Борисоглібська, Ганна Іванівна

Борисоглі́бська, Га́нна Іва́нівна (справжнє прізвище — Сидоренко-Свідерська; 07.01.1868, м. Себеж, тепер Псковської області, Російська Федерація — 26.09.1939, м. Київ, тепер Україна) — актриса театру та кіно, народна артистка УРСР (з 1936).

Борисоглібська, Ганна Іванівна
Справжнє прізвище	Сидоренко-Свідерська
Народження	07.01.1868
Місце народження	Себеж
Смерть	26.09.1939
Місце смерті	Київ

Життєпис

Народилась у сім’ї службовця. Батько помер, коли їй було 7 років. Мати виховувала 5 дітей.

Закінчила школу Харківського благодійного товариства. Склала іспит при Харківському університеті (1885) і здобула звання «народної учительки». Вчителювала в с. Новоселівка (тепер Ізюмського району Харківської області). Зацікавлення театром почалось з аматорського захоплення сценою, організувала учнівський театр. Невдовзі з чоловіком переїхала до м. Слов’янська. Дебютувала на самодіяльній сцені у ролі Одарки у п’єсі «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка. На запрошення М. Кропивницького приєдналася до його професійної трупи, де працювала з перервами 1888–1903. Від 1903 — провідна актриса в трупах П. Саксаганського та І. Карпенка-Карого, Т. Колесниченка (1876–1941; тепер Україна). Працювала у м. Києві в Національному зразковому театрі (1917–1918), Державному драматичному театрі України (1918–1919), Першому театрі Української Радянської Республіки імені Шевченка (1919–1920; театр 1927 переїхав у м. Дніпропетровськ, тепер Дніпровський національний академічний український музично-драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка).

Була провідною актрисою мандрівної трупи товариства «Український театр» і театру товариства «Українська бесіда» під керівництвом О. Загарова у м. Львові (1920–1925), Київського українського драматичного театру імені І. Франка (1925–1938; тепер Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка).

Творчість

Афіша вистави за участі Г. Борисоглібської

Мистецтву актриси притаманні органічність існування в ролі, інтонаційне багатство, вміння створювати багатогранні народні характери. Уже на початку творчої діяльності виявила себе як віртуозна виконавиця характерних ролей: «молодиця», «комічна стара», «драматична матір», «весела вдовиця». Грала у творах українських драматургів: Терпилиха («Наталка Полтавка» І. Котляревського), Шкандибиха («Лимерівна» П. Мирного), Секлета («За двома зайцями» М. Старицького), Ганна, Тетяна («Безталанна», «Суєта» І. Карпенка-Карого), Риндичиха («По ревізії» М. Кропивницького). Згодом почала грати в п’єсах російських і зарубіжних драматургів: Пошльопкіна, Сваха («Ревізор», «Одруження» М. Гоголя), Мати («Загибель „Надії"» Г. Геєрманса), Старчиха («Вогні Іванової ночі» Г. Зудермана). У 1920–1930-х створила сатиричні образи Мазайлихи («Мина Мазайло» М. Куліша), Півнихи, Куми («Диктатура», «Кадри» І. Микитенка), Усачихи («Майстри часу» І. Кочерги); драматичні — Орини («97» М. Куліша), Марії Тарасівни, Рижової («Платон Кречет», «Правда» О. Корнійчука); героїчні — Кароліни («Справа честі» І. Микитенка), Варвари («Богдан Хмельницький» О. Корнійчука) та інші.

Партнерка зірок — від братів Тобілевичів до М. Заньковецької.

Знялась у кількох кінофільмах, зокрема: Терпилиха у фільмі-спектаклі «Наталка Полтавка» (1911, режисер Д. Сахненко), Уляна, мати Семена в історичному фільмі «Коліївщина» (1933, режисер І. Кавалерідзе), Ткаля в історико-біографічній драмі «Щорс» (1939, режисер О. Довженко), Колгоспниця-делегатка у драматичному короткометражному фільмі «Стожари» (1939, режисер І. Кавалерідзе) та інші.

Визнання

У фондових сховищах Музею театрального, музичного та кіномистецтва України та у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України зберігаються матеріали, експонати і документи, пов’язані з творчістю Борисоглібської.

Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва України у 2024 оцифрував особистий фонд Борисоглібської, який містить її фотографії, листування та документи.

Додатково

Служіння українській сцені актриса впродовж усього життя вважала високою місією.

Вирушаючи у перші театральні гастролі, актриса отримала благословення іконою святих великомучеників Бориса і Гліба. Тоді й взяла собі сценічне ім’я — Борисоглібська.

«Ганна Борисоглібська: закохана у мистецтво. Лекція Ірини Зубченко».
Джерело ютуб канал «Театральний музей».

Література

Волошин І. Ганна Борисоглібська — актриса на характерні ролі // Український театр. 1978. № 1. С. 30–32.
Борисоглібська Ганна Іванівна // Мистецтво України : біографічний довідник / За ред. А. В. Кудрицького. Київ : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1997. С. 79–80.
Веселовська Г. І. Український театральний авангард / Нац. академія мист-в України, Ін-т проблем сучас. мист-ва. Київ : Фенікс, 2010. 368 с.
Гайдабура В. М. Матінка Борисоглібська та її діти // Український театр. 2014. № 3. С. 50–51.
Гайдабура В. М. Театр, розвіяний по світу : феномен сцени повоєнної української діаспори (Німеччина, Австрія, Франція, США, Канада, Австралія) / Нац. академія мист-в України. 2-ге вид., перероб. Київ : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2015. 256 с.
Гайдабура В. М. Ганна Борисоглібська. Життя і безсмертя корифея сцени соборної України. Київ : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2017. 258 с.

Автор ВУЕ

Редакція_ВУЕ

Покликання на цю статтю: Редакція ВУЕ Борисоглібська, Ганна Іванівна // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Борисоглібська, Ганна Іванівна (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 30.09.2026