Борінґ, Едвін Ґарріґес

Бо́рінґ, Е́двін Ґа́рріґес (Борінг, Гаррі; англ. Boring, Edwin Garrigues (Garry); 23.10.1886, м. Філадельфія, шт. Пенсильванія, США — 01.07.1968, м. Кембридж, шт. Массачусетс, США) — психолог, фахівець в галузі експериментальної психології та історії психології, редактор, популяризатор науки, член Американської академії мистецтв і наук (з 1924), Національної академії наук США (з 1932).

Борінґ, Едвін Ґарріґес (Boring, Edwin Garrigues)
Народження	23.10.1886
Місце народження	Філадельфія
Смерть	01.07.1968
Місце смерті	Кембридж (США)
Місце поховання	Кембридж (США)
Alma mater	Корнелльський університет
Місце діяльності	Гарвардський університет
Напрями діяльності	експериментальна психологія, викладання, організація науки

Життєпис

Народився у багатодітній сім’ї аптекаря. Був наймолодшим із чотирьох дітей та єдиним хлопчиком у сім’ї. З дитинства отримав релігійне виховання (батько відвідував Моравську церкву, родина по материнській лінії належала до квакерів).

За фінансової підтримки батька закінчив Корнелльський університет і здобув ступінь магістра з електротехніки (1908). Під час навчання в університеті зацікавився факультативним курсом (1905) з експериментальної психології Е. Б. Тітченера, який помітив здібності Борінґа до психології та пізніше став його науковим наставником. Після випуску деякий час працював на посаді інженера-електрика сталеливарної компанії «Бетлегем стіл корпорейшн» (англ. «Bethlehem Steel Corporation»), спробував викладати природничі науки в моравській парафіяльній школі.

Повернувся до Корнелльського університету (1910) з метою здобуття ступеня магістра фізики, потрапив до лабораторії психології (діяла при кафедрі філософії), якою керував психолог М. Бентлі (англ. Madison Bentley, 1870‒1955; США). У лютому 1911 отримав посаду асистента з психології, розпочав роботу над дисертаційним дослідженням з проблеми вісцеральної чутливості (під науковим керівництвом Е. Тітченера). Здобув 1914 ступінь доктора філософії; викладав у Корнелльскому університеті (1914‒1917).

У часи Першої світової війни пішов добровольцем на військову службу (хоча мав право звільнитися від неї як батько двох малолітніх дітей). Служив капітаном, головним психологічним екзаменатором у медичному підрозділі армії, де основне завдання психологів полягало у тестуванні рівня інтелекту військовослужбовців. Був запрошений до м. Вашингтона для роботи над масштабним звітом про результати дослідження.

Після війни, заживши відомості, дістав кілька пропозицій щодо роботи в університетах (зокрема у Міннесоті та Гарварді). Обрав Гарвардський університет, однак перед початком навчального року віддав перевагу 3-річному контракту (1920‒1922) з Університетом Кларка в м. Кембриджі, за запрошенням Г. С. Голла. У подальшому також отримував нові пропозиції — зі Стенфордського університету, Принстонського університету тощо, проте присвятив себе розвитку психології як науки на філософському факультеті в Гарварді, де працював більшу частину життя (1922‒1957). Від 1922 викладав як ад’юнкт-професор, 1924 очолив психологічну лабораторію. Здобув 1928 звання професора. Завдяки його зусиллям 1934 в Гарварді засновано окрему кафедру психології. Працював на обох кафедрах (часом по 80 год. на тиждень), у 1949 полишив керівництво лабораторією, посів посаду почесного професора Едгара Пірса і продовжив викладання. Колегою Борінґа в Гарварді деякий час був один із засновників соціальної психології В. Мак-Дугалл.

Паралельно з роботою в університеті був редактором (з 1929) найпершого в галузі «Американського журналу психології» (англ. «American Journal of Psychology», засн. 1887).

Один із чільних представників Товариства експериментальних психологів (засн. 1904, сучасна назва від 1927).

