Борман, Мартін

Бо́рман, Ма́ртін Лю́двіг (нім. Bormann, Martin Ludwig; 17.06.1900, м. Вегелебен, земля Саксонія-Ангальт, тепер Німеччина — 02.05.1945, м. Берлін, тепер Німеччина) — державний і партійний діяч Третього Райху, особистий секретар А. Гітлера (де-факто з 1935, офіційно у 1942–1945), один із головних винуватців розв’язання Другої світової війни і вчинення Голокосту.

Борман, Мартін (Bormann, Martin Ludwig)
Народження	17.06.1900
Місце народження	Вегелебен
Смерть	02.05.1945
Місце смерті	Берлін
Місце діяльності	Німеччина
Напрями діяльності	державна та політична діяльність

Життєпис

Народився у лютеранській родині поштового працівника. Навчався в реальній гімназії у м. Веймарі, але наприкінці Першої світової війни був призваний в армію. Ніс гарнізонну службу, участі в бойових діях не брав. Від 1919 працював керуючим сільськогосподарського маєтку в Мекленбурзі (тепер Мекленбург — Передня Померанія). Тут приєднався до радикальної антисемітської організації «Веймарський союз» (див. Антисемітизм). 1922 вступив до воєнізованої організації Фрайкор («Добровольчий корпус»). У 1923 став співучасником резонансного політичного вбивства учителя Вальтера Кадова (1860–1923; тепер Німеччина), за вироком суду відбув бл. 1 р. ув’язнення.

Переїхав у Тюрингію (1925), вступив до СА (штурмові загони; абревіатура від нім. Sturmabteilung, SA) — парамілітарних формувань Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (абревіатура НСДАП від нім. Nationalsozialistische Deutsche Arbeiterpartei, NSDAP). 1927 офіційно вступив до лав НСДАП і почав сходження в партійній ієрархії. З приходом нацистів (див. Нацизм) до влади 1933 очолив Штаб заступника фюрера Р. Гесса (1933–1941), здобув вище партійне звання райхсляйтера (10.10.1933, за ін. джерелами — 1934) і став депутатом Рейхстагу (листопад 1933). Був особистим фінансовим розпорядником фюрера, створив «Фонд німецької промисловості ім. Адольфа Гітлера» («Adolf-Hitler-Spende der deutschen Wirtschaft», 1933), куди підприємці здійснювали «добровільні» внески на користь нацистської верхівки. Упродовж 1934–1936 відіграв вагому організаціійну роль у проведенні «чистки» в партії та знищення вищого керівництва СА під час т. з. Ночі довгих ножів.

У 1937 вступив до лав військово-поліцейської організації НСДАП — СС (охоронні загони; абревіатура від нім. Schutzstaffel, SS), здобув звання почес. обергрупенфюрера СС (1940). Від 1938 — управляючий партійними справами по Тюрингії та член верховного командування СА.

У травні 1941 очолив Партійну канцелярію НСДАП, фактично перебравши повноваження райхсміністра. 12.04.1943 офіційно призначений особистим секретарем фюрера, що закріпило його абсолютний контроль над внутрішньою політикою Райху і доступ до диктатора. 30.04.1945 набув офіційний індивідуальний титул райхсміністра у справах партії. Був одним із головних організаторів Голокосту, особисто розробляв і підписував численні антисемітські укази. 09.10.1942 видав директиву про «остаточне вирішення єврейського питання» шляхом винищення представників нації у таборах смерті. Наполягав на жорстокому поводженні зі слов’янським населенням на окупованих територіях (зокрема в Україні). Саме завдяки його протекції посаду райхскомісара України обійняв Е. Кох (у 1941–1944).

Особисто наполягав на безжальній експлуатації українських ресурсів та масовому примусовому вивезенні українців на роботу до Німеччини. Відвідував окуповані українські території, перебував разом із Гітлером у ставці «Верфольв» під м. Вінницею (1942–1943).

Обставини смерті остаточно не з’ясовано, за офіційною версією — отруївся ціанідом 02.05.1945 під час невдалої спроби вирватися з оточеного радянськими військами м. Берліна (див. Берлінська наступальна операція 1945).

Міжнародний військовий трибунал у м. Нюрнберзі (див. Нюрнберзький процес 1945) за злочини воєнні та злочини проти людяності заочно засудив Бормана (15.10.1946) до смертної кари через повішення.

Нагороди

За службу Третьому Райху був відзначений партійними нагородами: Знаком підпільного фронту (1932), Золотим партійним знаком НСДАП (1934), медаллю «За вислугу років в НСДАП» в сріблі та бронзі, Орденом крові (1938). Отримав такі відзнаки СС: Кільце «Мертва голова» (1937), Почесний шеврон старих бійців (1937), Почесна шпага рейхсфюрера СС (1937), медаль «За вислугу років у СС». Серед інших відзнак: Знак Фронтбанна (1932), Німецький Олімпійський почесний знак 1-го класу (1936), Великий офіцер та лицар Великого хреста Ордена Корони Італії.

Додатково

Від 02.09.1929 перебував у шлюбі з Гердою Бух (1909; тепер Німеччина — 1946; тепер Італія) — донькою депутата Рейхстагу та голови Вищого партійного суду НСДАП Вальтера Буха (1883–1949; тепер Німеччина). Подружжя мало 10 дітей. Первістка нарекли Адольфом на честь хрещеного батька (див. Хрещені батьки).

Література

McGovern J. Martin Bormann. New York : William Morrow & Company, 1968. 245 p.
Whiting C. The Hunt for Martin Bormann : The Truth. London : Pen & Sword, 1996. 176 p.
Koop V. Martin Bormann : Hitler’s Executioner. Barnsley : Pen & Sword Books, 2018. 208 p.