Бойко, Іван Никифорович

Бо́йко, Іва́н Ники́форович (24.11.1910, с. Жорнище, тепер Вінницького району Вінницької області, Україна — 12.05.1975, м. Київ, Україна) — військовий діяч, учасник Другої світової війни, полковник, двічі Герой Радянського Союзу (1944).

Бойко, Іван Никифорович
Народження	24.11.1910
Місце народження	Жорнище
Смерть	12.05.1975
Місце смерті	Київ
Місце поховання	Лук’янівське військове кладовище
Місце діяльності	Україна
Напрями діяльності	Військова справа

Відзнаки
Ордени	орден Червоного Прапора (1942, 1943, 1956), орден Леніна (1944, 1956), Ордени Вітчизняної війни І ступеня (1943), Б. Хмельницького II ступеня (1944), О. Суворова II ступеня (1945), Червоної Зірки (1946), Медалі «За бойові заслуги», «За оборону Москви» (обидві — 1944), «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.», «За звільнення Варшави», «За взяття Берліна» (усі — 1945). Хрест Хоробрих (Польща).
Почесні звання	Герой Радянського Союзу (10.01.1944, 26.04.1944)

Життєпис

Народився у багатодітній селянській сім’ї. Після закінчення сільської семирічної школи (1927) два роки навчався у Вінницькій медичній профшколі. Працював табельником-обліковцем у радгоспі.

Від 1930 перебував на військовій службі у Червоній армії: лейтенант (1935), старший лейтенант (1937), капітан (1941), гвардії майор (1942), гвардії підполковник (1943), гвардії полковник (1944). Закінчив із відзнакою Ульянівську бронетанкову школу (1936; тепер Ульянівське суворівське училище, РФ), бронетанкові курси (1939). Брав участь у військових діях радянсько-японського збройного конфлікту, зокрема у боях на р. Халхін-Гол (1939).

У роки німецько-радянської війни 1941–1945 пройшов шлях від заступника командира танкового батальйону до командира танкової бригади. Був двічі поранений.

Наприкінці грудня 1943 очолюваний ним 69-й гвардійський танковий полк 1-ї танкової армії в ході Житомирсько-Бердичівської наступальної операції 1943–1944 військ Першого Українського фронту відзначився під час визволення м. Козятин Вінницької області.

Від початку лютого 1944 командував 64-ю гвардійською танковою бригадою, яка в ході Проскурівсько-Чернівецької операції, успішно форсувала річки Дністер та Прут, брала участь у звільнення міст Чернівці та Новоселиця Чернівецької області.

Після війни продовжив військову службу, командував танковим полком, зокрема у Київському військовому окрузі (з 1948).

Закінчив 1948 Академічні курси при Військовій академії бронетанкових і механізованих військ.

Обіймав посаду заступника командира дивізії у Далекосхідному військовому окрузі (1952–1956).

Після звільнення у запас проживав у м. Києві.

Похований на Лук’янівському військовому кладовищі (див. Національний історико-меморіальний заповідник «Бабин Яр»).

Визнання та нагороди

Удостоєний звання Героя Радянського Союзу за особисту відвагу та вміле командування ввіреним йому підрозділом (Указ Президії ВР СРСР від 10.01.1944), удруге — за ефективне управління військами та проявлений героїзм (Указ Президії ВР СРСР від 26.04.1944).

Три ордени Червоного Прапора (1942, 1943, 1956).

Два ордени Леніна (1944, 1956).

Ордени Вітчизняної війни І ступеня (1943), Б. Хмельницького II ступеня (1944), О. Суворова II ступеня (1945), Червоної Зірки (1946).

Медалі «За бойові заслуги», «За оборону Москви» (обидві — 1944), «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.», «За звільнення Варшави», «За взяття Берліна» (усі — 1945).

Хрест Хоробрих (Польща).

Ушанування пам’яті

Бронзові погруддя Героя встановлено у с. Жорнищі та на території Козятинського міжрегіонального вищого професійного училища залізничного транспорту.

Меморіальну дошку відкрито на корпусі Вінницького медичного фахового коледжу імені академіка Д. К. Заболотного.

Його ім’ям названо вулицю м. Києва.

Почесний громадянин міст Козятина (1967) та Чернівців (1969).

Твори

На вістрі атак. Київ : Видавництво політичної літератури України, 1974. 116 с.

Джерело

О присвоении звания Героя Советского Союза генералам, офицерскому, сержантскому и рядовому составу Красной Армии: Указ Президиума Верховного Совета СССР от 10 января 1944 года // Ведомости Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик. 1944. № 3 (263). С. 1.

Література

Джога І. Командир Бригади підполковник Бойко Іван Никифорович // Вони визволяли Буковину. Чернівці : МВІЦ «Місто», 2006. С. 71–72.
Гусар Ю. Двічі Герой — почесний чернівчанин // Буковинське віче. 2010. № 82. С. 3.

Автор

Редакція ВУЕ

Покликання на цю статтю: Редакція ВУЕ Бойко, Іван Никифорович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бойко, Іван Никифорович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 17.09.2025