Ботеро, Фернандо Ангуло

Боте́ро, Ферна́ндо Ангу́ло (ісп. Fernando Botero Angulo; 19.04.1932, м. Медельїн, департамент Антіокія, Колумбія — 15.09.2023, Монако; похований у м. П’єтрасанта, Італія) — художник, скульптор.

Ботеро, Фернандо Ангуло (Fernando Botero Angulo)
Народження	19.04.1932
Місце народження	Медельїн
Смерть	15.09.2023
Місце смерті	Монако (місто)
Місце поховання	П'єтрасанта
Напрями діяльності	живопис, скульптура
Традиція/школа	Фігуративізм

Життєпис

Народився в сім’ї торговця. Здобув початкову освіту, навчався в єзуїтському коледжі. Відвідував школу матадорів (1944–1946).

Професійна кар’єра розпочалася 1948 з ілюстрацій для недільного додатку до щоденної газети «Ель Коломбіано» (ісп. «El Colombiano»). Цього самого року виставив свої твори разом із іншими художниками регіону на виставці в м. Медельїні.

1949 опублікував статтю про мистецтво П. Пікассо в газеті «Ель Коломбіано», через що його відрахували з коледжу. Продовжив навчання в школі в м. Марінільї, поблизу м. Медельїні (1949–1950). 1951 переїхав до м. Боготи. Тоді ж відбулася перша персональна виставка.

1952–1953 студіював у Королівській академії образотворчих мистецтв Сан-Фернандо в м. Мадриді. Вивчав мистецтво іспанських майстрів у музеї Прадо.

Від 1953 жив у м. Парижі. Подорожував містами Європи. У м. Флоренції вивчав техніку фрески та історію мистецтва (1953–1955), навчався мистецтву олійного живопису в майстерні художника Дж. Фатторі (1825–1908; Італія).

1955 повернувся до м. Боготи, виставка його художніх творів зазнала критики. Від 1956 мешкав із родиною в м. Мехіко. 1957 відбулася перша персональна виставка в США.

Професор живопису в Академії мистецтв у м. Боготі (1958–1960).

1960–1970 жив у м. Нью-Йорку, від 1983 — у м. П’єтрастані.

Творчість

Кіт, 1990, м. Барселона, Іспанія

Автор натюрмортів, сімейних портретів, писав оголених жінок, сцени кориди та повсякденного життя колумбійців. Надавав перевагу чорному та білому кольорам, а також яскравим — жовтому, рожевому, зеленому, вохрі.

У 1960–1970-ті перебував під впливом європейського мистецтва, надихався роботами майстрів епохи Відродження. У картинах і скульптурах експериментував зі створенням об’єму та стисненням простору.

Картина «Натюрморт з мандоліною» (1957) принесла успіх та визначила майбутній стиль художника. Уперше відкрив для себе можливість розширення форм та перебільшення об’ємів, що згодом отримало назву «ботеризм».

Піднімав соціально-політичні теми, на початку 2000-х протестував проти жорстокого поводження з ув’язненими у в’язниці м. Абу-Грейб (араб. سجن أبو غريب ‎; інша назва — Центральна в’язниця Багдада) в Іраку.

Колекціонував твори доколумбової епохи, зразки колоніального мистецтва, малюнки, живопис, скульптуру. Дарував власні картини та твори інших художників різним музеям.

Виставки Ботеро відбулися в містах Боготі (1951, 1952), Баден-Бадені (1966, Німеччина); Вашингтоні (1979), Нью-Йорку (1985, 2006, 2011; усі — США), Мадриді (1987, Іспанія), Токіо (2004, Японія), Афінах (2006, Греція), Валенсії (2008, Іспанія) тощо.

Твори зберігають у державних і приватних колекціях, зокрема в Національному музеї Колумбії, Музеї Ботеро (обидва в м. Боготі), Музеї Ізраїлю в Єрусалимі, Тель-Авівському музеї мистецтв (обидва — Ізраїль), Музеї Гіршгорна і саді скульптур (м. Вашингтон), Музеї сучасного мистецтва та Музеї Соломона Гуггенгайма (обидва — м. Нью-Йорк, усі — США) та ін.

Ілюстрація

Автор ілюстрацій до оповідань Г. Гарсіа Маркеса «Вівторкова сієста» (ісп. «La siesta del martes») та «Хроніка оголошеної смерті» (ісп. «Срónica de una muerte anunciada»).

1981 створив серію картин і малюнків для колекції от кутюр, на запрошення журналу «Вог Парі» (фр. «Vogue Paris»).

Скульптура

Жінка з фруктами, м. Бамберг, Німеччина

1963–1964 звернувся до скульптури, працював з акриловою смолою та тирсою. На початку 1970-х, з переїздом до м. Парижу, використовував бронзу. Між 1976–1977 створив 25 скульптурних робіт. Його фігури дуже об’ємні та масивні (див. Фігуративізм).

Твори Ботеро виставлено в містах Флоренції, Парижі, Нью-Йорку, Лісабоні, Мадриді, Мюнхені, Сінгапурі, Токіо та ін.

Нагороди та визнання

Відзнаки Салону колумбійських художників: другий приз за картину «Контрапункт» (1957), перший — за «Кімнату нареченого» (1958); нагорода Міжнародного центру скульптури (США) за досягнення в сучасній скульптурі (2012).

Член Художньої ради (від 1994) та почесний член (від 2005) Фонду принца П’єра Монако; почесний доктор Автономного університету Нуево-Леона (Мексика, від 2008).

2005 засновано премію Ботеро, якою до 2009 відзначали молодих колумбійських художників.

Документальні фільми про митця: «Ботеро. Народився в Медельїні» (2009, режисер П. Шамоні) та «Ботеро» (2018, режисер Дон Міллар).

Засновано музей Ботеро (2000, м. Богота), де зберігають 123 роботи художника.

Значення

Найбільш визнаний і комерційно успішний художник Латинської Америки.

Література

1. Congdon K. G., Hallmark K. K. Artists from Latin American Cultures: A Biographical Dictionary. Westport, CT : Greenwood Press, 2002. 314 p.
2. Fernando Botero // Opera Gallery. URL: https://www.operagallery.com/artist/fernando-botero.

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ

Покликання на цю статтю: Ботеро, Фернандо Ангуло // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ботеро, Фернандо Ангуло (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 11.12.2025