Альварес, Луїс Волтер

Альварес, Луїс Волтер

Альва́рес, Лу́ї́с Во́лтер (англ. Alvarez, Luis Walter; 13.06.1911, м. Сан-Франциско, шт. Каліфорнія, США ― 01.09.1988, м. Берклі, шт. Каліфорнія, США) ― фізик, член Національної АН США (з 1947), Національної інженерної академії США (з 1969), почесний член Інституту інженерів електротехніки та електроніки (з 1988), інших багатьох університетів, лауреат Нобелівської премії з фізики (1968).

Альварес, Луїс Волтер

(Alvarez, Luis Walter)

Рік народження 13 .06 1911
Місце народження Сан-Франциско, Каліфорнія (штат), Сполучені Штати Америки
Рік смерті 01 .09 1988
Місце смерті Берклі, Каліфорнія (штат), Сполучені Штати Америки
Alma mater Чиказький університет, Чикаго
Місце діяльності Каліфорнійський університет у Берклі, Берклі
Напрями діяльності фізика


Відзнаки

Медалі медаль «За наукові досягнення» (1963)
Премії премія А. Айнштайна (1961), премія «За новаторські дослідження» Інституту інженерів електротехніки та електроніки (1963), премія Майкельсона (1965)
Лауреат Нобелівської премії - фізика 1968


Життєпис

Народився в сім’ї лікаря, викладача університету. Закінчив 1932 Чиказький університет, де вивчав фізику. Продовжив навчання в цьому ж закладі: згодом став магістром (з 1934), доктором (з 1936). Повернувся до Каліфорнії, де працював у Каліфорнійському університеті в Берклі: асистент-дослідник (з 1936), викладач (з 1938).

Під час Другої світової війни займався військовими дослідженнями в радіаційній лабораторії Массачусетського технологічного інституту (з 1940), а також у лабораторіях м. Лос-Анджелеса, де працював над створенням атомної бомби.

Від 1945 — професор Каліфорнійського університету в Берклі. У 1954–1959 та в 1976–1978 ― заступник директора Радіаційної лабораторії ім. Е. О. Лоуренса (м. Берклі). Президент Американського фізичного товариства (з 1969).

Наукова діяльність

У 1937 Альварес відкрив явище K-захоплення (захоплення K-електрона атомним ядром). Наприкінці 1930-х разом із Дж. Х. Вайєнсом на циклотроні в м. Берклі добули штучний нуклід Меркурію (ртуті) з відносною атомною масою 198. Згодом Бюро стандартів США прийняло довжину хвилі світла, яку випромінює ртутна лампа, заповнена парами цього нукліда, як еталон довжини. У 1939 Альварес, скориставшися циклотроном як високочастотним мас-спектрометром (див. Спектрометр), виявив нуклід Гелію He-3. 1940 разом із Ф. Блохом виміряв магнітний момент вільного нейтрона. Уперше (1940) пришвидшив йони Карбону (вуглецю). 1946 побудував перший протонний лінійний пришвидшувач із трубками дрейфу.

У 1956 Альварес разом з іншими вченими відкрив нову елементарну частинку ― сігма-нуль-гіперон. Експериментально засвідчив (1955–1956), що τ- й θ-мезони мають приблизно однакові маси й тривалості життя, що означає їхню ідентичність, відкрив мюонний (див. Мюон) каталіз (1956) та ω-мезон (1961).

Уперше збудував велику бульбашкову камеру, відкрив (1960) і дослідив значну кількість резонансних нестабільних частинок із коротким часом життя.

Учений мав широке коло інтересів. Разом із сином ― геологом В. Альваресом (нар. 1940, США) ― у 1979 запропонував метеоритну (див. Метеорити) гіпотезу вимирання динозаврів та інших форм життя 65 млн років тому на основі відкриття іридієвих (див. Іридій) аномалій у морських відкладеннях.

Нагороди й визнання

У 1968 отримав Нобелівську премію з фізики «за винятковий внесок у фізику елементарних частинок, зокрема за відкриття великої кількості резонансів, що стало можливим завдяки розробленій ним техніці з використанням водневої бульбашкової камери й оригінального аналізу даних».

У 1946 одержав найвищу нагороду від Національної спілки аеронавтики — Почесне намисто за розроблення радарних (див. Радіолокатор) систем, що дають змогу на великій відстані виявляти літаки, забезпечувати їхній політ за несприятливих метеорологічних умов, сприяти безаварійній посадці.

Лауреат премій А. Айнштайна (1961), премії «За новаторські дослідження» Інституту інженерів електротехніки та електроніки (1963), премії Майкельсона (1965). Нагороджений медаллю «За наукові досягнення» (1963), іншими відзнаками.

Праці

  • Альварес Л. Современное состояние физики элементарных частиц (Нобелевская лекция) // Успехи физических наук. 1970. Т. 100. № 1. C. 93–133.
  • Alvarez: adventures of a physicist. New York : Basic Books, 1989. 320 p.
  • The Hydrogen Bubble Chamber and the Strange Resonances // Pions to quarks: particle physics in the 1950s. Cambridge : Cambridge University Press, 1989. P. 299–306.

Література

  1. Luis Alvarez // The Nobel Prize. 1972. URL: https://www.nobelprize.org/prizes/physics/1968/alvarez/biographical/
  2. Альварес, Луис У. // Лауреаты Нобелевской премии : в 2 т. Москва : Прогресс, 1992. Т. 1. С. 11–14.
  3. Храмов Ю. А. История физики. Киев : Феникс, 2006. 1176 с.
  4. Trower, W. P. Luis Walter Alvarez 1911–1988. Biographical Memoirs. Washingtom : National Academy of Sciences, 2009. 22 p. URL: http://www.nasonline.org/publications/biographical-memoirs/memoir-pdfs/alvarez-luis-w.pdf
  5. Садовий М. І., Трифонова О. М. Історія фізики з перших етапів становлення до початку XXI століття. 2-ге вид., перероб., допов. Кіровоград : Авангард, 2013. 436 с.
  6. Biographical Encyclopedia of Astronomers / Ed. by Th. Hockey, V. Trimble, Th. Williams. New York : Springer, 2014. 2434 p.

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю:Альварес, Луїс Волтер // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Альварес, Луїс Волтер
Дата звернення: 14.11.2019.

Оприлюднено

Оприлюднено: 04.11.2019