Брановицький, Ігор Євгенович

Бранови́цький, І́гор Євге́нович (25.04.1976, м. Київ, тепер Україна — 21.01.2015, м. Донецьк, Україна; похований 03.04.2015 у м. Києві) — підприємець, військовослужбовець, солдат Збройних Сил України (ЗСУ), учасник антитерористичній операції на Сході України, Герой України (2016, посмертно).

Брановицький, Ігор Євгенович
Народження	25.04.1976
Місце народження	Київ
Смерть	21.01.2015
Місце смерті	Донецьк
Місце поховання	Київ
Alma mater	Київський фаховий коледж електронних приладів
Напрями діяльності	підприємництво, військова справа

Відзнаки
Відзнаки	Герой України
Ордени	Золота Зірка; За мужність ІІІ ступеня
Почесні звання	Народний герой України

Життєпис

Народився в сім’ї військового, учасника війни в Афганістані 1979–1989.

Закінчив Київську загальноосвітню школу № 171 (тепер Києво-Печерський ліцей «Лідер»), Київський технікум електронних приладів (1995; тепер Київський фаховий коледж електронних приладів).

Проходив строкову службу в лавах ЗСУ (1995–1996; м. Кам’янець-Подільський Хмельницької області). Під час проходження строкової служби брав участь у миротворчій місії Організації Об’єднаних Націй в Анголі (1996, у складі 901-ї окремої понтонно-мостової роти ЗСУ).

Після служби працював приватним підприємцем.

Був активним учасником Революції гідності. В серпні 2014 мобілізований до складу 90-го окремого аеромобільного батальйону 81-ї окремої аеромобільної бригади Високомобільних десантних військ ЗСУ (м. Костянтинівка Донецької області).

Від 2014 брав участь в антитерористичній операції на Сході України. Позивний — «Натрій».

Учасник оборони Міжнародного аеропорту «Донецьк» імені Сергія Прокоф’єва (грудень 2014, січень 2015).

Похований 03.04.2015 на Берковецькому кладовищі (м. Київ).

Подвиг

У грудні 2014 та січні 2015 брав участь у боях за Донецький аеропорт. Рятував побратимів з-під завалів зруйнованого 19–20.01.2015 термінала аеропорту. Вивів двох поранених бійців за межі термінала та повернувся для надання медичної допомоги іншим.

21.01.2015 Брановицький разом з іншими військовиками потрапив у полон до представників невизнаного самопроголошеного терористичного утворення «Донецька Народна Республіка». Зазнав численних тортур. За свідченнями очевидців, був застрелений (двома пострілами в голову) громадянином російської Федерації Арсеном Павловим («Моторола»; 1983–2016; РФ — Україна).

Тіло Брановицького ідентифіковано завдяки експертизі ДНК.

Нагороди та визнання

За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (23.05.2015, посмертно).

Недержавна нагорода «Народний Герой України» (04.06.2015, посмертно).

За виняткову особисту мужність, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, посмертно присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (23.08.2016, посмертно).

На честь Брановицького в м. Києві перейменовано вулицю Перспективну.

Вшановується під час ранкової церемонії в меморіальному комплексі на території Міністерства оборони України «Зала пам’яті» (21 січня).

Відкрито меморіальні дошки на фасадах:

Київського фахового коледжу електронних виробів (09.02.2016);
будівлі клубу 201-го навчального центру Головного управління оперативного забезпечення ЗСУ (м. Кам’янець-Подільський; 08.09.2017);
Києво-Печерського ліцею «Лідер».

Джерела

Про відзначення державними нагородами України: Указ Президента України № 282/2015 від 23 травня 2015 р. // Президент України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/282/2015#Text
Про присвоєння І. Брановицькому звання Герой України: Указ Президента України № 349/2016 від 23 серпня 2016 р. // Президент України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/349/2016#Text

Література

Брановицький, Ігор Євгенович // Герої України. Російсько-українська війна / Упоряд.: Н. Гаврилишина, А. Киридон. Київ : Державна наукова установа «Енциклопедичне видавництво», 2023. Вип. 1. С. 41–43.
Сова Ю. Військовий, що побував у полоні, розповів, як «Моторола» стратив «кіборга» // ZAXID.NET. 2015. URL: https://zaxid.net/viyskoviy_shho_pobuvav_u_poloni_rozpoviv_yak_motorola_strativ_kiborga_n1348046
АД 242. Історія мужності, братерства та самопожертви. Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2016. 352 с.
Жирохов М. Перший народний герой: історія «кіборга» Ігоря Брановицького // Рубрика. 2019. URL: https://rubryka.com/article/kiborg-igor-branovytskyj/
Шторгін І. «Я хочу довести, що убивство мого сина є воєнним злочином» — Ніна Брановицька // Радіо Свобода. 2019. URL: https://www.radiosvoboda.org/a/29722544.html
Подільська С. За роки війни на Сході загинуло понад 500 десантників, 6 отримали звання Героїв України посмертно // АрміяInform. 2020. URL: https://armyinform.com.ua/2020/08/02/za-roky-vijny-na-shodi-zagynulo-ponad-500-desantnykiv-6-otrymaly-zvannya-geroyiv-ukrayiny-posmertno/
Брановицький Ігор Євгенович // Український меморіал. URL: https://ukraine-memorial.org/ua/biography/branovickiy-igor-evgenovich/

Автор ВУЕ

Редакція_ВУЕ

Покликання на цю статтю: Брановицький, Ігор Євгенович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Брановицький, Ігор Євгенович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 01.02.2023