У 1950‒1960-х зосередився на виданні розширеної версії «Історії експериментальної психології» («History of Experimental Psychology», 2-ге вид., опубліковано 1950), продовжував консультувати студентів, читав лекції та спеціальні курси. У 1955‒1961 очолював редакційну колегію журналу Американської психологічної асоціації «Сучасна психологія» (англ. «Contemporary Psychology»).

Похований на кладовищі Маунд-Оберн у м. Кембриджі.

Науковий доробок

Оптична ілюзія, неоднозначне зображення двох жінок — молодої та старої, т. з. фігура Борінґа

Пошуки власного наукового шляху (з 1917) спонукали до глибокого вивчення історії психології. Зокрема, переймався питанням, чому американська психологія у спробах наслідувати німецьку інтроспективну психологію кін. 19 ст. зрештою стала на шлях функціоналізму.

Займався науково-організаційною діяльністю: секретар Американської психологічної асоціації (1920‒1922), член її керівної ради (1920‒1925), президент (1928). Був секретарем Дев'ятого міжнародного конгресу психології (1929).

У період роботи Е. Борінґа на посаді редактора «Американського журналу психології» видання стало осередком академічної експериментальної психології.

Опублікував 1929 підручник «Історія експериментальної психології», який швидко набув успіху. Паралельно викладав обширний системний курс з експериментальної психології, популяризував для широкого загалу доробок В. Вундта (уже 1932 цей курс став занадто розлогим для одного викладача і був розділений між кількома колегами). Започаткував 1939 просемінар для аспірантів з історії психології.

Упродовж наступного десятиліття уклав знакові праці: «Фізичні виміри свідомості (англ. «The Physical Dimensions of Consciousness»; 1932), «Психологія. Фактологічний підручник» («Psychology: A Factual Textbook»; 1935, з оновленнями 1938 та 1948), фундаментальну «Відчуття та сприйняття в історії експериментальної психології («Sensation and Perception in the History of Experimental Psychology»; 1942). Остання книга стала бестселером, як серед спеціалістів-практиків, так і студентів.

Як дослідник-експериментатор Борінг проводив новаторські дослідження зорового сприйняття. Увів у літературу класичний взірець перцептивно неоднозначної фігури (1930, т. з. фігура Борінґа), що містить зображення двох жінок — молодої та старої. Присвятив працю оптичній «Місячній ілюзії» (Місяць на горизонті око сприймає більшим, ніж у зеніті). Упродовж своєї тривалої кар’єри учений ніколи не відступав від переконання, що експериментальна психологія — єдиний науковий спосіб дослідження взаємозв’язку між навколишнім середовищем і людською поведінкою.

Під час Другої світової війни результатом досліджень Борінґа став порадник для солдатів «Психологія для бійця» («Psychology for the Fighting Man»; 1943, у співавт.), в якому висвітлював психологічні аспекти бою, страху, дисципліни та співпраці. Загалом було продано бл. 380 тисяч примірників, а всі кошти від продажу передані Національній дослідницькій раді. Цього ж року учений очолив комітет, який утвердив Американську психологічну асоціацію в її теперішньому вигляді. Був обраний у Комітет з публікацій Американського філософського товариства, який згодом очолив (1945).

Поцінований не лише як учений, що перетворив експериментальну психологію на наукову дисципліну, але й як організатор науки, що розбудував асоціацію психологів та об’єднав їх спільними цінностями.

Визнання

Нагороджений золотою медаллю Американської психологічної асоціації за видатний внесок у науку (1959).

Мав почесне звання від Університету Кларка (1956). Вів лекції на американському телебаченні (1956), які здобули великий успіх.

За глибокі знання в галузі та популяризацію науки зажив прізвисько «Містер Психологія».

