Бокаріус, Микола Миколайович

Бокаріус, Микола Миколайович
Народження	28.06.1899
Місце народження	Харків
Смерть	01.11.1966
Місце смерті	Харків
Місце поховання	міський цвинтар № 2 м. Харкова
Alma mater	Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна
Місце діяльності	Україна
Напрями діяльності	юридичні науки, судова медицина, криміналістика

Бока́ріус, Мико́ла Микола́йович (28.06.1899, м. Харків, тепер Україна — 02.11.1966, там само) — криміналіст і судовий медик, професор (з 1947). Син М. С. Бокаріуса.

Життєпис

Народився в сім’ї судового медика і криміналіста. 1917 закінчив 3-ю Харківську гімназію (з відзнакою). Навчався на медичному факультеті Харківського університету (тепер Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна), 1921–1924 — у Медичній академії (1921 перейменована на Харківський медичний інститут, далі — ХМІ, тепер Харківський національний медичний університет). 1928 захистив обов’язкову кваліфікаційну роботу про мікродіагностику вхідного шкірного кульового отвору в судово-медичному дослідженні трупа (т. з. стажування). З 15-річного віку служив діловодом у міському трупному покої (1915–1917, 1920–1921); у студентські роки (1917–1920) допомагав батькові в організації курсів із судової медицини, був його помічником на практичних заняттях на кафедрі судової медицини в Жіночому медичному інституті (існував 1910–1920 в м. Харкові). Від 1921 — інструктор, згодом — препаратор, від 1927 — позаштатний асистент, від 1930 — асистент, 1931–1966 — професор кафедри судової медицини в ХМІ (тепер кафедра судової медицини, медичного правознавства ім. засл. проф. М. С. Бокаріуса Харківського національного медичного університету), 1952–1964 (з незначною перервою 1961) — проректор ХМІ з навчальної роботи.

Від 1924 за сумісництвом завідував секцією ідентифікації криміналістичної особи, від 1925 — секцією біологічних (судово-медичних та хімічних) досліджень у Харківському науково-дослідному інституті судових експертиз (тепер Національний науковий центр «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України). 1925–1931 — заступник директора, 1931–1941 та 1944–1946 — директор, від 1950 — науковий керівник цього науково-дослідного інституту.

Із жовтня 1925 викладав судову медицину студентам-юристам Харківського інституту народного господарства (існував до 1930), згодом у Харківському юридичному інституті (далі — ХЮІ, тепер Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого). Від 1928 — доцент, 1931–1964 — професор судової медицини. Перший завідувач (1939–1941) новоствореної кафедри криміналістики та судової експертизи ХЮІ (тепер кафедра криміналістики Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого).

Харківський міський (1933), старший міський (1937–1941) та обласний (1932–1933) судово-медичний інспектор, головний судово-медичний інспектор Народного комісаріату охорони здоров’я УСРР (1933–1937). Очолював Харківське обласне бюро судово-медичної експертизи (1943–1952). Завідувач підвідділу видавництва (1922–1923), очільник кафедри судової медицини Інституту удосконалення лікарів (1930–1932), викладач судової медицини на юридичних курсах (1930–1935), завідувач Судово-медичного моргу (1933–1937) м. Харкова.

Рішенням ради професорів 1-го Харківського медичного інституту М. М. Бокаріусу 1938 присуджено науковий ступінь кандидата медичних наук без захисту дисертації. 1947 рішенням Вищої атестаційної комісії СРСР присвоєно вчене звання професора кафедри судової медицини. За деякими джерелами, звання професора присуджено рішенням Міністерства освіти УСРР 1931 (ще до запровадження в УСРР єдиної системи атестації наукових кадрів).

Під час Другої світової війни та окупації м. Харкова разом з Інститутом ХМІ як завідувач кафедри судової медицини перебував в евакуації в м. Чкалові (тепер м. Оренбург; Росія), викладав судову медицину в місцевій філії Всесоюзного заочного юридичного інституту (від 1991 Московський державний юридичний університет імені О. О. Кутафіна), був міським судово-медичним експертом. 1943 входив до складу державної комісії з розслідування діяльності німецьких загарбників на окупованій території Харківської та Донецької областей.

Депутат Дзержинської районної ради депутатів трудящих м. Харкова (1932–1935, 1939) та Харківської міської ради депутатів трудящих (1957–1959).

Від 1933 — член Всесоюзного та Українського товариств судових медиків і криміналістів, 1948–1966 — засновник і перший керівник Харківського товариства судових медиків та криміналістів.

Похований поряд зі своїм батьком та іншими членами родини на міському цвинтарі № 2 м. Харкова.

Діяльність

Послідовник М. С. Бокаріуса в розвитку криміналістичного напряму в судовій медицині. Від початку професійної діяльності поєднував науку, практику й викладання. До кола його наукових інтересів входили судово-медична травматологія, трупні явища і давність смерті, ідентифікація об’єктів експертизи, вогнестрільні ураження тощо.

