Бе́кетт, Се́мюел Ба́рклі (Беккет; англ. Beckett, Samuel Barclay ; 13.04.1906, Фоксрок, передмістя м. Дубліна, Ірландія — 22.12.1989, м. Париж, Франція) — поет, прозаїк, драматург, почесний доктор Триніті-коледжа у м. Дубліні (з 1959), почесний член Американської академії мистецтв і наук (з 1968), лауреат Нобелівської премії з літератури (1969). Писав англійською та французькою мовами.

Бекетт, Семюел (Beckett, Samuel Barclay)
Народження	13.04.1906
Місце народження	Фоксрок
Смерть	22.12.1989
Місце смерті	Париж
Alma mater	Триніті-коледж Дублінського університету
Місце діяльності	Ірландія (держава), Франція
Напрями діяльності	літературна творчість, переклад, педагогіка, журналістика

Життєпис

Народився у сім’ї інженера-сметника. Родина ірландських протестантів походила від французьких гугенотів, які знайшли притулок в Ірландії. Навчався у приватній початковій школі, Ерлсфордській школі-інтернаті (з 1915), Королівській школі Портора (1920–1923) у Північній Ірландії.

Закінчив 1927 Триніті-коледж у м. Дубліні, здобув ступінь бакалавра мистецтв. Відтоді викладав англійську мову в м. Белфасті, а згодом (1928–1930) — у Вищій нормальній школі (м. Париж), де познайомився з Дж. Джойсом. Наприкінці 1930 повернувся у Триніті-коледж, 1931 здобув там ступінь магістра мистецтв. Упродовж року викладав французьку мову. 1933 жив у м. Лондоні, наступного року повернувся у м. Париж.

Від 1937 остаточно облаштувався у Франції.

Під час Другої світової війни брав участь у Русі Опору. 1942 переховувався від гестапо на півдні Франції, де був батраком.

Після війни працював перекладачем у госпіталі ірландського Червоного Хреста у м. Сен-Ло (тепер регіон Нормандія), згодом повернувся у м. Париж і зайнявся творчістю. Відтоді присвятив себе театру, постановкам, роботі для радіо й телебачення, писав також і прозу.

Творчість

Автор книг-есе про М. Пруста (1931), Дж. Джойса (1936), збірок оповідань «Більше уколів, аніж стусанів» («More Pricks than Kicks»; 1934), віршів «Кастаньєти відлуння» («Les Os d’Écho»; 1936) тощо. Романи «Мерфі» («Murphy»; 1938), «Моллой» («Molloy»), «Мелон вмирає» («Malone meurt»), обидва — 1951, «Неназваний» («Innommable»), «Уотт» («Watt»; обидва — 1953) — близькі до абсурду літератури. Трилогія («Моллой», «Мелон вмирає», «Неназваний») показує розпад поняття романного персонажа та романної форми.

Бекетта вважають провідним драматургом театру абсурду. П’єси «Чекаючи на Годо» («En attendant Godot»; 1952), «Кінець гри» («Fin de partie»; 1957), «Щасливі дні» («Oh les beaux jours»; 1963), «Огайо — експромт» («Ohio Impromptu»; 1981) та інші — типовий вияв філософії й поетики модернізму.

Написав також сценарій до німої чорно-білої кінострічки «Фільм» (1964, режисер А. Шнейдер), в якій персонаж (у ролі актор Б. Кітон) намагається сховатися від усіх живих істот, що можуть за ним спостерігати.

Більшість творів Бекетта пройнята песимізмом, відображає духовну кризу в суспільстві. Постійною темою його творів є деградація людства. У своїх романах і п’єсах автор зображує самотніх, спустошених персонажів, безладна доля яких ставить під сумнів сенс людського існування. Якщо Ж. П. Сартр і А. Камю виступали за політичні дії або бунт, то Бекетт вагався між скептицизмом і нігілізмом. Філософію Бекетта з елементами гротеску і трагічного фарсу літературознавці називають негативізмом, але водночас вбачають у ньому джерело внутрішнього очищення та життєвої сили.

Митець руйнував канонічні форми літератури, кордони між жанрами.

Від кінця 1960-х до кінця життя кількість публікацій Бекетта зменшувалася, а стиль ставав мінімалістичним.

Нагороди і визнання

Лауреат Нобелівської премії з літератури (1969); була присуджена за сукупність новаторських творів у прозі та драматургії, в яких трагізм поневірянь сучасної людини стає її тріумфом.

