Блек-рот

Блек-рот, чо́рна гниль (англ. black rot) — захворювання винограду, спричинене фітопатогенними грибами, що супроводжується розкладанням тканин рослини.

Зміст

1 Історична довідка
2 Характеристика
- 2.1 Ознаки хвороби
- 2.2 Цикл розвитку
3 Поширення
- 3.1 Причини поширення
4 Заходи профілактики
5 Література
6 Автор ВУЕ

Історична довідка

Збудник чорної гнилі — аскоміцет гігнардія Бідвелла (Guignardia bidwellii) уперше описаний із Північної Америки 1853, після виявлення хвороби у штаті Огайо в 1848, де вона завдала значної шкоди врожаю. У Європі її вперше виявили 1885 на півдні Франції, згодом у виноробних регіонах Німеччини та Італії, а пізніше на території колишньої Югославії. Наприкінці 20 ст. були зареєстровані значні спалахи хвороби в Німеччині та Швейцарії, а також спостерігалося зростання кількості спалахів в Італії, Португалії, Австрії, Люксембурзі, Румунії та Угорщині. Чорна гниль винограду наймовірніше була завезена до інших виноробних регіонів світу через заражений розсадний матеріал.

Характеристика

Збудник чорної гнилі винограду має дві стадії: статеву (телеоморфу) і нестатеву (анаморфу). Телеоморфа утворює аски з аскоспорами і є визначальною для класифікації, в таксономічному відношенні належить до виду Guignardia bidwellii. Серед телеоморф виділяють щонайменше 3 видоспецифічні форми, які є патогенами для різних видів рослин родів виноград і дівочий виноград. Анаморфа продукує конідії і здебільшого належить до виду філостікта виноградна (Phyllosticta ampelicida), тому чорна гниль має ще й іншу назву — філостиктоз. Анаморфа менш стабільна і може мати різні форми. Філостікту виноградну вважають агрегатом або видовим комплексом у складі якого розглядають щонайменше 4 види, які можуть бути пов’язані з цією хворобою: Phyllosticta ampelicida, Phyllosticta parthenocissi, Phyllosticta partricuspidatae, Phyllosticta vitis-rotundifolia.

Гігнардія Бідвелла — гемібіотрофний ендопаразит (див. Паразитизм), який проходить нестатевий і статевий життєві цикли. Ближче до кінця вегетаційного періоду на муміфікованих ягодах і в ураженнях ягід утворює псевдотеції (зимуючі плодові тіла). Гриб також зимує у пікнідах, що утворюються нестатевим шляхом, на багатьох частинах рослин, особливо на плодових муміях, бруньках, на лозі або на заражених частинах рослин, що лежать на землі.

Ознаки хвороби

Залежно від погодних умов, виноградні лози найбільш схильні до чорної гнилі через 1–5 тижнів після квітування. До появи пагонів ознаки чорної гнилі — темні плями, які подібні до спричинених гербіцидами, добривами, сонячними опіками або іншими грибами, що викликають в’янення або гниття. Є типова схожість ознак чорної гнилі з іншими хворобами виноградної лози. Різноманітність симптомокомплексу узалежнена від клімату та континенту. Наприклад, у Центральній Європі чорна гниль на гронах та ягодах може бути виражена ознаками, подібними до виявів білої гнилі винограду (збудник Coniella diplodiella), сірої гнилі винограду (збудник Botrytis cinerea) та несправжньої борошнистої роси винограду (збудник Plasmopara viticola). У Австралії виділяють ознаки подібні з антракнозом (викликаним Elsinoë ampelina), плямистістю листя та гниллю плодів (збудник Phomopsis viticola).

Чорна гниль спостерігається на всіх зелених частинах лози, які ростуть, а також на плодах. За 1–2 тижні після ураження на листках стають помітними дрібні, круглі або злегка сегментовані, коричнево-червонуваті плями з темними краями. Чорні пікніди (діаметром 59–196 мкм) іноді розташовані концентричними колами та з’являються по краях плям листя, і якщо сприйнятливість рослини-хазяїна висока, то на плямах можна знайти сотні або навіть тисячі пікнід. На одному листку може утворитися кілька плям, які достатньо швидко зливаються. Ураження можуть розвиватися на черешку, квітконіжках, пагонах та вусиках. На черешках і квітконіжках вони виглядають як невеликі, темні заглиблення, які незабаром чорніють. Іноді ураження огортають черешок і знищують весь листок. На пагонах спостерігаються більші, темніші, овальні та видовжені чорні виразки завдовжки 1–20 мм.

