Боришевський, Мирослав Йосипович

Борише́вський, Миросла́в Йо́сипович (ім’я при народженні — Мирон; 28.07.1934, с. Пуків, тепер Івано-Франківський район Івано-Франківської області, Україна — 26.04.2014, м. Київ, Україна) — психолог, педагог, доктор психологічних наук (з 1992), професор (з 1993), член-кореспондент НАПН України (з 1999), заслужений діяч науки і техніки України. Засновник нового напряму та наукової школи в галузі психології особистості.

Боришевський, Мирослав Йосипович
Народження	28.07.1934
Місце народження	Пуків
Смерть	26.04.2014
Місце смерті	Київ
Alma mater	Львівський національний університет імені Івана Франка
Місце діяльності	Україна
Напрями діяльності	вікова та педагогічна психологія, психологія особистості

Життєпис

Походив з багатодітної родини (був 9-ю дитиною) знаного у Рогатинському повіті кравця. Закінчив старшу школу (1948–1951). Перервав вступні іспити на лікувальний факультет Львівського медичного інституту, бо вирішив змінити майбутній фах. Упродовж року працював у Підкамінській семирічній школі (1951–1952), де викладав різні предмети, зацікавився психологією.

Вступив 1952 до Львівського державного університету імені Івана Франка (тепер Львівський національний університет імені Івана Франка) на відділення логіки та психології. Після закінчення працював учителем у середній школі (1957‒1961), викладав психологію та педагогіку у Самбірському педагогічному училищі (1961–1962, тепер Самбірський педагогічний коледж імені Івана Филипчака).

Закінчив аспірантуру (1962–1965) в Науково-дослідному інституті (НДІ) психології УРСР (тепер Інститут психології імені Г. С. Костюка НАПН України, м. Київ). Відтоді й до кінця життя працював у цьому НДІ: старшим науковим співробітником (1965–1973), завідувачем відділу психології виховання (1973‒2014, з ініціативи М. Боришевського відділ пізніше перейменовано на лабораторію психології особистості ім. П. Р. Чамати).

Захистив 1966 кандидатську дисертацію з теми: «Психологічні умови формування самоконтролю поведінки в учнів молодшого шкільного віку» (під науковим керівництвом П. Р. Чамати); а 1992 — докторську дисертацію «Розвиток саморегуляції поведінки школярів».

Паралельно обіймав посаду головного наукового співробітника (1998) Наукового центру гуманітарних проблем при Київському військовому гуманітарному інституті (тепер Гуманітарний інститут Національного університету оборони України). Від 1999 — посаду завідувача кафедри психології Центрального інституту післядипломної освіти Академії педагогічних наук України (з 2010 — НАПН України).

Був членом редакційних рад і колегій низки провідних наукових психологічних видань України, зокрема журналу «Психологія і особистість».

Науковий доробок

Засновник нового напряму в психології — психології самоактивності та суб’єктного становлення особистості як саморегульованої соціально-психологічної системи. Розглядав особистість як надскладну систему, здатну до саморозвитку й самовдосконалення, підсистемами якої є свідомість, самосвідомість, взаємозалежні складники — світогляд, ідеали, переконання, ціннісні орієнтації, потреби, мотиви, інтереси, почуття, воля тощо. Однією з найсуттєвіших умов ефективного розвитку особистості вважав саморегуляцію. Міркував про гармонійність як умову конструктивної та соціально цінної діяльності особистості. Різноаспектно осмислював проблему становлення духовності, здатності особистості до рефлексії, емпатії, подолання егоцентризму та буденності (у думках, почуттях, намірах, вчинках), самовдосконалення. Важливу роль у духовному розвитку відводив емоційній сфері, напруженим внутрішнім переживанням (особливо любові та ненависті). Монографія вченого «Особистість у вимірах самосвідомості» (2012) стала помітною подією в інтелектуальних, освітніх колах.

Осмислював національну самосвідомість в контексті громадянської спрямованості особистості, вказував на виняткову роль цінностей та національної ідентифікації, розвиток національної відповідальності (за теперішнє і майбутнє) та національної гордості. Запропонував визначення національної ідеї.

