Білозір, Ігор Йосипович
Білозі́р, І́гор Йо́сипович (24.03.1955, м. Радехів Червоноградського району Львівської області — 28.05.2000, м. Львів, Україна) — композитор, співак, педагог, диригент, народний артист України (з 1996).
|
Білозір, Ігор Йосипович | |
|---|---|
| Народження | 24.03.1955 |
| Місце народження | Радехів |
| Смерть | 28.05.2000 |
| Місце смерті | Львів |
| Місце поховання | Личаківський цвинтар |
| Alma mater | Львівська національна музична академія імені М. В. Лисенка |
| Напрями діяльності | Музичне мистецтво |
Життєпис
Народився у сім’ї вчителя і робітниці. У дитинстві виявив музичні здібності. На шкільних заходах співав як соліст та у хорі. У 7-му класі організував ансамбль, з яким грав на весіллях. Перші пісні писав на власні вірші.
1970 закінчив Радехівську школу № 1. Водночас навчався у Радехівській музичній школі (1968–1970; клас акордеона П. Теслюка).
Наприкінці березня 1969 журналістка М. Кінасевич (1945–2018; Україна) зробила перший професійний запис шкільного вокально-інструментального ансамблю (ВІА) Білозіра на Львівському обласному радіо (програма «Мікрофон для всіх»).
1970 вступив у Львівське музично-педагогічне училище. На першому курсі створив ВІА «Вікторія». Співали його пісні, народні в його обробці, популярні тогочасні твори. Гастролювали в районних Будинках культури області.
1974 направили працювати в сільську школу (Тульчинський район Вінницької області), де отримав відкріплення. Влаштувався на посаду вчителя співів у Корчинську сільську середню школу Радехівського району.
1974–1975 організував ВІА «Ровесники», грав і співав зі школярами. Вів шкільний, об’єднаний сільський і колгоспний хори.
1975–1980 навчався у Львівській консерваторії (тепер Львівська національна музична академія імені М. В. Лисенка) на диригентському факультеті за спеціальністю «хорове диригування». Короткий час навчався у класі С. Амбарцумяна, далі — в О. Сотничук.
1980 закінчив Львівську державну консерваторію ім. М. Лисенка за спеціальністю хорове диригування.
1976 півроку працював музикантом у ВІА «Арніка» Львівського аптекоуправління. Керував 1976–1977 ВІА «Весняні квіти» Золочівського районного Будинку культури.
1977 одружився з О. Білозір. Того ж року разом із Р. Лозинським (1956–2014, Україна) очолив аматорську групу «Ритми Карпат» Львівського автобусного заводу. Ансамбль гастролював по країні, виступав на Центральному телебаченні в популярних телепередачах «Ширше коло», «Заспіваймо, друзі» «Народні мелодії».
1979 призначений на посаду керівника п’ятого складу «Ватри» — ВІА Львівської обласної філармонії.
Після вбивства В. Івасюка 1979 очолив музичну секцію Львівського клубу творчої молоді, був його активним членом.
1982 зарахований на композиторський факультет Львівської консерваторії за спеціальністю «композиція» (клас В. Камінського). Спочатку активно писав інструментальні твори, через гастролі не мав часу зосередитися на серйозній композиції. Із 1985 перестав відвідувати заняття. Диплом на диригентському і композиторському відділенні не захищав.
У червні 1984 на вечорі поезії Б. Стельмах прочитав вірш «Дуель» (порівняв комуністичну верхівку Львівської області з убивцею Дантесом). Три роки «Ватра» не мала права співати пісні поета.
1985–1986 — гастролі ВІА «Ватра» в Угорській Народній Республіці з обслуговування Південної групи військ. У травні 1986 на запрошення Центрального будинку Радянської армії ВІА «Ватра» провів майже 30 концертів для воїнів.
У червні 1986 після аварії на Чорнобильській АЕС колектив направили з концертами для будівельників у с. Мар’янівка (тепер Макарівської селищної громади Бучанського району Київської області).
29–31.06.1986 на першому Республіканському святі народної творчості в м. Тернополі «Ватра» відкрила перше в Україні Співоче поле. 31.01.1988 у газеті «Молодь України» подружжя підтримало ідею проведення першого фестивалю «Червона Рута».
У лютому–березні 1988 «Ватра» гастролювала у військових частинах в Афганістані. 25.06.1989 ансамбль святкував 10-річчя з дня заснування. 15–16.07 відбулися аншлагові виступи на сцені Львівського оперного театру (тепер Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької).
