 399–404.
Борисова В. І., Баранова Л. М., Бєгова Т. І. та ін.Цивільне право : у 2 т. Харків : Право, 2011. Т. 1. С. 509–521.
Павлюк Н. М. Свобода заповіту та право спадкування обов’язкової частки: правовий аспект // Часопис Київського університету права. 2012. № 2. С. 224–228.
Єременко А. П. Поняття заповіту та його правова природа // Бюлетень Міністерства юстиції України. 2018. № 9. С. 38–40.
Долинська М. С. Заповіт як підстава спадкування під час воєнного стану в Україні // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. 2023. Вип. 78 (1). С. 166–171.