Берестяні грамоти

Берестяні́ гра́моти (від давньорус. бересто, укр. берест, діал. березто, рос. береста — кора, луб берези) — пам’ятки давньої східнослов’янської писемності (11–15 ст.), написані на доступному дешевому матеріалі — бересті (березовій корі).

Історична довідка

Ймовірно, берестяна писемність існувала повсюдно на Русі, але не скрізь місцевий ґрунт сприяв консервації берести. Про поширеність берестяних грамот свідчать численні знахідки писал у різних містах, зокрема в м. Києві. Уперше берестяні грамоти знайдено влітку 1951 під час розкопок археологічних у м. Новгороді (тепер м. Великий Новгород; звідси їх переважна більшість, на 1988 — близько 690). Чимало берестяних грамот виявлено згодом у містах Старій Руссі (на 1988 — 23), Пскові, Твері, Смоленську, Вітебську, Мстиславі (на 1988 разом — близько 20), Торжку, Москві.

На території сучасної України пам’ятки берестяної писемності (три фрагменти берестяної грамоти й одну цілу) знайдено 1988 під час археологічних розкопок у передмісті давнього м. Звенигорода (тепер с. Звенигород Львівського району Львівської області) — у культурному шарі, який датують 1110–1137.

Дату берестяних грамот установлюють за культурними шарами, за допомогою дендрохронології, на основі особливостей мови. Унаслідок багатовікового перебування в землі чимало текстів дійшло до нас ушкодженими, у фрагментах (хоч останнє може бути зумовлене й тим, що після прочитання адресати нищили, викидали їх).

Характеристика

Текст берестяних грамот продряпували, видавлювали писалом — загостреним металевим або кістяним стрижнем, на протилежному кінці якого (нерідко оздобленому) було вушко для підвішування його до поясу. Завдяки такому способу нанесення текст зберігався і в ґрунті.

За змістом берестяні грамоти — насамперед ділове і приватне листування (доручення, розпорядження, боргові зобов’язання, чолобитні, духовні та охоронні грамоти, купчі, учнівські вправи тощо). У низці грамот викладено перелік феодальних повинностей, протести селян, політичні новини, а також грошові заповіти і документи.

Їх писали представники різних соціальних груп, що свідчить про порівняно високий рівень грамотності в Давній Русі. Автори дотримувалися норм літературної мови, але багато неофіційних текстів близькі до тогочасної розмовної мови. У цьому полягає цінність берестяних грамот для вивчення історії давніх східнослов’янських говорів та суспільних відносин, економіки тощо.

Література

1. Арциховский А. В., Тихомиров М. Н. Новгород, грамота на бересте. (Из раскопок 1951 г.). Москва : Академия наук СССР, 1953. 68 с.
2. Янин В. Л. Я послал тебе бересту... Москва : Московский государственный университет, 1965. 192 с.
3. Свєшников І. К. Звенигородські грамоти на бересті // Дзвін. 1990. № 6 (548). С. 127–128.
4. Німчук В. В. Берестяні грамоти на Україні // Мовознавство. 1992. № 6. С. 18–24.
5. Дзендзелюк Л. С., Льода Л. М. Розкриття берестяних сувоїв Х і ХІІ століть, знайдених на Львівщині // Вісник інституту археології Львівського національного університету імені Івана Франка. 2009. Вип. 4. С. 46–53.
6. Мельник Р. І. Берестяні грамоти XII століття // Архіви України. 2011. № 5. С. 191–195.
7. Луцик І. Звенигородська берестяна грамота № 2: відкриття, прочитання, інтерпретації // Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. 2020. Вип. 24. С. 361–372.

Автор ВУЕ

В. В. Німчук

Покликання на цю статтю: Німчук В. В. Берестяні грамоти // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Берестяні грамоти (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: оприлюднено
Оприлюднено: 07.03.2024