Бройля де хвилі

Бро́йля де хви́лі — квантова природа (хвильові властивості) рухомої вільної елементарної частинки. Гіпотезу про хвилеподібну поведінку матерії сформулював фізик Л. де Бройль. Ґрунтуючись на уявленнях про світло як про потік світлових квантів (фотоелектричні явища, Комптона явище) і потік хвиль (дифракція, інтерференція) одночасно (закон Планка, випромінювання Планка — Айнштайна), учений припустив, що ці ж закони можна застосувати до частинок. Тобто, якщо випромінювання має корпускулярні властивості, то частинки можуть мати властивості хвиль. У дисертації (1924) Бройль висунув ідею, згідно з якою довжина хвилі [math]λ[/math] частинки дорівнює [math]h∕p[/math], де [math]h[/math] — стала Планка, [math]p[/math] — імпульс частинки. Гіпотеза де Бройля була експериментально підтверджена у 1927 відкриттям дифракції електронів. В основу сучасної квантової механіки лягли ідеї де Бройля, уточнення яких привели до ймовірнісної інтерпретації хвиль де Бройля. Зокрема, М. Борн показав, що інтенсивність хвиль де Бройля у будь-якій точці простору в будь-який час пропорційна імовірності перебування частинки у цій точці в певний час.

Література

Храмов Ю. А. История физики. Киев : Феникс, 2006. 1176 с.
Давидов О. С. Квантова механіка. Київ : Академперіодика, 2012. 708 с.
Вакарчук I. О. Квантова механiка. 4-те вид., доповн. Львiв : ЛНУ iменi Iвана Франка, 2012. 872 с.