Бенедикт, Моріц

Бенеди́кт, Мо́ріц (нім. Benedikt, Moriz; 04.07.1835, м. Айзенштадт, тепер земля Бургенланд, Австрія — 14.04.1920, м. Відень, Австрія) — лікар-невропатолог, учений, член-кореспондент Паризької (з 1897) та Римської медичних академій.

Бенедикт, Моріц (Benedikt, Moriz)
Народження	04.07.1835
Місце народження	Айзенштадт
Смерть	14.09.1920
Місце смерті	Відень
Alma mater	Віденський університет
Місце діяльності	Австрія
Напрями діяльності	медицина, фізика, філософія, літературознавство, громадська діяльність

Життєпис

Закінчив 1859 медичний факультет Віденського університету, здобув ступінь доктора медицини та хірургії.

Добровільно вступив на службу в австрійську армію (військовим лікарем) під час австро-італо-французької війни (1859), а згодом — під час австро-прусської війни (1866). Після закінчення першої військової кампанії був призначений на посаду приват-доцента з нервових хвороб Віденського університету (з 1861); у 1868‒1907 — екстраординарний, ординарний (з 1899) професор невропатології та електротерапії. Паралельно очолював відділення неврології в Загальній поліклініці (1875‒1920).

Брав участь у реорганізації Демократичної партії в Цислейтанії. Підтримував ідеї емансипації жінок, вів громадську діяльність, був першим чоловіком-президентом Асоціації жіночої освіти (нім. Verein für Erweiterte Frauenbildung).

Доробок

Захоплювався дослідженнями впливу гальванічного струму на організм. Автор багатьох наукових праць, переважно в галузі патологічної анатомії нервової системи, що за життя сформували йому репутацію провідного фахівця. Опублікував лекційні курси з дисциплін «Електротерапія» (1868), «Невропатологія та електротерапія» (1874‒1875), які набули широкої відомості.

Серед знаних праць: «Краніотомія та краніоскопія» (1888), «Гіпноз і навіювання» (1894).

Багато уваги приділяв питанням фізіології та патології кровообігу, психології («Наука про людську душу»; 1895), кримінальній антропології. Проте його розвідки з анатомічних досліджень мозку злочинців стали об’єктом гострої критики.

Низка досліджень з різних питань офтальмології (зокрема щодо структур окорухового нерву, дальтонізму) визнана класичними в цій галузі. Високо поціновані були також його статті з фізики, біомеханіки, які він публікував у науковій періодиці.

Мав надзвичайно широке коло дослідницьких інтересів, цікавився філософськими, політичними, соціальними, художньо-естетичними («Дослідження про австрійських драматичних поетів»; 1854) проблемами.

Залишив автобіографію «З мого життя: спогади та дискусії» («Aus meinem Leben: Erinnerungen und Erörterungen»; 1906).

Визнання

Праці вченого були перекладені англійською, французькою, італійською, польською тощо мовами.

Член багатьох медичних наукових товариств у країнах Європи та у США. Почесний доктор низки університетів.

Ім’ям вченого названо синдром Бенедикта — патологію окорухового нерва, зумовлену ураженням червоного ядра і пірамідної системи нервових структур.

Праці

[праці] // Wiener Klinik : in 33 bd. Berlin : Urban & Schwarzenberg, 1875–1907.
Hypnotismus und Suggestion. Leipzig; Wien : M. Breitenstein, 1894. 90 p.
Seelenkunde des Menschen als reine Erfahrungswissenschaft. Leipzig : O. R. Reisland, 1895. 372 p.
Krystallisation und Morphogenesis. Wien : M. Perles, 1904. 68 p.
Biomechanik und Biogenesis. Jena : G. Fischer, 1912. 88 p.

Література

Prof. Moriz Benedikt // Nature. 1935. № 136. P. 15.
Kreuter A. Deutschsprachige Neurologen und Psychiater: Ein biographisch–bibliographisches Lexikon von den Vorläufern bis zur Mitte des 20. Jahrhunderts : in 3 bd. München : K. G. Saur, 1996.
Moritz Benedikt (1835–1920) // Triarhou L. The Brain Masters of Vienna. Cham : Springer, 2022. P. 31–34.