Боннер, Олена Георгіївна

Бо́ннер, Оле́на Гео́ргіївна (рос. Боннэр, Елена Георгиевна; 15.02.1923, м. Мерв, тепер м. Мари, Туркменістан — 18.06.2011, м. Бостон, штат Массачусетс, США; похована у м. Москві, РФ) — громадська діячка, правозахисниця, дисидентка, публіцистка. Дружина А. Сахарова.

Боннер, Олена Георгіївна (Боннэр, Елена Георгиевна)
Народження	15.02.1923
Місце народження	Мари
Смерть	18.06.2011
Місце смерті	Бостон

Життєпис

Зростала в родині партійних працівників. Батько — Л. С. Кочарян (Кочаров; дати народження і смерті невідомі). Вітчим — Г. С. Аліханян (Аліхванов; 1897, тепер Грузія — 1938, тепер РФ) — партійний діяч, у 1920–1921 — перший секретар Комуністичної партії Вірменії, згодом — на партійній роботі у міських комітетах міст Москви й Ленінграда (тепер Санкт-Петербург, РФ), з 1931 — завідувач кадрів Комуністичного Інтернаціоналу. Мати — Руф Григорівна Боннер (1900–1987; тепер РФ), партійна працівниця. 1937 вітчима О. Боннер заарештували (1938 розстріляли на полігоні «Комунарка» поблизу м. Москви), а матір засудили до 8 років таборів як «члена родини зрадника батьківщини» (відбувала покарання у Карагандинському виправно-трудовому таборі, тепер Казахстан; реабілітована 1954). Після арешту вітчима й матері О. Боннер мешкала у бабусі в м. Ленінграді.

Після закінчення середньої школи (1940) вступила на вечірнє відділення факультету російської мови та літератури Ленінградського педагогічного інституту ім. О. І. Герцена (тепер Російський державний педагогічний університет ім. О. І. Герцена). Перервала навчання 1941 (добровільно мобілізована до Червоної армії як медична сестра). Перебувала на службі до серпня 1945.

У 1947–1953 навчалася у 1-му Ленінградському медичному інституті (тепер Перший Санкт-Петербурзький державний медичний університет імені академіка І. П. Павлова).

Після завершення навчання працювала дільничим лікарем, лікарем-педіатром, викладала в медичному училищі. Паралельно розпочала літературну діяльність. Публікувалася в журналах «Нева», «Юність» (рос. «Юность»), у «Літературній газеті» (рос. «Литературная газета»).

1965 вступила до Комуністичної партії Радянського Союзу.

Від 1968 долучилася до правозахисної діяльності. 1972 вийшла з партії. Того самого року одружилася з академіком А. Сахаровим. Брала активну участь у правозахисному русі до падіння СРСР.

У 1990–2000-х долучалася до правозахисного руху публічними заявами.

Від 2006 мешкала в м. Бостоні у дітей (донька і син виїхали до США наприкінці 1970-х).

Померла від серцевого нападу. Прах за заповітом поховано в м. Москві поряд із могилою А. Сахарова.

Правозахисна діяльність

Наприкінці 1960-х, усвідомивши репресивну сутність радянського режиму, почала зближуватися з дисидентським рухом (див. Дисидентство). Переломним моментом для зміни переконань О. Боннер стали події «Празької весни» 1968.

Допомагала родинам заарештованих політв’язнів, відвідувала судові процеси над правозахисниками. Заснувала Фонд допомоги дітям політв’язнів (вересень 1974; пізніше з’єднався з Фондом допомоги політв’язням та їхнім родинам).

Після шлюбу з А. Сахаровим стала його незмінною помічницею, редакторкою його текстів і співорганізаторкою багатьох правозахисних ініціатив.

1975, після присудження А. Сахарову Нобелівської премії миру, радянська влада відмовила йому у виїзді за кордон. О. Боннер, яка на той час перебувала в Італії на лікуванні очей, представляла чоловіка на урочистій церемонії в м. Осло (Норвегія), виголосила його промову.

Після повернення до СРСР у травні 1976 стала однією з засновниць Московської Гельсінської групи. Співпрацювала з українськими правозахисниками, виступала на захист політв’язнів, які перебували в радянських таборах, зокрема й діячів Української Гельсінської групи (УГГ, див. Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод), документувала порушення прав людини в УРСР. Відстоювала права, зокрема, М. Джемілєва, П. Григоренка, С. Глузмана, Л. Плюща, В. Стуса, М. Горбаля та ін., допомогла передати на Захід листи колишніх бійців УПА, зібрані у таборах.