Оприлюднена бібліографія вченого нараховує близько 60 публікацій (загалом — близько 200 наукових праць).

Входив до складу спеціалізованих вчених рад із захисту дисертацій в Народному комісаріаті охорони здоров’я УСРР, Харківському юридичному інституті, Всесоюзному інституті юридичних наук. Під його науковим керівництвом підготовлено близько 30 дисертацій. Серед учнів — криміналіст В. Колмаков (1913; тепер Росія — 1973; тепер Україна), судові медики Б. Зорін (нар. 1926; тепер Україна), М. Марченко (1923–1990; тепер Україна), В. Кононенко (1930–2003; тепер Україна), В. П. Ципковський (1906–1976, тепер Україна).

Значний інтерес становлять доповіді вченого, присвячені питанням лікарських злочинів (1938), медичним помилкам (1939), історії хвороби як юридичного документа (1952), кримінальної відповідальності медиків за професійні правопорушення (1964), досягненням та пріоритетам вітчизняної судової медицини та експертизи судової, історії наукових осередків тощо.

Підготував висновки з документів для першого громадського суду над нацистами (Див. Нацизм), який відбувся в листопаді 1943 в м. Харкові. Керував численними комплексними судово-медичними і криміналістичними дослідженнями, матеріали яких використовували для підготовки судового процесу від СРСР на Нюрнберзькому трибуналі (див. Нюрнберзький процес 1945) й під час судового розгляду.

Був членом редколегії журналу «Судово-медична експертиза» (рос. «Судебно-медицинская экспертиза»; заснованого МОЗ СРСР 1957) та низки збірників наукових статей та інших видань із питань криміналістики та судової експертизи.

Нагороди

Нагороджений орденами В. І. Леніна і Трудового Червоного Прапора, медалями «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.», «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.», почесними грамотами та іншими відзнаками Прокуратури УРСР, Народного комітету охорони здоров’я УРСР, Народного комісаріату юстиції УРСР та інших відомств.

Визнання

На фасаді будівлі кафедри судової медицини та медичного правознавства і бюро судово-медичної експертизи в м. Харкові (вул. Дмитрівська, 16) встановлено меморіальну дошку на честь вченого (2005).

28.05.2008 Харківському товариству судових медиків і криміналістів з нагоди 60-річчя товариства присвоєно ім’я його фундатора — професора М. М. Бокаріуса.

Фундаментальні наукові напрацювання вченого у сучасних реаліях використовують органи правопорядку в досудових розслідуваннях, експертні підрозділи та судді для забезпечення правосуддя.

Твори

Лупа для работ над дактилоотпечатками // Архив криминологии и судебной медицины. 1927. Т. 1. Кн. 2/3. С. 863–868.
Роль случайных вещественных доказательств в практике следствия и дознания // Архив криминологии и судебной медицин. 1927. Т. 1. Кн. 2/3. С. 805–814.
К микродиагностике у входного кожного пулевого просвета при судебно-медицинском исследовании трупа. Харьков : Кафедра судебной медицины Харьковского медицинского института, 1928. 103 с.
Нове в методиці судово-медичних і криміналістичних досліджень // Питання кримінального процесу та техніки розслідування злочинів. 1936. Вип. 1. С. 7–39.
Общество судебных медиков и криминалистов // 100-летие Харьковского научного медицинского общества, 1861–1961. Киев : Здоровья, 1965. С. 245–247. (у співавт.).
Жизнь и деятельность заслуженного професора Николая Сергеевича Бокариус (репринтное воспроизведение) // Криміналіст першодрукований. 2015. № 10. С. 89–108. Окончание. Начало:
№ 6–7, 2013; № 8–9, 2014.
К истории Харьковского научно-исследовательского института судебной экспертизы им. Засл. проф. Н. С. Бокариус (репринтное воспроизведение) // Теорія та практика судової експертизи і криміналістики. 2016. Вип. 16. С. 441–468.

Література

Татаренко В. О. Бокаріус Микола Миколайович // Вчені університету. Харків : Харківський національний медичний університет, 2002. С. 108–109.
Лісовий В. М., Перцева Ж. М., Ольховський В. О. та ін. Династія судових медиків Бокаріусів. Історія розвитку судової експертизи // Теорія та практика судової експертизи і криміналістики. 2014. Вип. 14. С. 441–448.
Столітний шлях судової експертизи в Україні, 1918–2018 рр. / За ред. О. М. Клюєва. Харків : Золоті сторінки, 2018. 336 с.
Юсупов В. В. Криміналістика в Україні у ХХ–ХХІ століттях. Київ : ФОП Маслаков, 2018. 556 с.
Бокаріус Микола Миколайович — видатний судовий медик і криміналіст: До 125-річчя від дня народження / Уклад.: В. М. Шевчук, О. В. Дунаєв, О. Л. Мусієнко та ін. Харків : Право, 2024. 160 с.

Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю: Самойленко О. О., Усенко І. Б. Бокаріус, Микола Миколайович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бокаріус, Микола Миколайович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 22.01.2025