Беньямін, Вальтер

Беньямін фото 2.jpg

Бе́ньямін, Ва́льтер Бе́ндикс Ше́нфліс (нім. Benjamin, Walter Bendix Schönflies; 15. 07. 1892, м. Берлін, тепер Німеччина — 27. 09. 1940, м. Портбоу, Іспанія) — філософ культури, естетик, літературний критик.

Беньямін, Вальтер

(Benjamin, Walter Bendix Schönflies)

Народження 1892
Місце народження Берлін
Смерть 1940
Місце смерті Портбоу
Напрями діяльності філософія культури, естетика, літературна критика
Традиція/школа Франкфуртська школа


Життєпис

Беньямин Вальтер.jpg
Монопринт Пауля Клеє «Angelus Novus» (1920), виконаний в авторській техніці із використанням сухої голки та акварелі. Монопринт «Angelus Novus» тепер перебуває у Музеї Ізраїля в Єрусалимі.

Народився у родині Еміля Беньяміна та Пауліни Шенфліс. Батько був торговцем антикваріатом і творами мистецтва.

Беньямін навчався в університетах м. Берліну, м. Мюнхена, м. Фрайбурга, (усі – Німеччина) і м. Берна (Швейцарія).

Від 1915 дружив із Г. Шолемом. 1919 у Бернському університеті захистив промоційну дисертацію «Поняття критики мистецтва у німецькому романтизмі» («Der Begrif der Kunskritik in der deutschen Romantik»; 1920).

1923 познайомився із Т. Адорно, почав співпрацю із Інститутом соціальних досліджень (м. Франкфурт-на-Майні). 1925 в Університеті Франкфурту-на-Майні було відхилено його габілітаційну дисертацію «Походження німецької барокової трагічної драми».

1926–1927 перебував у м. Москві, написав «Московський щоденник» («Maskauer Tadebuch»).

1927 дебютував на німецькому радіо, де згодом вів цикли освітніх і науково-популярних програм. Потоваришував із Б. Брехтом.

1933 емігрував до м. Парижу, жив у скруті.

Від 1934 співпрацював із «Журналом соціальних досліджень» («Zeitschrift für Sozialforschung»), товаришував із Г. Арендт.

1935 — співробітник Інституту соціальних досліджень, написав проспект праці про Паризькі пасажі («Das Passagen-Werk»).

Після вступу німецьких військ у м. Париж вирішив емігрувати до США, влітку втік із міста і зупинився на кордоні з Іспанією у м. Портбоу, де йому повідомили про можливу депортацію до Франції. 27 вересня 1940 вчинив самогубство в місцевому готелі.

Діяльність

У філософії культури, естетиці й критиці Беньяміна помітні впливи марксизму, єврейського містицизму, німецького романтизму та психоаналізу. Його філософування близьке до авангардного мистецтва (Див. Авангардизм у мистецтві), сповнене авторських концептів.

У тексті «Про мову взагалі й людську мову зокрема» («Über Sprache überhaupt und über die Sprache des Menschen»; 1916) сформулював головне завдання філософії як осягнення сутності мови і того, як вона сповіщає духовну сутність. У праці «Щодо критики насильства» («Zur Kritik der Gewalt»; 1921) поставив питання про можливості існування насильства. У незавершеному тексті, присвяченому паризьким Пасажам, випробовував можливості авангардного літературного монтажу, випередивши експерименти постмодерної літератури (Див. Постмодернізм).

У «Завданні перекладача» («Die Aufgabe des Übersetzers»; 1923) трактував переклад як вираз предвічних взаємовідносин між мовами.

Запропонував авторські трактування естетичного, мови, мистецтва, сприйняття, мімесісу, історії. У праці «Походження німецької барокової трагічної драми» («Ursprung des deutschen Trauerspiels»; 1928) представив мозаїчну техніку дослідження, уподібнив філософське письмо мозаїчним зображенням та переосмислив значення цитування, розглядаючи мистецтво бароко, категорій краси, алегорії, трагічного.

1938 опублікував «Мистецький твір у добу його технічної відтворюваності» («Das Kunstwerk im Zeitalter seiner technischen Reproduzierbarkeit»), у якому продовжив дослідження центрального для своїх робіт поняття аури, репрезентоване також у «Короткій історії фотографії» («Kleine Geschichte der Photographie»; 1931), есе про Ш. Бодлера і праці про Паризькі пасажі. Визначав ауру як переплетіння простору й часу, далечини й близькості, пов’язане у сприйнятті із унікальним відчуттям дистанції. Стверджував, що в добу технічної відтворюваності мистецького твору його аура гине.

1939 працював над тезами «Про поняття історії» («Über den Begriff der Geschichte»).

У збірці нарисів і нотаток «Вулиця з однобічним рухом» («Einbahnstraße»; 1928) і «Берлінському дитинстві на зламі 19 століття» («Berliner Kindheit um neunzehnhundert»; 1950) проявив себе як автор малої прози.

Перекладав німецькою твори Ш. Бодлера, М. Пруста. У критичних есеях про Ф. Гельдерліна, Й. Гете, Ш. Бодлера, М. Пруста, Ф. Кафку випробовував авангардні підходи до аналізу літератури.

У період із 1972 по 1989 вийшло повне зібрання праць Беньяміна (м. Франкфурт-на-Майні, видавництво «Suhrkamp»).