1980 разом із А. Сахаровим виїхала на заслання до м. Горького (тепер м. Нижній Новгород, РФ). У травні 1984 О. Боннер засуджена за статтею 190-1 КК РРФСР (наклеп на радянський лад) до п’яти років заслання (відбувала за місцем заслання чоловіка). У грудні 1986 подружжя звільнено з заслання. 23.12.1986 О. Боннер і А. Сахаров повернулися до м. Москви.

У 1987–1991 брала участь у створенні й діяльності низки правозахисних організацій, зокрема товариства «Меморіал».

Після смерті А. Сахарова (14.12.1989) докладала значних зусиль для увічнення його пам’яті. Ініціювала створення Громадської комісії зі збереження спадщини Андрія Сахарова (1990).

Діяльність у пострадянську епоху

У 1993–1994 роках входила до складу Комісії з прав людини при Президентові РФ. Наприкінці 1994 року публічно вийшла з її складу на знак протесту проти розв’язання Першої російсько-чеченської війни.

1994 передала особистий архів чоловіка Центру Андрія Сахарова (засновано 1994, відкрився 1996, ліквідовано 2023). Послідовно критикувала неоімперську й авторитарну політику російської влади. Засуджувала Першу і Другу російсько-чеченську війну, агресію РФ проти Грузії (2008).

Визнання і нагороди

Нагороджена:

• Орден Вітчизняної війни ІІ ступеня (1988).
• Орден Великого князя Гедимінаса (1999, Литва).
• Орден Масаріка ІІ ступеня (2003, Чехія).
• Орден хреста Землі Марії (2008, Естонія).
• Командорський хрест Ордена заслуг перед Республікою Польща (2009, Польща).
• Медаль Свободи імені Трумена — Рейгана (1999, США).

Почесний доктор права Гарвардського університету, Колумбійського університету та ін. університетів; почесний член низки міжнародних правозахисних інституцій.

Премія Г. Арендт (2000), мала інші премії й нагороди.

Додатково

Набула серед дисидентів прізвисько «Всехня Люся». Щоб дізнатися долю засуджених українців, литовців чи кримських татар, Боннер їздила по тюрмах і слідчих ізоляторах, називалася «близькою родичкою» або «тіткою» підсудних, передавала їм теплі речі, ліки тощо.

Праці

1. Постскриптум. Книга о горьковской ссылке. Париж : Edition de la Presse Libre, 1988. 334 с.
2. Звонит колокол… Год без Андрея Сахарова. Москва : ПИК, 1991. 136 c.
3. Вольные заметки к родословной Андрея Сахарова. Москва : Права человека, 1996. 180 с.
4. Летопись жизни, научной и общественной деятельности Андрея Дмитриевича Сахарова (1921–1989) / Сост. Е. Г. Боннэр и др.: в 3-х ч. Москва : Права человека, 2002.

Джерела

1. Сахаров А. Д. Воспоминания : в 2 т. Москва : Права человека, 1996.

Література

1. Hermann A. Elena Bonner and Andrei Sakharov // Quadrant. 1987. Vol. 33. No. 11. P. 78–79.
2. Simone A. Elena Bonner. Un exil partagé // Politique étrangère. 1987. No. 52 (1). P. 220–221.
3. Олена Боннер: «Правозахисник — звичайна професія» // Історична правда. 19.06.2011. URL: https://www.istpravda.com.ua/digest/2011/06/19/43128/
4. Lichterman B. Elena Georgievna Bonner: Soviet paediatrician, dissident, and human rights activist // The British Medical Journal. 2011. Vol. 343. Is. 6085. URL: https://www.bmj.com/content/343/bmj.d6085
5. Андреев Н. Жизнь Сахарова : Биография. Москва : Новый хронограф, 2013.
6. Губернский Б. Олена Боннер. «Людина справедливості» // Крим.Реалії. 15.02.2018. URL: https://ua.krymr.com/a/27551607.html

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ

Покликання на цю статтю: Боннер, Олена Георгіївна // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Боннер, Олена Георгіївна (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 23.09.2026