Бинт

Бинт — різновид перев’язувальних матеріалів, що застосовується для надання першої медичної допомоги, а також у хірургії і травматології для тривалої іммобілізації та фіксації пошкодженої області.

Зміст

1 Історична довідка
2 Характеристика
- 2.1 Різновиди, застосування
3 Література
4 Автор

Історична довідка

Для накладання пов’язок на хворе місце у Єгипті Стародавньому використовували лляну тканину, просочену смолами або олією ароматичних рослин і навіть вина. Найчастіше перші бинти виготовляли не лише з лляних, але й шовкових або вовняних тканин.

Гіппократ уперше запропонував використовувати для ран сухі пов’язки та обробляти все, що стикається з пошкодженим місцем кип’яченою водою. Згодом Парацельс дійшов висновків щодо необхідності застосування чистих перев’язувальних матеріалів і періодичної їх заміни. Лише у 18–19 ст. почали використовувати перев’язувальні матеріали, які мали високі гігроскопічні властивості, наприклад, виготовлені з бавовняного або лляного ганчір’я.

До середини 19 ст. М. Пирогов запровадив антисептичне лікування ран (див. Антисептика), яке передбачало використання карбонізованої (просоченої розчином карболової кислоти) марлі, яка сприяла відтоку рідини з рани й істотно скорочувала термін загоєння.

До відкриття стерилізації як перев’язувальний засіб здебільшого застосовували полотно з льону чи бавовни, а також мох, торф тощо. Пізніше з’ясувалося, що пов’язки зі старого лляного ганчір’я та канатів за повторного використання спричинюють нагноєння ран.

Після відкриття стерилізації у 1886–1891, яку розробили Е. Бергман (1836–1907; Росія — Німеччина) та його учні, зокрема К. Шіммельбуш (1860–1895; Німеччина), перев’язувальний матеріал також підлягав відповідній обробці. На той час основним перев’язувальним матеріалом була вата і марля, які в польових умовах поєднували у вигляді індивідуального пакета. Щоб марлева пов’язка не прилипала до ран, почали застосовувати вазелін.

Характеристика

Бинти виготовляють із марлевої стрічки завдовжки 5, 7, 10 м і завширшки 3–16 см, використовують для фіксації і накладення медичних пов’язок, а також для виготовлення операційно-перев’язувальних засобів. Бинти виробляють із матеріалів природного й синтетичного походження, а саме: деревини, бавовни, віскозних волокон тощо.

Бинти застосовують під час і після операцій для осушення операційного поля і рани, тампонади рани з метою зупинки кровотечі й дренування, накладання пов’язок, захисту рани й обпеченої поверхні від вторинного інфікування чи ушкоджень тощо.

Основними вимогами до бинтів є міцність, еластичність, гіпоалергенність, висока гігроскопічність, повітропроникність, певна вологість, нейтральність, здатність витримувати стерилізацію, низька вартість і простота виробництва.

Функції бинтів:

ізоляція ран від шкідливих мікроорганізмів, бруду, пилу;
знезараження та прискорення загоєння;
фіксація пов’язки на пошкодженому місці;
іммобілізація пошкодженого місця;
тампонування поранення для зупинки кровотеч.

Різновиди, застосування

Сучасні бинти істотно розширили свої функції. Гіпсові бинти призначені для фіксації місць переломів. Для їх виготовлення марлю змочують у спеціальному розчині із додаванням гіпсу і накладають на пошкоджене місце шарами.

Крохмальні бинти, які не прилипають до рани, перед нанесенням не потребують змащування вазеліном.

Еластичні бинти, виготовлені з бавовняної нитки із додаванням гумових ниток, використовують для нежорсткого стягування м’яких тканин. Сітчасті бинти у вигляді сітчастих трубок різного діаметру поліпшують зручність їхнього використання для фіксації на кінцівках.

Лікувальні бинти (наприклад, клейкий цинкоутримувальний бинт із тонким шаром пасти, що містить гліцерин, желатин, натрію хлорид, цинку оксид) туго фіксують рану і запобігають набряку тканин.

Бинт — неодмінний складник домашніх і автомобільних аптечок.

Застосування бинтів підвищує якість першої долікарської допомоги, ефективність лікування, функціональність медицини загалом.

Література

Виноградов О. О., Ропаєва М. О., Гужва О. І. та ін. Десмургія : навчальний посібник. Старобільськ : ДЗ «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка», 2015. 80 с.
Пахолюк О. В., Передрій О. І. Особливості використання лляних волокон у виготовленні медичного текстилю // Вісник Хмельницького національного університету. Технічні науки. 2017. № 1. С. 56–59.
Byrne B. Wounds, Dressings, and Bandages // ABC Dermatology. Hoboken : Wiley-Blackwell, 2019. P. 231.
Lagoa T., Queiroga M., Martins L. An Overview of Wound Dressing Materials // Pharmaceuticals. 2024. № 17 (9). P. 1–18. URL: https://www.mdpi.com/1424-8247/17/9/1110