Військовий губернатор

Військо́вий губерна́тор — державна посада в Російській імперії, наділена адміністративними і військовими повноваженнями.

Історична довідка

Посаду ввів Павло І 1796 після відміни намісництв і запровадження губерній. Військових губернаторів призначали до столиць і прикордонних земель, зокрема до українських західних і південних губерній. Здебільшого йшлося про місця дислокації російських військ на територіях із нестабільною обстановкою, де зберігалися регіональні соціально-культурні особливості, набуті під час перебування у складі інших держав.

1797 військовим губернаторам підпорядкували поліцію губернських центрів.

Серед відомих посадовців: О. Беклешов (1743, за іншими даними 1745; тепер Росія — 1808; тепер Латвія) — кам’янець-подільський, волинський і мінський (1796–1798) та київський і малоросійський (1798–1800) військовий губернатор; М. Рєпнін (1778–1845; тепер Росія) — малоросійський військовий губернатор (1816–1834), Г. Лашкарьов (1788–1849; тепер Росія) — військовий губернатор м. Житомира і волинський цивільний губернатор (1839–1844); Б. О. фон Глазенап (1811–1892; тепер Росія) — миколаївський військовий губернатор і головний командир Чорноморського флоту (1860–1870) та інші.

1864 внаслідок поступової інтеграції губерній у складі Російської імперії та військової реформи 1862–1864 посаду ліквідовано. Виняток становила посада миколаївського військового губернатора, повноваження якого діяли до 1917.

Характеристика

Призначені на посаду були професійними військовими, найчастіше мали військові звання генерал-лейтенанта або генерал-майора, очолювали місцеві гарнізони, корпуси військові або інші військові підрозділи, відповідали за фортеці та були командирами Чорноморського флоту.

Влада військового губернатора поширювалася на дві-три губернії. Керували губерніями і містами через цивільних губернаторів, градоначальників, губернські правління та канцелярії.

Найважливіші завдання: насадження інституцій російської державності, запровадження подушного оподаткування, рекрутської повинності, призначення чиновників на головні посади державного місцевого врядування. Контролювали також виїзд громадян за кордон та в’їзд у межі Російської імперії. У правобережних українських губерніях очолювали комісії, які займалися секвестром і конфіскацією майна учасників польських повстань.

Джерело

Полное собрание законов Российской империи. 1-е собр. Санкт-Петербург, 1830. Т. 42. Ч.1. С. 553–558.

Література

1. Бутич М. І. До історії створення та діяльності генерал-губернаторів і військових губернаторів (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.) // Історичні дослідження. Вітчизняна історія. Вип.11. Київ : Наукова думка, 1985. С. 45–50.
2. Романцов О. Становлення інституту військових губернаторів на теренах Правобережної України (кінець ХVIII – перша третина ХІХ ст.) Київ : Інститут історії України НАН України, 2017. 268 с.

Автор ВУЕ

В. С. Шандра

Покликання на цю статтю: Шандра В. С. Військовий губернатор // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Військовий губернатор (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: оприлюднено
Оприлюднено: 26.12.2025

[[Категорія:]] [[Категорія:]]