Бобикевич, Олекса Христофорович

Бобике́вич, Оле́кса Христофо́рович (повне ім’я — Олександр, за іншими даними — Олексій; псевдоніми — Александер Б., Олексейко, Щирий народовець, А. Бобикевич, криптонім А.Б.; 20.03.1865, с. Малі Дідушичі, тепер Стрийського району Львівської області, Україна — 08.12.1902, м. Стрий, тепер Львівської області, Україна) — письменник, публіцист, педагог, громадський та релігійний діяч, греко-католицький священник. Писав українською мовою (бойківським говором).

Бобикевич, Олекса Христофорович
Псевдоніми	Александер Б., Олексейко, Щирий народовець, А. Бобикевич, криптонім А.Б.
Справжнє ім’я	Олександр, за іншими даними — Олексій
Справжнє прізвище	Бобикевич
Народження	20.03.1865
Місце народження	Малі Дідушичі
Смерть	08.12.1902
Місце смерті	Стрий
Місце діяльності	Україна
Напрями діяльності	священнослужіння, літературна творчість, видавнича справа, громадська діяльність

Життєпис

Народився в сім’ї греко-католицького священника. Мати померла, коли дитині минуло шість тижнів. Закінчив гімназію (1884) та греко-католицьку духовну семінарію (1888), обидва заклади — у м. Львові. Ще в гімназії захопився літературою, став членом літературного гуртка.

Висвячений на священника (1888), відтоді був сотрудником (помічником священника) у с. Слободі-Болехівській (тепер Калуського району Івано-Франківської області), згодом (1889–1901) — сотрудник парафії Успіння Пресвятої Богородиці у м. Стрию, опікувався дочірньою церквою Благовіщення Пречистої Діви Марії (церква Благовіщення на Ланах) у передмісті м. Стрия, 1901–1902 — парох парафії Святого Івана Золотоустого у с. Конюхів Стрийського деканату (тепер Стрийського району), посаду не зміг обійняти через хворобу. Член Товариства Святого Апостола Павла. Водночас був священником і викладачем української та німецької мов у Стрийській гімназії (1894–1897).

Співорганізатор будівництва Народного дому в м. Стрию (1894–1901).

Був активістом партії народовців, співзасновником і секретарем суспільно-політичного товариства «Підгірська Рада» (з 1890), одним із організаторів і головою товариства «Міщанська бесіда» (з листопада 1894).

Секретар, голова, лектор філії товариства «Просвіта» в м. Стрию, організатор осередків, крамниць, читалень товариства.

Співзасновник, директор кредитного товариства «Каса задаткова».

Член музичного товариства «Боян», редактор і видавець започаткованого О. Нижанківським журналу «Бібліотека музикальна», де публікувалися твори М. Лисенка, молодих композиторів, відомості про музичне життя в Галичині.

Разом із адвокатом Є. Олесницьким та композитором О. Нижанківським належав до «Стрийської трійці», що стала своєрідною продовжувачкою громадсько-культурної та просвітницької діяльності «Руської трійці».

1895 Бобикевича обрали радним (депутатом місцевої ради) міста Стрия.

Оселя Бобикевичів була осередком освітнього і культурного життя міста. У будинку бували Андрей Шептицький, С. Крушельницька, Й. Стадник, І. Карпенко-Карий, І. Вільде, І. Франко та ін.

Узимку 1900 Бобикевич страждав від сильного головного болю, пізніше втратив зір унаслідок раку головного мозку, від цієї хвороби згодом помер.

Творчість

Літературну творчість розпочав 1884. Художні твори писав переважно для вузького кола знайомих і близьких. На письменника вплинула неприхильна критика І. Франка щодо його творів у статті «Наше літературне життя в 1892 році» («Зоря», 1893, № 1, № 2). Деякі твори публікував у газетах «Діло» і «Батьківщина», журналах «Зоря», «Зеркало» та інших.

Автор оповідань з народного життя «По матурі», «Іван Туз» (обидва — 1892), «Небесна комедія» (1900) та інших, комедії «Настоящі» (1893), сатиричної поеми «В небі» (1900), поезій, театральних рецензій, статті «На спомин святочного обходу роковин М. Шашкевича» (1893).

Поетичні твори Бобикевича написані бойківським діалектом. Їм властиві ліризм, поетика народної пісні, народнопоетичні, інтимно-особистісні мотиви (вірші «У гаю», «Було, а нині», «Верніться, сни мої прекрасні…», «Пролог і епілог до моїх ненадрукованих поезій» тощо).

На слова поезій «Верніться, сни мої прекрасні», «У гаю» композитор О. Нижанківський написав романси.

Окремі вірші Бобикевича належать до громадянської лірики («Єдність», «Многонадійному..!», «Витайте нам, гості!»). У сатиричному творі «Єдність» («Зеркало», 1885, ч. 6; з підписом «Олексейко») критично висвітлюються суперечки між народовцями («м’якими») та москвофілами («твердими»).

Вірш «Витайте нам, гості!» («Діло», 1901) був написаний із нагоди відкриття Народного дому в м. Стрию 01.01.1901.

Тугою пронизаний вірш «І знов могила! знов землю копають!» («Діло», 1885, № 19), присвячений філологові, засновнику товариства «Просвіта» Є. Желехівському, який передчасно пішов із життя. Релігійні мотиви звучать у вірші «Корабель» («Душпастир», 1893, № 5), приуроченому до 50-літнього ювілею єпископства папи Льва ХІІІ.

