Блох, Фелікс

Блох, Фе́лікс (нім. Bloch Felix; 23.10.1905, м. Цюрих, Швейцарія — 10.09.1983, там само) — фізик, лауреат Нобелівської премії з фізики (1952), член Національної академії наук США (з 1948), Американської академії мистецтв і наук (з 1957) та ін.

Блох, Фелікс (Bloch Felix)
Народження	23.10.1905
Місце народження	Цюрих
Смерть	10.09.1983
Місце смерті	Цюрих
Alma mater	Лейпцизький університет
Напрями діяльності	фізика твердого тіла, магнетизм, квантова електродинаміка, надпровідність, ядерна фізика

Життєпис

Народився у сім'ї комерасанта (емігранта з Моравії єврейського походження). З ранніх літ цікавився наукою, зокрема теоретичною фізикою.

1924–1927 навчався у Вищій технічній школі в м. Цюриху (відвідував лекції П. Дебая та Е. Шредінгера). 1928 закінчив Лейпцизький університет, де вчився у В. Гейзенберга.

1928 захистив докторську дисертацію. 1933 емігрував у США. Від 1934 — завідувач кафедри теоретичної фізики Стенфордського університету, з 1936 — професор. У 1942–1945 працював у Лос-Аламоській лабораторії (шт. Нью-Мексико).

1952–1954 — генеральний директор Європейської організації з ядерних досліджень (ЦЕРН).

Член Американського фізичного товариства (від 1965 — президент).

1977 припинив наукову діяльність і повернувся в м. Цюрих.

Наукова діяльність

Дослідження Блоха присвячені фізиці твердого тіла, магнетизму, електродинаміці квантовій, надпровідності, ядерній фізиці. Заклав основи квантової теорії кристалів (зонної теорії). 1928 сформував уявлення про енергетичні смуги (зони) і низькотемпературний феромагнетизм. Запропонував для опису руху електронів у полі ґратки кристалічної кристала хвильову функцію (функція Блоха), що суттєво спрощувала розуміння електронних властивостей твердих тіл. 1930 впровадив спінові хвилі; відкрив температурну залежність (закон степеня три других) спонтанної намагніченості феромагнетиків і області температур, значно нижчих точки Кюрі (див. Кюрі температура); залежність ідеальної частини питомого опору електричного металів від температури (формула Блоха — Грюнайзена). 1932 розвинув якісну теорію зворотних процесів зміщення у феромагнетиках.

1936 описав часткову поляризацію нейтронів при проходженні через намагнічену феромагнітну речовину (ефект Блоха). 1940 разом із Л. Альваресом виміряв магнітний момент вільного нейтрона. Незалежно від Е. М. Перселла 1946 відкрив резонанс ядерний магнітний.

Основні здобутки:

формула Бете-Блоха для гальмівної здатності;
теорема Блоха (в теорії надпровідності);
теорема Блоха — Нордсіка в квантовій електродинаміці;
рівняння Блоха (описують ядерний магнітний резонанс) та ін.

Нагороди та визнання

Нобелівську премію здобув (разом із Е. М. Перселлом) «за розробку нових методів точних вимірювань ядерного магніту та здійснені у зв’язку з цим відкриття».

Праці

У с п і в а в т. — A Quantitative Determination of the Neutron Moment in Absolute Nuclear Magnetons // Physical Review. 1940. № 57 (2). P. 111–122.
Nuclear Induction // Physical Review. 1946. № 69 (3–4). P. 127.

Література

Felix Bloch 1905–1983 // Biographical Memoirs : in 92 vol. Washington : The National Academies Press, 1994. Vol. 64. P. 34–91. URL: http://www.nasonline.org/publications/biographical-memoirs/memoir-pdfs/bloch-felix.pdf
Храмов Ю. А. История физики. Киев : Феникс, 2006. 1176 с.
Physicists. New York : Cavendish Square, 2014. 176 p.
Felix Bloch. Biographical // The Nobel Prize. URL: https://www.nobelprize.org/prizes/physics/1952/bloch/biographical/
Felix Bloch // National Academy of Sciences. URL: http://www.nasonline.org/member-directory/deceased-members/57619.html