Білим по білому

Майстриня створює орнамент безпосередньо на тканині (фото Н.Вакуленко)

«Бі́лим по бі́лому» ви́шивка, вишивка «біллю», решетилівська вишивка — декоративно-ужиткове мистецтво, різновид вишивки, який виконують білими нитками на білому полотні; техніка набула поширення в середині 19 ст. в с. Решетилівка (тепер місто Полтавської області, Україна); внесено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України (з 2017).

Історична довідка

У с. Решетилівці здавна займалися вишиванням. Поміщиця О. Хрипунова заснувала Решетилівський ткацький навчально-показовий пункт (1905), на його базі утворилась художньо-промислова артіль «Троянда» (1922) з вишивальним і ткацьким цехами (з 1926 носила ім’я К. Цеткін).

Решетилівські майстри брали участь у міжнародних виставках у містах Лейпцигу, Мюнхені, Нью-Йорку, були відзначені дипломами та медалями, зокрема, Міжнародної виставки сучасних декоративних і промислових мистецтв, яка відбувалася 28.04–25.10.1925 у м. Парижі (Франція). Наприкінці 1920-х Решетилівська артіль імені Клари Цеткін виготовляла 80 % всієї продукції на експорт.

У 1960 артіль перетворено на Решетилівську фабрику художніх виробів імені Клари Цеткін, що виготовляла блузки, скатертини, сорочки, вишиті рушники тощо. Вироби фабрики часто експонувались на виставках у СРСР та на міжнародних ярмарках — у містах Дамаску, Парижі, Брюсселі, Лейпцигу, Торонто, Марселі, Токіо, Лос-Анджелесі тощо.

У жовтні 1937 в с. Решетилівці було відкрито школу майстрів художніх промислів (згодом професійно-технічне училище, тепер Решетилівський художній професійний ліцей). Спершу приймали на навчання ремеслам дітей-сиріт, потім усю молодь. Цей заклад профтехосвіти постачав кадри не лише для Решетилівської фабрики, а й для інших.

Серед майстрів, які зберігали мистецтво вишивки: Є. Бодня (1916–1981), О. Голуб (нар. 1943), Г. Зленко (1894–1949), Н. Куян (1925–1995), М. Маляренко (1912–1995), М. Юзефович (1920–1996), заслужений майстер народної творчості О. Василенко (1930, тепер РФ — 2021, Україна), С. Борсук, І. Голуб, Л. Зінченко, П. Кулинич, Т. Пономаренко, К. Таранець, З. Ткаченко, К. Юхименко та інші. Майстри вишивки «білим по білому» мешкали і за межами с. Решетилівки [заслужений майстер народної творчості О. Великодна (1914–2002; Україна)].

За рішенням Кабінету Міністрів України підприємство від 1994 перебувало у складі ВАТ «Укрхудожпром». 2005 фабрика зупинила виробництво і припинила існування, деякі майстри зайнялись приватною діяльністю.

Ініціативна група Решетилівської громади з 2015 вела роботу з внесення елемента «Технологія виконання вишивки “білим по білому” селища (згодом — міста) Решетилівка» до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини з подальшим просуванням до Репрезентативного списку ЮНЕСКО. Автор проєкту — викладач Решетилівського художнього ліцею (на 2015) заслужений майстер народної творчості України Н. Вакуленко (нар. 1962; Україна). Наказом Міністерства культури України від 29.06.2017 технологію включено до Національного переліку.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.10.2018, у м. Решетилівці утворено державну установу «Всеукраїнський центр вишивки та килимарства» (ВЦВК). Від 2019 його очолила Н. Вакуленко.

Серед основних завдань Центру — розвиток, збереження та популяризація традиційних художніх народних промислів, відновлення втрачених ремесел, виготовлення унікальної високохудожньої колекції килимів і вишитих виробів за взірцями старих сорочок, малюнків, технік різних регіонів України, культурно-просвітницька та мистецтвознавча діяльність.

Традиції та технології виконання вишивки зберігають майстри ВЦВК, майстри та викладачі Решетилівського художнього професійного ліцею, приватної майстерні «Соломія», творчі родини, учні та вчителі місцевих шкіл. Серед знаних сучасних вишивальниць — Н. Вакуленко, Н. Іпатій (нар. 1957), А. Кісь (нар. 1969), О. Коршунова (нар. 1971), усі — тепер Україна; Л. Пілюгіна (нар. 1949, тепер РФ) та ін.

Роботи решетилівських майстрів експонуються в Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського, Національному музеї народної архітектури та побуту, Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, Решетилівському музеї художнього професійного ліцею, Краєзнавчому музеї Решетилівської міської ради Полтавської області, виставковій залі Всеукраїнського центру вишивки та килимарства, у приватних колекціях у різних країнах світу.

Решетилівські майстри презентують свої вироби на щорічному обласному фестивалі «Решетилівська весна» (засн. 1992, з перервами), на всеукраїнських, закордонних та міжнародних виставках.

У квітні 2023 Міністерство культури та інформаційної політики України передало номінаційне досьє цього елемента живої спадщини для включення до Репрезентативного списку ЮНЕСКО.

ВЦВК демонстрував колекцію своїх робіт у низці країн світу, у жовтні 2023 та 2024 — у Раді Європи в м. Страсбурзі (Франція) в рамках вишивального проєкту «Оновлена, єдина, цілісна, соборна і непереможна Україна».

