Бінауральний ефект

Бінаура́льний ефе́кт — здатність людей і тварин визначати напрямок і місце розташування джерела звуку в горизонтальній площині.

Історична довідка

Уперше феномен бінаурального ефекту обґрунтував Г. В. Дове у 1839.

Характеристика

Бінауральний ефект пояснюється неодночасним отриманням звукового сигналу обома вухами. Органи слуху людини розміщені на відстані близько 20 см один від одного, що дозволяє встановлювати напрямок та джерело звуку, його віддаленість, розміри. У звичайних умовах слуховий аналізатор визначає кутове переміщення джерела звуку в горизонтальній площині з точністю близько 3–4°, в нерухомому стані — не точніше 12°, у вертикальній площині — 17–20°. Місце джерела звуку відносно голови спостерігача визначає віддаль до джерела звуку, кут в горизонтальній площині і кут у вертикальній площині. Кут у горизонтальній площині (до 5°) визначається точніше, що зумовлено чутливістю нервової системи до найменших запізнень, з якими приходять до вух коливання від джерела звуку. Коли спостерігач стоїть лицем до джерела звуку, то ця віддаль до обох вух однакова, і вони сприймають коливання одночасно. Якщо спостерігач поверне голову, то віддаль між джерелом звуку, і кожним з вух змінюється, а звук досягає одного вуха раніше, ніж до другого.

На частотах нижче 300 Гц бінауральний ефект практично відсутній і вухо не фіксує напрямок звуку. На частотах від 300 Гц стає помітним зрушення фаз звукових хвиль, що потрапляють у праве і ліве вухо. Мозок миттєво встановлює, якому напрямку може відповідати ця різниця, і таким чином визначає напрямок надходження звуку. Частота коливання звукових потоків, які накладаються один на одного з близькими значеннями частот, буде дорівнювати їхній різниці. Тобто, якщо на одне вухо подати звук з частотою 500 Гц, а на друге — 510 Гц, то мозок встановлює бінауральні ритми (биття) з частотою 10 Гц, саме ця різниця і впливає на стан людини. Для досягнення бінаурального ефекту різниця частот не повинна перевищувати 25−30 Гц.

Значення

Бінауральний ефект є основою бінаурального слуху, завдяки якому людина або тварини локалізують звук за допомогою взаємодії двох симетричних половин слухової системи. Здатність людини і тварин локалізувати джерело звуку, тобто визначати його місце розташування в просторі (або просторовий слух) є складником біоорієнтації. Просторовий слух допомагає у просторовій орієнтації людини і тварини, яка може здійснюватися як пасивним, так і активним способами. За пасивного способу відбувається локалізація об’єкта-подразника, за активного способу акустична орієнтація здійснюється за рахунок створення тваринами звуку і локалізації об’єкта, який відбиває звукові хвилі (див. Ехолокація).

На бінауральному ефекті засновані створення бінауральних звукозаписів у музиці, бінауральних ритмів — у музичній терапії, корекція психогенних порушень — у психотерапії.

Література

1. Фриз В. П. Методика створення корегуючого впливу на основі бінаурального ефекту // Збірник наукових праць «Проблеми створення, випробування, застосування та експлуатації складних інформаційних систем». 2015. № 11. С. 51–58.
2. Терещенко М. Ф., Тимчик Г. С., Яковенко І. О. Біофізика. Київ : Політехніка, 2019. 444 с.
3. Сторожук Н. А. Методи психологічної корекції психогенних порушень учасників бойових дій в контексті медико-психологічної реабілітації // Вісник Національного університету оборони України. 2021. № 63 (5). С. 110–116.
4. Основи звукотехніки / Уклад.: О. П. Гребінь, В. Б. Швайченко, Н. Ф. Левенець. Київ : Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського, 2023. 342 с.

Автор

Редакція ВУЕ

Покликання на цю статтю: Бінауральний ефект // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бінауральний ефект (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 25.02.2025