Наголошував на важливості сутнісної перебудови системи освіти і виховання в Україні. Під його безпосереднім керівництвом було розроблено систему морального та громадського виховання й самовиховання особистості та впроваджено в шкільну практику.

Фундатор наукової школи: 5 докторів та бл. 45 кандидатів психологічних наук, чиї праці були пов’язані з проблемами самосвідомості, саморегуляції, духовного становлення та громадянського розвитку особистості.

Учений опублікував понад 350 наукових та науково-популярних праць (одноосібно та у співавторстві), зокрема і за кордоном, кількома іноземними мовами. З-поміж них: «Виховання самоконтролю у поведінці учнів початкових класів» (1980), «Самосвідомість підлітка» (німецькою мовою; 1981), «Сім’я ростить громадянина» (1982), «Розвиток саморегуляції поведінки школярів» (1992), «Психологія самоактивності учнів у виховному процесі» (1999, у співавт.), «Національна самосвідомість у громадянському становленні особистості» (2000), «Саморегуляція оцінної діяльності вчителя як вид психічної активності», «Психічні закономірності розвитку громадської свідомості та самосвідомості особистості» (обидві —2001), «Психологічні закономірності розвитку громадської спрямованості особистості» (2006), «Дорога до себе: від основ суб’єктивності до вершин духовності» (2010), «Особистість у вимірах самосвідомості» (2012). Залишив по собі автобіографічну книгу «Етюди психолога. Спогади (Per aspera ad astra)» (2014, видано посмертно).

Визнання

Заслужений діяч науки і техніки України.

Доробок ученого активно задіяний у наукових дослідженнях, освітньому процесі.

Додатково

М. Боришевський розмовляв 5 мовами: німецькою, англійською, польською, чеською та латинською.
За свідченнями самого вченого, висловленими в автобіографічній книзі «Етюди психолога. Спогади (Per aspera ad astra)», за дотримання проукраїнської позиції він зазнав обмежень у професійному зростанні, зокрема йому чинили перепони для захисту докторської дисертації, обмежували виїзди за кордон.

Праці

Виховання самоконтролю в поведінці учнів початкових класів. Київ : Радянська школа, 1980. 143 с.
Сім’я ростить громадянина. Київ : Політвидав України, 1992. 102 с.
Психологія самоактивності учнів у виховному процесі. Київ : ІЗМН, 1998. 192 с. (у співавт.).
Національна самосвідомість у громадському становленні особистості. Київ, 2000.
Психологічні закономірності розвитку громадянської спрямованості особистості. Київ : Міленіум, 2006. 297 с. (у співавт.).
Розвиток громадянської спрямованості особистості в юнацькому віці. Київ : Педагогічна думка, 2007. 186 с. (у співавт.)
Дорога до себе : від основ суб'єктності до вершин духовності. Київ : Академвидав, 2010. 350 с.
Особистість у вимірах самосвідомості. Суми : Еллада, 2012. 608 с.
Етюди психолога. Спогади (Per aspera ad astra). Суми : Вид-во СумДПУ імені А. С. Макаренка, 2014. 224 с.

Література

Мирослав Йосипович Боришевський // Психологія і особистість. 2014. № 2 (6). с. 187‒189. URL: http://dspace.pnpu.edu.ua/bitstream/123456789/3499/1/Borishevsky.pdf
Болтівець С. Самосвідомість особистості Мирослава Боришевського у самопоступі людства // Психологія і суспільство. 2015. № 2. С. 13–27. URL: https://dspace.wunu.edu.ua/bitstream/316497/3049/1/%D0%91%D0%BE%D0%BB%D1%82%D1%96%D0%B2%D0%B5%D1%86%D1%8C%20%D0%A1..pdf
Ложкін Г. В., Моначин І. Л., Періг І. М. Видатні психологи. Тернопіль : ФОП Паляниця В. А., 2016. 360 с.

Автор ВУЕ

К. В. Діордій

Покликання на цю статтю: Діордій К. В. Боришевський, Мирослав Йосипович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Боришевський, Мирослав Йосипович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 04.07.2025