Решетилівка стала візитівкою вишивки «білим по білому». Такий вид вишивки поширений по всій території України, але кожна область має відмінності в побудові орнаменту, композиційному рішенні та використанні технік вишивки.

Характеристика

Традиційно «білим по білому» вишивали речі як одягового призначення (чоловічі та жіночі сорочки, намітки, фартухи тощо), так і ужитково-побутового (рушники, скатерті, серветки та ін.). До появи тканин і ниток фабричного виробництва тканину для вишивки виготовляли з лляного та конопляного волокна. Для відбілювання полотна використовувався давній спосіб — відбілювання деревним попелом. Для вишивання брали нитку з того ж полотна.

У середині 20 ст. для вишивання застосовували різноманітні тканини, особливо полотняного переплетіння, лляне, напівлляне, шовкове полотно. У 1960-х набули популярності штучні матеріали: капрон, віскоза, шовк. Сьогодні вишивають також на тонких тканинах — маркізеті, крепдешині, а також на батисті, але тільки за трафаретом.

Спочатку ескіз орнаменту малюють на папері, а потім на тканині (відповідно щільності ниток) відшивають зразок орнаменту, який використовується для вишивання. На один виріб майстриня витрачає від двох до шести місяців залежно від складності орнаменту. Кожен елемент вишивки виконується самостійно, що дозволяє майстрам робити різноманітні композиційні схеми. Під час виконання вишивки стібки вишивальної нитки кладуться то горизонтально, то вертикально відносно ниток тканини. При цьому завдяки світлу створюється рельєфний малюнок, який асоціюється з морозними візерунками.

Решетилівська вишивка поєднує рослинний, рослинно-геометризований (найчастіше «ламана гілка»), геометричний (скісний і прямий хрест, квадрат, ромб, трикутник, «зірчасті мотиви») та зооморфний орнаменти, виконані за допомогою 5–7 (а то й більше) технік одночасно.

Серед технік, які застосовують решетилівські майстри, — «лиштва» (або рахункова гладь, пряма і коса), різні види мережок («стовпчик», «гречечка», «вівсяночка», «ляхівка» та ін.), «вирізування», «солов’їні вічка», «зерновий вивід», «курячий брід», «верхоплут», «штапівка», тощо.

Значення

Вишивка «білим по білому» має художню цінність, виконує естетичну, пізнавальну, комунікативну функції. Решетилівка зберігає та стверджує подальший розвиток орнаментальної, графічної, живописної культури цього виду вишивки.

Додатково

06-09.12.1917 у м. Москві в салоні Михайлової під час Другої виставки сучасного декоративного мистецтва було презентовано вишивки «білим по білому» Н. Давидової (1875; тепер Україна — 1933; Франція) та О. Екстер.

Решетилівські майстри виготовили сукню, вишиту «білим по білому», в якому актриса С. Лорен знімалася у фільмі «Соняшники» (1970, режисер В. Де Сіка).

У 2017 А. Кісь виготовила вишиванку на подарунок королеві Єлизаветі ІІ.

Цитати

По білому білим шила,
Інеєм рубила,
Сороченьку чумаченьку,
Що вірно любила.
(Народна творчість // Цит. за: Кара-Васильєва Т. Полтавська народна вишивка. Київ : Наукова думка, 1983. С. 48 ).

Чи я тебе, беле, не білила?
Чи я тебе, беле, не золила?
Я над тобою, беле, і знидила
І всю Петрівочку просиділа.
А я тебе, беле, шануватиму,
На великий праздник надіватиму.
(Народна творчість // Цит. за: Кара-Васильєва Т. Полтавська народна вишивка. Київ : Наукова думка, 1983. С. 48 ).

Джерела

«Решетилівська вишивка» та «Пісенна традиція села Лука» включені до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини // Урядовий портал. 2017. URL: https://www.kmu.gov.ua/news/250103056

Література

Кара-Васильєва Т. Полтавська народна вишивка. Київ : Наукова думка, 1983. 135 с.
Полтавщина / За ред. А. В. Кудрицького. Київ : Українська енциклопедія імені М. Бажана, 1992. 1024 с.
Кара-Васильєва Т. Історія української вишивки. Київ : Мистецтво, 2008. 464 с.
Нечипоренко С. Г. Українська вишивка. Київ : Майстерня книги, 2010. 159 с.
Ханко В. М. Решетилівська фабрика художніх виробів // Полтавіка. Полтавська енциклопедія : у 12 т. Полтава : АСМІ, 2015. Т. 9. Кн. 2. С. 390–391.
Елементи Нематеріальної Культурної Спадщини України / Наук. ред.: В. В. Телеуця, Л. М. Снігирьова. Вінниця : Твори, 2018. С. 66–75.
Козюра І. В., Козюра В. М., Циган І. І. Решетилівщина: люди, дати, події, факти. Полтава : АСМІ, 2019. 288 с.
Кондратенко М. Історична довідка на елемент нематеріальної культурної спадщини «Технологія виконання вишивки «білим по білому» селища Решетилівка Решетилівського району Полтавської області» // Полтавський обласний центр народної творчості та культурно освітньої роботи. URL: http://www.narodna-tvorchist.poltava.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=478:istorichna-dovidka-na-element-nematerialnoji-kulturnoji-spadshchini-tekhnologiya-vikonannya-vishivki-bilim-po-bilomu-selishcha-reshetilivka-reshetilivskogo-rajonu-poltavskoji-oblasti&catid=2&Itemid=206&lang=UA