Блек, Джеймс Вайт

Блек, Джеймс Вайт сер (англ. Black, James Whyte Sir; 14.06.1924, м-ко Аддінгстон, область Південний Ланаркшир, Шотландія, Велика Британія — 22.03.2010, м. Лондон, Велика Британія) — фармаколог, фізіолог, фармацевт, лауреат Нобелівської премії з фізіології або медицини (1988; разом із Дж. Гітчінгсом та Г. Елайон).

Блек, Джеймс Вайт (Black, James Whyte)
Народження	14.06.1924
Місце народження	Аддінгстон
Смерть	22.03.2010
Місце смерті	Лондон
Alma mater	Сент-Ендрюський університет
Місце діяльності	Велика Британія
Напрями діяльності	фізіологія, фармакологія
Відзнака	Нобелівська премія

Життєпис

Народився у сім’ї гірничого інженера та швачки і був четвертим з п’яти синів. Родина увесь час переїздила між вугільними шахтами Південного Ланаркширу і Файфу (області в Шотландії), Блек здобував середню освіту в місцевих державних школах, переважно у Файфі. Під час навчання в школі цікавився музикою і математикою. Учитель математики помітив його здібності і переконав подати заявку на конкурсну стипендію Патріка Гамільтона (дозволяла обрати предмет) для навчання в Сент-Ендрюському університеті. Блек виграв стипендію, 1941 вступив до цього університету, де обрав медицину. У 16 років поїхав на навчання, яке родина не змогла б оплатити.

Під час навчання на бакалавраті діагностував у себе рідкісну агресивну пухлину кістки (остеокластому). Проходив терапію променеву, зазнав подвійного ендопротезування колінного суглоба і одержав інвалідність.

В Університеті Сент-Ендрюса отримав медичний ступінь (1946), досвід викладання та доступ до фізіологічних досліджень: після завершення навчання працював асистентом професора фізіології Р. Гаррі (1900–1993; Велика Британія). На той час Гаррі цікавився всмоктуванням речовин зі шлунково-кишкового тракту. Попри скептицизм щодо підходів Гаррі у вивченні всмоктування, цей досвід співпраці дав поштовх для альтернативних експериментів та закріпив довічний інтерес Блека до кишківника.

За час навчання накопичив борги (стипендія не повністю покривала медичний курс, який був довшим і дорожчим), для погашення яких виїхав до Сінгапуру. 1947–1957 викладав у різних університетах, одночасно займався науковою діяльністю та проводив експерименти. На цей період припала рання дослідницька кар’єра Блека: він розвивав свої технічні навички та ідеї в експериментальній фізіології у 2-х досить віддалених осередках: спочатку в Сінгапурі (1947–1949), а потім у Ветеринарному коледжі Глазго (1950–1958). Працював старшим фармакологом (1958) компанії «Імпіріал Кемікал Індастріс» (англ. «Imperial Chemical Industries»).

1964 став керівником відділу біологічних досліджень компанії «Сміт Клайн енд Френч Лабораторіс» (англ. «Smith Kline & French Laboratories», тепер «ГлаксоСмітКлайн» — англ. «GlaxoSmithKline»). З 1973 — завідувач кафедри фармакології в Королівському коледжі Лондона. Від 1973 і все подальше життя та діяльність Блека пов’язані як із академічними колами, так і з промисловістю. Від 1978 — директор із терапевтичних досліджень компанії «Велкам Рісіч Лабораторіс» (англ. «Wellcome Research Laboratories»). З 1984 — професор аналітичної фармакології в Королівському коледжі Лондона, від 1993 — почесний професор. Ректор Університету Данді в Шотландії (1992–2006).

Наукова діяльність

Вивчав механізми дії адрено- та гістамінових рецепторів. У свій винахідницький період у фармацевтичній промисловості (1959–1973) розвинув ідеї щодо фармакології та її зв’язку із хімією. Це стало передумовою для створення ним нового класу противиразкових препаратів — блокаторів H2-гістамінових рецепторів, а також β-адреноблокатора анаприліну. Ці відкриття мали великий вплив на лікування невиліковних до цього захворювань, таких як стенокардія, гіпертонія та виразка шлунку.