Підручник «Історія експериментальної психології» став класичною працею для кількох поколінь психологів, не втратив своєї значущості дотепер. Теоретичні роботи Борінґа надихнули розвідки інших експериментальних психологів, зокрема С. С. Стівенса (1906–1973; США) — засновника Гарвардської психоакустичної лабораторії. Товариство експериментальних психологів організувало 1957 збір внесків, які були передані для створення Фонду бібліотеки Борінґа в Гарварді.

Учений посів 93-тю позицію в переліку 100 найвидатніших психологів 20 ст. за версією Американської психологічної асоціації.

Додатково

• Через надмірну гіперактивність батьки відправили Едвіна у квакерську школу у віці 9 років. Під час навчання він не досяг помітних успіхів у спорті, але дуже швидко наздогнав однокласників у загальних дисциплінах та проявив себе у позакласній діяльності (належав до команди дебатів та брав участь у створенні шкільної газети, виявив обдарованість письменника). Закінчив старшу школу як один із найкращих учнів класу.
• Кар’єра Борінґа в Гарварді могла припинитися ще на початку через автотрощу — науковець отримав важкі травми, зокрема перелом черепа і, як наслідок, проблеми з пам’яттю. Це спонукало його замислитися над питанням про межі інтелекту і когнітивних здібностей людини, яка нездатна згадати за мить суть розмови.
• За словами ученого, він обрав місцем роботи Гарвард, бо вважав, що там він більше запитаний. Вбачав свою місію в тому, щоби «врятувати психологію в Гарварді від філософів», які «вульгаризували» цю науку, віднісши її до філософської царини. Чіткий позитивістський погляд (див. Позитивізм) Борінґа на психологію як науку справив великий вплив на розвідки факультету психології Гарварду.

Праці

• The Stimulus-Error // The American Journal of Psychology. 1921. Vol. 32, No. 4. Р. 449‒471.
• Sensation and Perception in the History of Experimental Psychology. New York : Appleton-Century-Crofts, 1942. 644 p.
• Mind and Mechanism // The American Journal of Psychology. 1946. Vol. 59. No. 2. Р. 173‒192.
• A History of Experimental Psychology. 2nd ed. New York : Appleton-Century-Crofts, 1950. 777 p.
• Great Мen and Scientific Progress // Proceedings of the American Philosophical Society. 1950. Vol. 94. No. 4. Р. 339‒351.
• The Nature and History of Experimental Control // The American Journal of Psychology. 1954. Vol. 67. No. 4. Р. 573‒589.
• History, Psychology, and Science: Selected papers of E. G. Boring / Ed. by D. Campbell, R. Watson. New York : John Wiley & Sons, 1963. 372 p.

Література

1. A History of Psychology in Autobiography. Vol. 5. / Ed by E. G. Boring, G. Lindzey. Connecticut : Appleton-Century-Crofts, 1967. 463 p.
2. Stevens S. S. Edwin Garrigues Boring: 1886—1968 // Biographical Memoirs. National Аcademy of Sciences. 1973. Vol. 43. Р. 41‒77. URL: https://www.nasonline.org/wp-content/uploads/2024/06/boring-edwin-g.pdf
3. Cerullo J. J. Edwin G. Boring: Reflections on a Discipline Builder // The American Journal of Psychology. 1988. Vol. 101. No. 4. P. 561‒575.
4. Hilgard E. R., Leary D. E., McGuire G. R. The Role of Edwin G. Boring // The History of Psychology: A Survey and Critical Assessment // Annual Review of Psychology. 1991. Vol. 42. P. 82.
5. Eminent Рsychologists of the 20th century // Monitor on Psychology. 2002. Vol. 33 (7). Р. 29.
6. Gallagher S. P. Edwin G. Boring: The Historian’s Path in the Pages of The American Journal of Psychology // The American Journal of Psychology. 2017. Vol. 130 (2). P. 149‒162. URL: https://sites.millersville.edu/sgallagh/Publications/AJP2017.pdf

Автор ВУЕ

К. В. Діордій

Покликання на цю статтю: Діордій К. В. Борінґ, Едвін Ґарріґес // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Борінґ, Едвін Ґарріґес (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 07.10.2025