Цикл розвитку

Чорна гниль винограду — типова поліциклічна хвороба (здатна проходити кілька циклів зараження протягом сезону), яка може спричиняти епідемії. Інокулят (див. Інокуляція) утворений за один сезон може накопичуватися не лише протягом одного сезону, а багато років.

Навесні пікніди утворюють конідії, а псевдотеції — аскоспори, які за сприятливих умов інфікують усі молоді зелені тканини (листя, пагони, грона). Вивільнення аскоспор здебільшого відбувається до кінця періоду квітування, у посушливі періоди може затриматися до дощів. Аскоспори з муміфікованих плодів, залишених на поверхні ґрунту, можуть вивільнятися не лише на початку вегетаційного періоду, але й від розпускання бруньок до середини літа, і вони продовжують утворюватися до кінця літа з мумій, які залишаються в кроні, забезпечуючи таким чином безперервне первинне зараження.

Активне багаторазове вивільнення аскоспор та рознесення їх вітром сприяє розповсюдженню чорної гнилі на великі відстані (понад 100 м). Після зараження виноградної лози гіфи проростають переважно між кутикулою та антиклінальними клітинними стінками і утворюють щільний двовимірний міцелій — все це без будь-яких зовнішніх ознак на рослині-хазяїні. Гриб проводить у цій фазі щонайменше 10–11 днів. Після переходу до некротрофної стадії міцелій колонізує додаткові клітинні шари. Чорна гниль не утворює гаусторій і не уражує та не руйнує сусідні клітини. За 12–14 днів після зараження гіфальні сітки ущільнюються і починають розвиватися в пікніди, а навколишня тканина некротизується.

Поширення

Чорна гниль відома майже з усіх континентів: крім Північної Америки та Європи поширена в Центральній та Південній Америці, Азії, Африці, Океанії. У Австралії чорну гниль винограду визнали хворобою, яка має майже глобальне поширення. Європейські сорти винограду схильні до чорної гнилі і без належного захисту врожаю, в теплих і вологих умовах можуть бути інфіковані.

Причини поширення

Поширенню чорної гнилі сприяють: скорочення ручної праці та зростання механізації (наприклад, механічна обрізка та механічний збір урожаю), унаслідок чого уражений виноград та його частини часто залишаються на лозі; теплі та вологі умови; зменшення кількості міжрядкового обробітку; загущеність насажень та низька висота лоз створюють сприятливіші мікрокліматичні умови для патогенів, що підвищує ризик інфікування.

Заходи профілактики

Для попередження поширення інфекції навесні застосовують обрізування муміфікованих грон, профілактичні обробки фунгіцидами, зокрема обприскування ураженого листя на стадії 2-х листків. Альтернативою хімічному захисту є використання різних мікроорганізмів або їхніх метаболітів, рослинних екстрактів, інших природних речовин із фунгіцидною активністю. Важливими є селекція сортів, стійких до хвороби, а також правильний вибір стійких сортів у конкретних господарствах.

Література

Sosnowski M. R., Emmett R. W., Wilcox W. F. et al. Eradication of Black Rot (Guignardia bidwellii) from Grapevines by Drastic Pruning // Plant Pathology. 2012. Vol. 61. Is. 6. P. 1093–1102.
Onesti G., González-Domínguez E., Rossi V. Production of Pycnidia and Conidia by Guignardia bidwellii, the Causal Agent of Grape Black Rot, as Affected by Temperature and Humidity // Phytopathology. 2017. Vol. 107. Is. 2. P. 173–183.
Szabó M., Csikász-Krizsics A., Dula T. et al. Black Rot of Grapes (Guignardia bidwellii) — A Comprehensive Overview // Horticulturae. 2023. Vol. 9. Is. 2. Art. 130.
Мулюкіна Н. А., Лещенко А. О., Мезернюк Т. М. та ін. Ефективність схеми захисту виноградних насаджень від хвороб та шкідників на основі препаратів компанії Syngenta // Вісник виноградарства і виноробства. 2024. Вип. 3. C. 67–72.