Естетизм (архітектура)
Естети́зм (від грец. αίσθητικός — те, що сприймається почуттями) — система поглядів на природу і суть архітектури, що ґрунтується на визнанні найважливішою її естетичної сутності.
Естетизм характерний для європейської архітектури другої половини 19 — початку 20 ст. стильових напрямів еклектики й історизму, а також декоративного модерну. Для естетизму характерне утвердження самодостатньої краси архітектурних форм як мети архітектурної творчості, обмеження сфери естетики архітектури тими формами будинків і споруд, що сприймаються візуально, нехтування їхнім соціально-функціональним змістом.
Реалізація естетизму у практиці архітектурного проєктування сприяла удосконаленню прийомів і засобів архітектурної композиції. Проте у другій половині 19 — першій половині 20 ст., а також в архітектурі постмодернізму естетизм увійшов у суперечність із функціональними вимогами, конструктивною логікою архітектурних форм, технічними й технологічними новаціями, що призвело до поширення формалізму в архітектурі.
|
Література
- Мардер А. П., Євреїнов Ю. М., Пламеницька О. А. та ін. Архітектура: короткий словник-довідник. Київ : Будівельник, 1995. С. 316–317.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Естетизм (архітектура) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Естетизм (архітектура) (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 06.10.2023
