Білорусько-литовські літописи

Білору́сько-лито́вські літо́писи (литовські хроніки) — три літописні тексти (див. Літопис) 15–16 ст., укладені у Великому князівстві Литовському. Другий із творів цієї групи є розширеною версією першого, а третій — розширеною й допрацьованою версією другого. Усі білорусько-литовські літописи написано тогочасною літературною мовою Великого князівства Литовського — руською, тобто старобілоруською або староукраїнською літературною мовою.

Характеристика і зміст

«Літопис великих князів Литовських»

«Літопис великих князів Литовських» (в історіографії також поширена назва «Перша редакція Литовської хроніки) — найдавніший і найкоротший із білорусько-литовських літописів. Його хронологічні рамки охоплюють дев’яносторічний період від смерті Гедиміна 1341 до смерті Вітовта 1430.

Цей твір не є літописом у звичному розумінні, оскільки інформацію в ньому подано без поділу на статті за роками. Оповідь у ньому побудовано у формі суцільного наративу. Можна простежити прагнення укладача обґрунтувати претензії Вітовта на владу у князівстві.

Текст «Літопис великих князів Литовських» зберігся в кількох пізніших копіях, найдавніша з яких датується 1440-ми роками (імовірно, переписана з оригінального рукопису).

«Хроніка Великого князівства Литовського, Руського й Жемайтського»

«Хроніка Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтського» (друга редакція Литовської хроніки) — твір, в основу якого покладено «Літопис великих князів литовських» із численними доповненнями. Хроніку поступово формували й доповнювали наприкін. 15 — на поч. 16 ст. Найдавніший збережений список, що містився в рукописі Красінського (1520-ті – 1530-ті), втрачено під час Другої світової війни. Однак уміщені в ному тексти, зокрема «Хроніка…», на той час уже були опубліковані.

Твір пропонує читачеві легендарну версію еволюції литовської державності від античних часів. Родоначальником литовської державності представлений міфічний князь Палемон, який нібито жив у часи Нерона, утік із м. Рима з 500 знатними римлянами на північ і заснував державу на території майбутнього Великого князівства Литовського. Легенда про Палемона, імовірно, сформувалася в 15 ст., однак перша її писемна фіксація міститься саме у «Хроніці Великого князівства Литовського, Руського й Жемайтського». Структура твору перехідна від суцільної оповіді «Літопису великих князів литовських» до власне літопису з чітким датуванням подій.

«Хроніка…» відома в кількох списках 16–17 ст., частина з яких містить низку доповнень і вставок як історичного, так і легендарного характеру.

«Хроніка Биховця»

«Хроніка Биховця» — спроба запропонувати читачеві синтетичний огляд історії Великого князівства Литовського. У його основу покладено «Хроніку Великого князівства Литовського, Руського й Жемайтського» з численними доповненнями. Як і в попередніх редакціях білорусько-литовських літописів, у ньому здебільшого немає поділу на статті за роками. Натомість часто є непряме датування після наведеної раніше дати (напр., «Наступного року…», «В інший рік…» тощо).

На відміну від попередніх двох, цей твір не набув поширення в часи існування Речі Посполитої. Він відомий за рукописом 17 ст., переписаним із невідомого рукопису 16 ст. Текст виявлено в 1830-х, уперше оприлюднено 1846 і втрачено в середині 19 ст. Ступінь відповідності надрукованої версії оригіналу невідомий. У 19 ст. висловлювали гіпотези щодо його фальсифікації, однак сучасні дослідники їх зазвичай заперечують. Факт існування рукопису й наявності в ньому хроніки підтверджено низкою незалежних одне від одного свідчень. Зміст літопису має паралелі в інших літописних текстах 16 ст. Крім того, 2011 в Польщі виявлено фрагмент рукопису 1570-х –1580-х, у якому є прямі текстуальні збіги з «Хронікою Биховця». Імовірно, це частина списку втраченого Заславського літопису, частини якого в 16 ст. використав автор «Хроніки Биховця».

Як і попередні дві редакції, «Хроніка Биховця» позначена чіткою політичною тенденційністю, прагненням підкреслити самостійність та історичне значення Вітовта як великого князя литовського.

Література

1. Сушицький Т. Західноруські літописи як пам’ятки літератури : у 2 ч. Київ : 7-ма Державна друкарня, 1921–1929.
2. Капыскі З. Беларуска-літоўскія летапісы XV–XVI стст. як помнікі гістарычнай думкі // Весці АН БССР. Серыя грамадскіх навук. 1986. № 4. С. 80–88.
3. Jučas M. Lietuvos metraščiai ir kronikos. Vilnius : Aidai, 2002. 208 p.
4. Gudmantas K. Vėlyvųjų Lietuvos metraščių veikėjai ir jų prototipai: «Romėnai» // Senoji Lietuvos literatūra. 2004. T. 18. P. 113–139.

Автор ВУЕ

Редакція_ВУЕ

Покликання на цю статтю: Редакція ВУЕ Білорусько-литовські літописи // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Білорусько-литовські літописи (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 11.08.2025