Розробив препарат для блокування ділянок β-рецепторів, запобігаючи приєднанню до них адреналіну та норадреналіну. Згодом створено інші β-блокатори для лікування інфарктів, мігрені тощо. Блек застосував подібний підхід для розроблення медикаментозного лікування виразки шлунку та кишки дванадцятипалої, які значною мірою спричинені надмірною секрецією шлункового соку. Також створив антагоністи гастрину, які залишилися незавершеними через його смерть.

Ініціював ступінь з медичної хімії, намагався створити міждисциплінарне дослідницьке середовище, яке б працювало над винайденням ліків без комерційних обмежень. Обстоював викладання фармакології як наукової дисципліни, а не як пов’язаної з медициною, зрештою дійшов висновку, що університетське середовище не підходить для реалізації винаходів ліків без комерційних потреб, тому час від часу повертався до промисловості.

Нагороди та премії

Премія Ласкера — Дебейки за клінічні медичні дослідження (США, 1976); Міжнародна премія Гайрднера (Канада, 1979); 1981 посвячений у лицарі; медаль Джона Скотта (США, 1981); ремія Вольфа з медицини (Ізраїль, 1982); Нобелівська премія з фізіології або медицини (1988; у співавторстві) за відкриття важливих принципів застосування ліків, зокрема розробку препаратів пропранололу та циметидину (фактично — за винайдення хіміотерапії). Орден заслуг (Велика Британія, 2000). Королівська медаль (Велика Британія, 2004).

Визнання

Член Лондонського королівського товариства (з 1976); почесний член Королівського товариства Единбурга (з 1986); іноземний член Національної академії наук США (від 1991). На його честь було названо 3 будівлі: в Королівському коледжі лікарів Единбурга — Центр Джеймса Блека; в Університеті Данді Центр міждисциплінарних досліджень було перейменовано на Центр Джеймса Блека, а також Західний медичний корпус Ветеринарного коледжу Глазго — на будівлю сера Джеймса Блека.

Праці

Antidepressants and Histamine // The Lancet. 1978. № 312 (8079). P. 53–54.
У с п і в а в т. — Definition and Antagonism of Histamine H2-Receptors // Nature. 1972. № 236 (5347). P. 385–390.
Effects in Man of Histamine H2-Receptor Blockade by Burimamide // The Lancet. 1972. № 300 (7787). P. 1117–1120.
Correlation Between Log POCT/H2O and pKB Estimates for a Series of Muscarinic and Histamine H2‐Receptor Antagonists // British Journal of Pharmacology. 1988. № 94 (1). P. 264–274.
Histamine Dependence of Pentagastrinstimulated Gastric acid Secretion in Rats // Yale Journal of Biology and Medicine. 1992. № 65 (6). P. 613–619.
Definition and Localization of Histamine H2 Receptors // European Journal of Clinical Investigation. 1995. № 25 (1). P. 12–18.

Література

McGregor A. James Whyte Black. 14 June 1924–22 March 2010 // British Journal of Pharmacology. 2010. № 160 (1). P. S3–4.
Pincock St. James Whyte Black // The Lancet. 2010. Vol. 375. Is. 9727. P. 1688.
Ozkan J. Sir James Whyte Black: The Nobel Legacy in Cardiology for Propranolol for the Nobel Prize in Physiology or Medicine Get Access Arrow // European Heart Journal. 2019. Vol. 40. Is. 30. P. 2471–2472.
McGrath J., Bond R. Sir James Whyte Black OM. 14 June 1924 — 22 March 2010 // Biographical Memoirs of Fellows of the Royal Society. 2021. № 70. P. 23–40.
Комісаренко С. В., Данилова В. М., Виноградова Р. П. та ін. Лідери наукового прогресу: під знаком Нобеля / За ред. С. В. Комісаренка. Вид. 2-е, доповн. Київ : Наукова думка, 2023. 678 c.
Sir James W. Black. Facts // The Nobel Prize. URL: https://www.nobelprize.org/prizes/medicine/1988/black/facts/

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ

Покликання на цю статтю: Блек, Джеймс Вайт // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Блек, Джеймс Вайт (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 11.02.2026