У вересні 1989 — перші гастролі ВІА «Ватра» в Канаді (8 міст).
Восени 1989 — концерти для групи радянських військ у Німеччині.
1990 Міністерство культури УРСР дало згоду на вихід «Ватри» зі складу Львівської обласної філармонії у створюваний музично-мистецький центр (ММЦ) «Ватра».
У травні 1990 стажувався у Канаді та США. Співпрацював із фірмою «Євшан» (м. Монреаль, Канада). Познайомився з К. Цісик, домовився про перші спільні гастролі в Україні та нові пісні для неї. До альбому «Два кольори» 1989 вона знайшла і записала пісню «Коханий» (вірш П. Запотічного).
1991 у Канаді на студії «Євшан» записав касету «Від Миколая до Йордану».
1991 розлучився. 1993 одружився із О. Максим’як (нар. 1972; Україна).
У березні 1995 ММЦ «Ватра» реорганізовано в однойменний культурно-мистецький центр.
1999 у США брав участь у фольклорному фестивалі у штаті Північна Кароліна та культурному центрі «Союзівка» (м. Кергонксон, штат Нью-Йорк).
Останній концертний виступ — 02.05.2000 у Львівському Палаці спорту «Спартак» (тепер «Україна») на п’ятиріччі телепередачі Львівського обласного телебачення «Кава по-львівськи».
08.05.2000 смертельно побитий у кав’ярні «Цісарська кава» у м. Львові (нібито заважав своїми піснями групі відвідувачів співати та слухати російський шансон). 28.05.2000 через завдані травми, несумісні з життям, помер у лікарні м. Львова.
Похований 30.05.2000 на Личаківському цвинтарі м. Львова. У похоронній процесії брало участь понад 150 тисяч осіб.
Творчість
Талант композитора-мелодиста та аранжувальника Білозіра позначений самобутнім відчуттям національного колориту й мелосу. Створив близько 120 пісень (значна кількість стала шлягерами). Їх виконували О. Білозір, ВІА «Ватра», «Смерічка», «Кобза», В. Зінкевич, К. Цісик, Л. Сандулеса та інші.
Декілька пісень створив на власні вірші: «Квіти у росі» (1969), «Красуня» (1971), «Казкова дівчина» (1972), «Весняні квіти» (1975), «Гірський танок», «Толока» (обидві — 1984).
Найплідніше працював із Б. Стельмахом: написали 24 пісні. Серед них — «Пшеничне перевесло» (1980), «Перший сніг» (1981), «Джерело» (1982), «Весільний марш», «Світлиця» (обидві — 1983), «Збирались хлопці», «Многая літа» (обидві — 1985).
12 пісень створив спільно з П. Запотічним — «Ніби вчора», «Коханий» (обидві — 1980), «Встань, народе мій!» (1990) та інші.
Співпрацював також із М. Міщенком («Новорічна», 1980), Р. Кудликом («Чумацький Шлях», 1983; «Батьківське жито», 1984), М. Петренком («Кажуть люди», 1984), В. Крищенком («Вірю», 1984; «Ласкаво просимо», 1985), А. Канич («Музика і ти», 1985), М. Ткачем («Від Бога», 1990).
Автор музики до театральних вистав Львівського театру імені М. Заньковецької (тепер Національний драматичний театр імені М. Заньковецької у м. Львові):
- «Звичайне диво» Є. Шварца (1980; режисер В. Сікорський, художник-постановник М. Кипріян);
- «Розорене гніздо» Янки Купали (1981; режисер А. Бабенко, художник-постановник Л. Боярська;
- «По щучому велінню» М. Кропивницького (1981; режисер Б. Сусловський);
- «Я дочка твоя, Вітчизно» В. Кошута (1982; режисер А. Кравчук);
- «Олекса Довбуш» В. Босовича (1985; режисери Ф. Стригун і Б. Сусловський);
- «Василь Свистун — молодий козак, великий баламут» В. Герасимчука (1992; режисер В. Сікорський; усі — художник-постановник М. Кипріян).
Створив кантату «Стіна» на вірш Б. Стельмаха, хорову сюїту «Земля», поеми для скрипки і фортепіано, хорові твори.
Творчість Білозіра здобула визнання серед українців у США, Канаді, Португалії, Італії, Аргентині, Білорусі, Молдові, Польщі.
Зйомки в кіно
Зіграв роль придворного композитора Митницького в історичному фільмі «Кармелюк» (1985, 5 серій; Київська кіностудія художніх фільмів імені О. Довженка, тепер Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка; режисер Г. Кохан).
