Брюан, Арістід

CFP Bruant (2).jpg

Брюа́н, Арістід [фр. Bruant, Aristide; справжні повне прізвище та ім’я — Брюан, Арістід Луї Арман (франц. Bruand, Aristide Louis Armand); 06.05.1851, с. Куртене, тепер регіон Центр — Долина Луари, Франція — 11.02.1925, м. Париж, Франція] — шансоньє, автор і виконавець пісень, один із творців жанру реалістичної пісні.

Брюан, Арістід

(Bruant, Aristide)

Справжнє ім’я Арістід Луї Арман
Справжнє прізвище Брюан
Народження 06.05.1851
Місце народження Куртене
Смерть 11.02.1925
Місце смерті Париж
Напрями діяльності музичне мистецтво


Життєпис

Афіша виконана Тулузом-Лотреком (1892)

1862–1867 навчався в імператорському ліцеї м. Санс (тепер регіон Бургундія — Франш-Конте). Згодом працював, змінив багато професій (був учнем ювеліра, службовцем Північної залізниці тощо).

Служив у армії (1870–1871). Після демобілізації розпочав кар’єру шансоньє.

Творчість

Перші пісні написав 1862. З 1873 виступав на сцені у паризьких кафе-концертах «Амандьє», згодом — «Дорель», «Епок», «Орлож» та інших. Злет кар’єри пов’язаний з виступами у кабаре «Чорний кіт» на Монмартрі, де від 1881 збиралася паризька богема.

Після переїзду кабаре «Чорний кіт» до іншого будинку (1885) Брюан купив колишнє приміщення та заснував там своє кабаре «Мірлітон» («Дудка»). У новому закладі клієнтів зустрічали насмішками та провокаційними жартами. Кабаре було популярним, цьому сприяло й те, що афіші для нього створював А. де Тулуз-Лотрек.

Щоп’ятниці Брюан організовував у кабаре вечори, які зокрема відвідували актор Л. Гітрі, поет Ф. Коппе (1842–1908; Франція), інші паризькі знаменитості. З 1885 видавав журнал «Мірлітон» («Le Mirliton»). 1895 вирушив у турне Францією та зарубіжними країнами (зокрема Африкою). Висувався на виборах 1898 до Палати депутатів (від республіканців-соціалістів), але не був обраний.

З 1917 після загибелі сина на фронті Першої світової війни Брюан не виступав. Востаннє з’явився на сцені наприкінці 1924 у «Театрі Імперії».

Пісенний доробок

Автор балад, реалістичних пісень з використанням жаргону, арго. Оспівував паризьке життя, гризеток, робітників, мешканців передмість тощо. Брюана вважають спадкоємцем Ф. Війона.

Найпопулярніші пісні: «Mad’moiselle, écoutez-moi donc!» («Панно, послухайте ж мене!»; 1884) у співавторстві з поетом Ж. Жуї (1855–1897; Франція). «Belleville — Ménilmontant» («Белльвілль — Менільмонтан»; 1885), «À la Villette» («У Ла Віллетт»; 1909), «Rose blanche» («Біла троянда»; 1909) тощо.

Написав пісню «Le 113e de ligne» («Марш 113 полку»; 1881), яка стала маршем не лише цього, а й інших французьких полків.

Твори Брюана видані у поетичних і нотних збірках: «Пісні та монологи» («Chansons et monologues»; 3 т.; 1896–1897), «На вулиці» («Dans la rue»; 3 т.; 1889–1895), «У дорозі» («Sur la route»; 1899) та інших. Опублікування його поетичних творів і монологів вітали М. Баррес і А. Франс. Низка пісень стали народними. Пісні Брюана вплинули на розвиток сучасної французької пісні, в якій слова залишаються важливим складником.

Останні роки життя присвятив написанню книг (деякі писав у співавторстві). Автор 16 романів і 6 п’єс для театру, а також словника «Арго ХХ сторіччя» («L’argot au XXe siècle»; 1901), оригінального, але малопрактичного.

Визнання

Іменем Брюана названо вулицю в м. Парижі (1928), вулиці в інших містах Франції, колеж у с. Куртене.

Додатково

Образ Брюана зберігся насамперед завдяки плакату художника А. де Тулуз-Лотрека, де шансоньє зображений в оксамитовому костюмі, крислатому фетровому капелюсі, з червоним шарфом навколо шиї.

Пісні Брюана виконували інші співаки (Ж. Брассенс, І. Монтан тощо). Зокрема, до альбому співака Рено (нар. 1952, Франція) «Le P’tit Bal du samedi soir et autres chansons réalistes» («Маленький бал в суботу ввечері та інші реалістичні пісні»; 1981) увійшло кілька пісень Брюана.

Твори

  • Dans la rue: chansons et monologues : en 3 t. Paris : A. Bruant, 1889–1895.
  • Chansons et monologues d'Aristide Bruant: paroles et musique : en 3 t. Paris : H. Geffroy, 1896–1897.
  • Dictionnaire français-argot: l'argot au XXe siècle. Gien : Chimères, 1990. 456 p.

Література

  1. Carco F. La Belle Époque au temps du Bruant. Paris : Gallimard, 1954. 177 p.
  2. Marc H. Aristide Bruant: Le maître de la rue. Paris : France-Empire, 1991. 174 p.
  3. Bruant Aristide // Saka P., Plougastel Y. La Chanson française et francophone. Paris : Larousse, 1999. P. 164–165.
  4. Abecassis M., Block M., Batlay J. et al. An Anthology of French and Francophone Singers from A to Z: «Singin' in French». Newcastle upon Tyne : Cambridge Scholars Publishing, 2018. 674 p.

Автор ВУЕ

С. В. Глухова


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Глухова С. В. Брюан, Арістід // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Брюан, Арістід (дата звернення: 26.01.2022).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
06.01.2022

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