Визнання

Популярність ідей Беньяміна почала зростати у другій половині 20 ст. завдяки зусиллям його колег і друзів Г. Шолема і Т. Адорно.

Запропонував власне розуміння мови як посередника, взаємовпливу різних медіа, оптичного несвідомого, медіальної специфіки письма, радіо, театру, кінематографу і фотографії.

Есе «Коротка історія фотографії» («Kleine Geschichte der Photographie»; 1931) започаткувало сучасні філософські дослідження фотографії як мистецтва.

Належав до кола філософів Франкфуртської школи, хоча його ідеї виходили за межі їхніх спрямувань. 1942 М. Горкгаймер і Т. Адорно на вшанування пам’яті Беньяміна опублікували збірку його творів.

Життю і смерті Беньяміна присвячено роман Бруно Арпайї (1957; Італія) «Ангел історії» («L’Angelo della storia»; 2001) та опера Брайана Фернихоу (1943; Англія) «Темний час» («Shadowtime»; 2004).

Додатково

У житті Беньяміна роль талісмана відігравав монопринт Пауля Клеє «Angelus Novus» (1920), виконаний в авторській техніці із використанням сухої голки та акварелі. Монопринт «Angelus Novus» тепер перебуває у Національному музеї Ізраїля в Єрусалимі.

У дорослому віці Беньямін колекціонував дитячі іграшки і поштові картки.

На початку 1920-х планував видавати журнал «Angelus Novus», 1933 написав есей «Agesilaus Santander», в якому інтерпретував образ картини, пов’язавши його із власною долею. Agesilaus Santander було таємним іменем Беньяміна, отриманим від батьків.

У незавершеному тексті «Про поняття історії» («Über den Begriff der Geschichte»; 1942) назвав ангела Клеє ангелом історії.

Г. Шолем стверджував, що у мисленні Беньяміна переплітаються метафізично-релігійний та матеріалістичний образи думки (домінує з середини 1920-х).

Праці

  • Einbahnstraße. Frankfurt am Main : Suhrkamp, 1962. 132 p.
  • Gesammelter Schriften : in 7 bd. Frankfurt am Main : Suhrkamp, 1972–1991.
  • Das Kunstwerk im Zeitalter seiner technischen Reproduzierbarkeit. Frankfurt am Main : Suhrkamp, 2007. 254 p.
  • Ursprung des deutschen Trauerspiels. Frankfurt am Main : Suhrkamp, 2018. 240 p.
  • Р о с. п е р е к л. — Улица с односторонним движением. Москва : Ad Marginem, 2012. 126 с.
  • Московский дневник. Москва : Ad Marginem, 2014. 264 с.
  • Центральный парк. Москва : Grundrisse, 2015. 128 с.
  • Краткая история фотографии. Москва : Ad Marginem, 2017. 165 с.
  • У к р. п е р е к л. — Вибране. Львів : Літопис, 2002. 214 с.
  • Щодо критики насильства: статті та есеї. Київ : Грані-Т, 2012. 312 с.
  • Вальтер Беньямін. Паризький сплін. Есе. Київ : Комубук, 2017. 368 с. (у співавт.)

Література

  1. Єрмоленко В. Оповідач і філософ Вальтер Беньямін та його час. Київ : Критика, 2011. 280 с.
  2. Ємець-Доброносова Ю. Мандрівка кишенею Беньяміна // ЛітАкцент. 2012. URL: http://litakcent.com/2012/01/18/mandrivka-kysheneju-benjamina/
  3. Павлов Е. Шок памяти: Автобиографическая поэтика Вальтера Беньямина и Осипа Мандельштама / Пер. с англ. А. Скидана. 2-е изд. Москва : Новое литературное обозрение, 2014. 224 с.
  4. Шолем Г. Вальтер Беньямин — история одной дружбы / Пер. с нем. Б. Скуратова. Москва : Grundrisse, 2014. 464 с.
  5. Слюсар В. М. Вальтер Беньямін про насилля як соціальний феномен // Актуальні проблеми філософії та соціології. 2015. Вип. 3. С. 143–148.
  6. Травников С. К. Литературный монтаж в «Пассажах» Вальтера Беньямина // Культура и искусство. 2016. № 5 (35). С. 702–707.
  7. Arendt H. Walter Benjamin: 1892–1940. Paris : Allia, 2016. 106 p.
  8. Eiland H., Jennings M. Walter Benjamin: A Critical Life. Cambridge : Belknap Press, 2016. 755 p.
  9. Вицисла Э. Беньямин и Брехт — история дружбы / Пер. с нем. С. Аверкиной, Ю. Соломатина. Москва : Grundrisse, 2017. 456 с.
  10. Рихтер Г. Блуждание, дрейфование, наследование: «Московский дневник» Вальтера Беньяина // Логос. 2018. Т. 28. № 1. С. 157–178.
  11. Чубаров И. Теория медиа Вальтера Беньямина и руссккий левый авангард: газета, радио, кино // Логос. 2018. Т. 28. № 1 (122). С. 233–260.
  12. Балаш А. Н. Вальтер Беньямин о коллекционировании // Вестник Санкт-Петербургского государственного института культуры. 2020. № 2 (43). P. 6–11.

Автор ВУЕ

Ю. Д. Доброносова


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Доброносова Ю. Д. Беньямін, Вальтер // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Беньямін, Вальтер (дата звернення: 16.06.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
09.06.2021

Увага! Опитування на честь 30-ліття незалежності