Нагороди
Лауреат IV Республіканського конкурсу комсомольської пісні в м. Тернополі (1981) та Всесоюзного огляду творчої молоді (1983).
Дипломант ХІІ Всесвітнього фестивалю молоді та студентів у м. Москві (1985).
Гран-прі фестивалю «Пісенний вернісаж» (1990; пісня на вірш Б. Стельмаха «Многая літа»).
Заслужений артист Української РСР (1990).
За вагомий особистий внесок у примноження національних духовних надбань, високий професіоналізм та з нагоди п’ятої річниці незалежності України присвоєно почесне звання «Народний артист України» (1996).
Нагороджений орденом «За заслуги» І ступеня (18.07.2009, посмертно).
Вшанування
На місці загибелі композитора 2000 у м. Львові (проспект Шевченка, 16) відкрито пам’ятний знак.
З липня 2000 діє Благодійний фонд його імені (м. Львів).
2001 встановлено меморіальну таблицю на фасаді школи No 1 у м. Радехові та барельєф у м. Львові (вулиця Фредра, 4 а; скульптор А. Сухорський).
На честь Білозіра 2001 у м. Радехові названо площу та музичну школу.
Відкрито барельєфи на фасаді районного Народного дому в м. Золочеві Львівської області (05.07.2013; скульптор О. Яворський) та на фасаді музичної школи м. Радехова (23.03.2019; скульптор А. Галян).
Його ім’я присвоєно комунальному закладу «Золочівський палац культури імені І. Білозіра» Золочівської міськради.
У м. Радехові від 2001 раз на два роки (навесні) проводять обласний фестиваль-конкурс аматорських колективів його імені «Пшеничне перевесло» (до 2013 мав назву «Пісня буде поміж нас»); з 2005 раз на два роки (восени) організовують обласний фестиваль-конкурс мистецьких колективів його імені «Від Бога наша пісня».
19.08.2013 відкрито й освячено пам’ятник на могилі Личаківського цвинтаря у м. Львові. Концептуальне вирішення належить Андрієві (нар. 1982, Україна) та Оксані Білозірам (син вибрав білий мармур в італійському кар’єрі; постамент зеленого кольору виготовили в м. Житомирі з українського граніту). Пам’ятник у вигляді білого Ангела, який захищає всіх своїм крилом, створили скульптори А. та В. Сухорські, архітектор К. Малярчук.
У березні 2025 засновано Міжнародний конкурс сучасної української пісні імені І. Білозіра «Білазірка» (м. Львів).
18.08.2022 Львівська міськрада перейменувала вулицю Герцена у Галицькому районі м. Львова на вулицю І. Білозіра.
Вулиці на його честь є в містах Івано-Франківську, Стрию, Радехові та Винниках, с. Більчому Стрийського району, с. Сокільниках Львівського району.
Додатково
07.08.2002 Апеляційний суд Львівської області засудив Д. Воронова, звинуваченого у вбивстві Білозіра, до позбавлення волі на 10 років (відсидів тільки 2). Ю. Калініна засуджено до 8-ми років позбавлення волі (відбув лише 5).
Цитати
Ігор Білозір досить вдало продовжував пісенну традицію «Пєсняров», «Смерічки» Левка Дутковського та Володі Івасюка.
(В. Мулявін, композитор. Цит. за кн.: Маслій М. Золотий вік української естради : в 3 кн. Чернівці : Букрек, 2016. Кн. 2. С. 119)
Ігор направду був національним героєм — своїм талантом, своєю наполегливістю, ставленням до життя. Українська культура, мова, пісня домінували в нього над усім.
(О. Білозір, співачка. Цит. за кн.: Маслій М. Золотий вік української естради : в 3 кн. Чернівці : Букрек, 2016. Кн. 1. С. 57).
Література
- Швед М. Ігор Білозір: останній романтик української естради // Музика. 2012. № 5. С. 4–7.
- Майчик О. Пісенна творчість Ігоря Білозіра в контексті естрадного звукоідеалу епохи та соціокультурних викликів // Наукові збірки Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка. 2013. Вип. 29. С. 93–102.
- Маслій М. Золотий вік української естради : в 3 кн. Чернівці : Букрек, 2016. Кн. 1, 2. 400 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Маслій М. М. Білозір, Ігор Йосипович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Білозір, Ігор Йосипович (дата звернення: 28.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 11.02.2022
