Бергмана правило

Бе́ргмана пра́вило — закономірність зміни розмірів тіла теплокровних тварин унаслідок змін температурного чинника.

Історична довідка

Правило сформульоване біологом К. Бергманом (1814–1865; Німеччина — Швейцарія) 1847, згодом названо на честь вченого. Спочатку описувало цю закономірність для різних видів тварин у межах роду.

Пояснення

Відповідно до цього правила розміри тіла тварин одного виду, або близьких видів у межах більшого таксону чи клади, залежать від широти: в холодних частинах ареалу вони більші, у теплих — менші. Тобто, розміри тіла зростають зі збільшенням широти. Загальна теплопродукція у тварин залежить від об'єму тіла, а швидкість тепловіддачі — від площі поверхні. Зі збільшенням розмірів організмів об'єм тіла зростає швидше, ніж його поверхня, тому ссавці в холодних регіонах мають переважно великі розміри тіла, а от у теплих — навпаки. Однак, у приполярних областях мешкають дрібні ссавці, а в пустельних і напівпустельних регіонах — велети, що в обох випадках мають додаткові пристосування для терморегуляції.

Правило Бергмана найчастіше застосовують до ссавців і птахів, які є гомойотермними тваринами (здатні підтримувати сталу температуру тіла), але деякі дослідники також підтвердили справедливість цієї закономірності для пойкілотермних тварин, таких як мурахи (наприклад, Leptothorax acervorum). Здебільшого для пойкілотермних тварин ця закономірність зворотна.

Складні й багатоманітні взаємозв'язки між розмірами тіла, особливостями живлення, руховою активністю і енергетикою обміну речовин обумовлюють численні винятки з правила Бергмана. Наприклад, для дрібних рийних ссавців ця закономірність не характерна, оскільки вирішальним чинником для розмірів їхнього тіла ймовірно є кількість доступних харчів у зимовий період.

Значення

Правило відображає загальні особливості адаптації тварин до підтримання постійної температури тіла в різних кліматичних умовах. Закономірність спостерігають також за зміни висоти місцевості.

Правило Бергмана є загальною закономірністю не лише в просторі, а й у часі. Так, в історичному розвитку в процесі еволюції під впливом різних теплових режимів відмічено тимчасове зворотне зменшення розмірів тіла ссавців під час двох відносно коротких зростань температури протягом палеогену (див. Палеогенова система, палеоген): палеоцен-еоценового термального й еоценового термального максимумів.

Література

1. Meiri S., Dayan T. On the Validity of Bergmann's Rule // Journal of Biogeography. 2003. № 30 (3). P. 331–351.
2. Meiri S. Bergmann's Rule–what's in a Name? // Global Ecology and Biogeography. 2011. № 20 (1). P. 203–207.
3. Загальна екологія / Уклад.: О. П. Житова, Л. Д. Романчук. Житомир : Житомирський національний агроекологічний університет, 2019. 204 с.
4. Kasparek M., Tunca R., Özgül O. Can Bergmann’s Rule and the Thermal Melanism Hypothesis Explain the Variation in Colour and Size Observed in the Wild Bee Eoanthidium insulare (Apoidea: Megachilidae) across its Palaearctic Range? // Journal of Asia-Pacific Entomology. 2024. URL: https://www.sciencedirect.com/science/article/abs/pii/S1226861523001383

Автор

Редакція ВУЕ

Покликання на цю статтю: Бергмана правило // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бергмана правило (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 15.02.2024