Поема «В небі» (1900; окремим виданням опублікована вже після смерті автора) — своєрідний політичний протест проти несправедливих виборів до австрійського рейхсрату (парламенту) у лютому 1897. Твір написаний на основі трагічних подій у с. Чернієві (тепер Івано-Франківського району Івано-Франківської області). Селяни виступили проти махінацій з голосами і стали жертвами жандармської сваволі.

Мала проза Бобикевича вирізняється реалістичністю зображення, легким гумором, першоособовим наративом, автобіографізмом (автор переважно відтворює власні враження, епізоди з пережитого). В оповіданні «На село!» («Зоря», 1886, № 17; під криптонімом «А. Б.») головний персонаж пан Микола висловлює свою втому від життя в місті, його метушні, неспокою, прагне відпочинку в селі. В автобіографічному творі «По матурі: образок з життя» («Зоря», 1892, № 2) у властивій для автора першоособовій манері відтворені враження від складання «матури» (іспиту на атестат зрілості). Оповідання «Іван Туз» (авторське жанрове визначення «нарис»; «Зоря», 1892, № 7) написане на основі спогадів письменника про своє навчання у м. Львові.

Критика галицьких москвофілів (див. Москвофільство), зокрема їхніх намагань відректися від усього рідного, українського, розмовляти російською мовою й бути «настоящими русскими», репрезентована в комедії «Настоящі» (1893; опублікована після смерті автора в часописі «Руслан», 1903, ч. 95; за твором була поставлена вистава зусиллями стрийської «Просвіти»). На прикладі героя комедії пана Боровича письменник засобами сатири й гумору показує прагнення певної частини тогочасного панства стати «настоящими русскими». У творі бачимо й певні автобіографічні моменти (у першій редакції дія мала відбуватися в родині священника). Ситуації, образи героїв, ідейне спрямування п’єси в багатьох аспектах нагадують комедію М. Куліша «Мина Мазайло». Комічний пафос створюють епізоди читання песонажем твору Боровичем видання москвофілів — «Галицької Русі» (газету ж «Діло» — видання народовців — він не визнає принципово), його намагання зрозуміти російську мову. «Проганяє політику» син Остап, який удає із себе «настоящего русского» і своєю мовою та поведінкою відбиває в батька бажання розмовляти російською мовою та цуратися всього українського. Борович усвідомлює, що насправді він нічого не розуміє в політиці, і вже не хоче бути «настоящим русским».

У творчій спадщині Бобикевича значне місце займає публіцистика. Суспільним, політичним, мистецьким темам присвячено низку статей, опублікованих у газетах «Діло», «Свобода», «Батьківщина», «Посланник» та ін. Показовою є стаття «Народовець о “новій ері”» («Червона Русь», 1891, № 20; з підписом «Щирий народовець»). Автор пояснює, чому він, за переконаннями народовець, відіслав свою статтю у видання галицьких москвофілів. Бобикевич висловлює обурення із приводу розбрату в середовищі галичан, частина яких належить до москвофілів, частина — до народовців. Автор наголошує, що не розбрат, а єднання має бути між різними політичними силами. Переймається також проблемою виборів, зокрема тим, яким має бути народний посол (депутат). Він висловлює переконання, що депутат не має бути замішаний у міжпартійних суперечках.

Своє зацікавлення театром Бобикевич засвідчив заміткою «Письма з краю. Зі Стрия (Про гостину руського театру)» («Діло», 1901, № 84) і театрознавчою рецензією «Власть тьми. Драма Льва Толстого. Вражіння з народного руського театру» («Діло», 1901, № 120–123).

Нагороди та визнання

У рідному селі Бобикевичу встановлено пам’ятник (1991, скульптор М. Посікіра), а в м. Стрию — меморіальну дошку (скульптор В. Одрехівський), його портрет зображено на стенді «Наші земляки» біля меморіального комплексу «Будителі» (1995, скульптори Василь і Володимир Одрехівські).

З нагоди 120-ї річниці від дня смерті Бобикевича (12.12.2022) у Стрийському краєзнавчому музеї «Верховина» відбулася просвітницька зустріч «Олекса Бобикевич — невтомний сподвижник Стрийського краю».

Твори

• На пай : оповідання // Зоря. 1888. № 15/16. С. 250–254.
• Многонадійному : [вірші] // Дзвін. 1997. № 5–6. С. 112.
• На пай : [Вірші; Оповідання] // Антологія української малої прози ХІХ – початку ХХ ст. / Упоряд. С. Д. Зубков. Київ : Наукова думка, 1980. С. 404–408.
• Твори / Упоряд. М. Ващишин ; ред. Л. Кіцера. Львів : Каменяр, 2000. 158 с. (Серія «Спадщина»).

Література

1. Франко І. Олекса Бобикевич // Франко І. Зібрання творів : у 50 т. / АН УРСР, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка. Київ : Наукова думка, 1981. Т. 34 : Літературно-критичні праці (1902–1905). С. 417–421.
2. Бобикевич-Нижанківська О. Погляд у минуле [про О. Бобикевича] // Стрийщина : Історико-мемуарний збірник / Ред. колегія : С. Кость (голова) та ін. Нью-Йорк ; Торонто ; Париж ; Сідней : НТШ, 1990. Т. 2. С. 138–144.
3. Приліпко І. «...Я є великим чоловіком до малих інтересів» : напівзабута постать письменника і священника Олекси Бобикевича // Слово і час. 2017. № 9. С. 68–75.

Автор ВУЕ

Редакція_ВУЕ

Покликання на цю статтю: Бобикевич, Олекса Христофорович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бобикевич, Олекса Христофорович (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 17.03.2026