Жиленко, Ірина Володимирівна

Жиле́нко, Іри́на Володи́мирівна (справжнє ім’я — Іраїда; 28.04.1941, м. Київ, тепер Україна — 03.08.2013, там само) — поетеса, письменниця, журналіст. Писала українською мовою. Дружина письменника В. Дрозда.

Жиленко, Ірина Володимирівна
Справжнє ім’я	Іраїда
Народження	28.04.1941
Місце народження	Київ
Смерть	03.08.2013
Місце смерті	Київ
Напрями діяльності	література, журналістика

Файл:Painting by Iryna Vyshes-Irina Zhilenko's portrait-1969.jpg

Худ. І. Вишеславська. Портрет Ірини Жиленко, 1969

Життєпис

Народилася в сім’ї службовців. У дитинстві під час Другої світової війни втратила обох батьків; виховувалася родичами (бабусею та дідусем) на Черкащині. Після війни повернулася до м. Києва.

Змалечку захоплювалася літературою. Перший вірш написала у віці 8 років. Закінчила 1958 вечірню школу робочої молоді, 1964 — вечірнє відділення філологічного факультету Київського державного університету імені Т. Шевченка (тепер — Київський національний університет імені Тараса Шевченка). Під час навчання працювала вихователькою в дитячому садку, а згодом — редактором у газетах «Молодь України», «Літературна Україна», «Вечірній Київ», журналах «Новини кіноекрана», «Ранок».

Член Національної спілки письменників України (з 1967).

Виступала на літературних вечорах, брала участь у культурному житті.

Творчість

Друкуватися почала 1958. Перша книжка — збірка художніх нарисів «Буковинська балада» (1964). Як поетеса дебютувала 1965 збіркою «Соло на сольфі». Автор збірок: «Автопортрет у червоному» (1971), «Вікно у сад» (1978), «Концерт для скрипки, дощу і цвіркуна» (1979), «Дім під каштаном», «Ярмарок чудес» (обидві — 1982), «Збулося літо» (1983), «Останній вуличний шарманщик» (1985), «Дівчинка на кулі» (1987), «Чайна церемонія» (1990), «Вечірка у старій винарні» (1994), «Пори року» (1999), «Цвітіння сивини» (2003), «Світло вечірнє» (2010).

У творчості цікавилася позачасовими темами, оспівувала загальнолюдські цінності, залишалася підкреслено аполітичною. Провідні мотиви лірики— життя сучасного міста і міської родини, пошуки щастя та душевної гармонії, кохання, материнство. Критики називають твори Жиленко поезією «приватного життя». Вона — співець дому, в якому панують злагода, взаєморозуміння, прості людські радості й печалі, там люди не втрачають здатності вірити в дива. Наскрізними в її творчості є мотиви світла, ліхтаря, «розкритого вікна в пломеніючий сад». Одна з найбільших цінностей для письменниці — людська доброта.

Багато писала для дітей. Опублікувала повісті: «Двічі по два дорівнює кульбабці» (1983) та «Новорічна історія про двері, яких нема, і про те, як корисно іноді помилитися номером» (1986). Зверталася до жанру дитячої лірики у збірках віршів «Достигають колосочки» (1964), «Вуличка мого дитинства» (1979), «Казки буфетного гнома» (1985).

Важливою подією стало видання одного з найпомітніших сучасних мемуарних творів — книги спогадів Жиленко «Homo feriens» (лат. «Людина святкуюча»; 2011), в якій змальовано портрет цілої епохи шістдесятництва на тлі особистого життєвого шляху письменниці. Спогади спочатку публікувалися частинами (з 1997) у журналі «Сучасність». Автобіографічна книга включає щоденникові записи авторки, її листування з В. Дроздом, а також особисті роздуми.

Твори Жиленко перекладені різними мовами світу.

Нагороди та визнання

Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка за збірку «Вечірка у старій винарні» (1996), премії імені Володимира Сосюри за книгу віршів «Дівчинка на кулі» (1987), премії імені Василя Стуса за книгу спогадів «Homoferiens» та активну участь у культурному житті (2012).

Нагороджена орденом княгині Ольги III ступеня за вагомий особистий внесок у розвиток української літератури, багаторічну плідну творчу діяльність (2001).

Додатково

В юності займалася вокалом, співала в аматорському хорі (їй навіть радили вступити до консерваторії), танцювала, гарно малювала.

Твори

1. Соло на сольфі. Київ : Молодь, 1965. 78 с.
2. Концерт для скрипки, дощу і цвіркуна…. Київ : Радянський письменник, 1979. 116 с.
3. Казки буфетного гнома. Київ : Веселка, 1985. 40 с.
4. Дівчинка на кулі. Київ : Молодь, 1987. 104 с.
5. Чайна церемонія. Київ : Радянський письменник, 1990. 160 с.
6. Пори року. Київ : Український письменник, 1999. 136 с.
7. Світло вечірнє. Київ : Пульсари, 2010. 96 с.
8. «Homo feriens»: Спогади. Київ : Смолоскип, 2011. 816 с.
9. Євангеліє від ластівки. Вибрані твори. Київ : АБАБАГАЛАМАГА, 2017. 384 с.

Література

1. Тарнашинська Л. Б. Ірина Жиленко: «Я так люблю життя земне!». Київ : Національна парламентська бібліотека України, 2001. 34 с.
2. Жулинський М. Та, що молиться Богові віршами // Жиленко І. Євангеліє від ластівки. Вибрані твори. 2-ге вид. Київ : Пульсари, 2006. С. 4–30.
3. Коцюбинська М. «Нам є на що озиратися». Свято спогадів Ірини Жиленко // Жиленко І. «Homo feriens»: Спогади. Київ : Смолоскип, 2011. С. 5–17.
4. Чистяк Д. О. Світло незахідне Ірини Жиленко // Київ. 2011. № 6. С. 174–177.
5. Сардарян К. Г. Епістолярії Ірини Жиленко в біографічному та історикокультурному контексті. Донецьк : Ноулідж, 2014. 216 с.
6. Сардарян К. Г. Лірика І. В. Жиленко в контексті естетичних тенденцій другої половини ХХ — початку ХХІ ст. // Вісник Маріупольського державного університету. Серія: Філологія. 2014. Вип. 11. С. 105–111.
7. Сардарян К. Г. Творчість Ірини Жиленко у контексті розвитку української літератури другої половини ХХ — початку ХХІ століття. Київ : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2016. 392 с.

Автор ВУЕ

І. І. Платон

Покликання на цю статтю: Платон І. І. Жиленко, Ірина Володимирівна // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Жиленко, Ірина Володимирівна (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 29.04.2021