Лауреат Міжнародної літературної премії «Форментор» (1961, разом із Х. Л. Борхес).

Володар ірландського почесного звання «сі» (ірланд. saoi — майстер, мудрець; 1984).

За антифашистську діяльність нагороджений французьким Військовим хрестом і медаллю Опору (обидва — 1945).

Іменем Бекетта названо алею в м. Парижі, міст у м. Дубліні.

На основі текстів Бекетта створили музичні твори композитори Л. Беріо, Д. Куртаг, Ф. Гласс та інші.

Цитата

«Отже, ми бачимо вивільнене письмо, в якому не можна стверджувати нічого, чого не можна було б за мить заперечити в руках Бекета-автора й Бекета-актора, що читає роль героя і, звичайно, вставляє від свого ім’я додатки, які спадають йому на гадку. Вони завжди вдвох, поки розгортається твір, що є досвідом труднощів, неможливости жити. Бекет відчуває роздвоєність, і саме цей змішаний характер витворює його оповідь […]»
Жан-Жак Маю (1901–1987; Франція), літературний критик. Цит. за: Маю Ж.-Ж. «Молой»: літературна подія, видатний твір // Бекет С. Молой / З франц. пер. П. Таращук. Київ : Юніверс, 2006, С. 23.

Твори

Malone meurt. Paris : Les Éditions de Minuit, 1951. 217 p.
En Attendant Godot. Paris : Les Éditions de Minuit, 1952. 134 p.
Molloy. Paris : Les Éditions de Minuit, 1989. 292 p.
Poèmes. Paris : Les Éditions de Minuit, 1992. 48 p.
Eleutheria. Paris : Les Éditions de Minuit, 1995. 166 p.
Р о с. п е р е к л. — Больше лает, чем кусает. Киев : Ника-центр, 1999. 382 с.
Мерфи. Киев : Ника-центр, 1999. 395 с.
У к р. п е р е к л. — Чекаючи на Ґодо. Остання стрічка Краппа / Пер. з англ.: Б. Бойчук, Ю. Тарнавський. Мюнхен : Сучасність, 1972. 99 с.
Остання стрічка Среча: п’єса / Пер. з англ. В. Діброва // Всесвіт. 1988. № 1. С. 134–138.
Ендшпіль / Пер. з фр. В. Діброва // Французька п'єса ХХ століття. Театральний авангард. Київ : Основи, 1993. С. 302–341.
Чекаючи на Годо / Пер. з фр. В. Діброва // Французька п'єса ХХ століття. Театральний авангард. Київ : Основи, 1993. С. 341–413.
Молой / Пер. з фр. П. Таращук. Київ : Юніверс, 2006. 256 с.
Малон умирає. Несказанний / Пер. з фр. П. Таращук. Київ : Юніверс, 2009. 260 с.
Мерсьє та Кам’є / Пер. з англ. І. Кричфалушій. Брустури : Дискурсус, 2015. 108 с.
Уот / Пер. з англ. В. Діброва. Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2016. 293 с.

Література

Якимович Т. К. Драматургия и театр современной Франции. Киев : Киевский университет, 1968. 303 с.
Лібман З. Я. Агонія сміху. Київ : Дніпро, 1969. 395 с.
Якимович Т. К. Монодрами пізнього Беккета // Всесвіт. 1978. № 10. С. 170–179.
Якимович Т. К. З художнього світу Франції. Київ : Дніпро, 1981. 276 с.
Simon A. Beckett. Paris : Belfond, 1983. 293 p.
Беккет Сэмюел // Лауреаты Нобелевской премии : в 2 кн. Москва : Прогресс, 1992. Кн. 1. С. 88–91.
Бенуа Е. Семюель Беккет // Алхімія слова живого. Французький роман 1945–2000 рр. Київ : Промінь, 2005. С. 137–142.
Маю Ж.-Ж. «Молой»: літературна подія, видатний твір // Бекет С. Молой / Пер. з фр. П. Таращук. Київ : Юніверс, 2006. С. 229–254.
The Letters of Samuel Beckett : in 4 vol. Cambridge : Cambridge University Press, 2009–2016.
Gontarski S. E. Revisioning Beckett: Samuel Beckett's Decadent Turn. New York : Bloomsbury Academic, 2018. 297 p.

Автор ВУЕ

Редакція_ВУЕ

Покликання на цю статтю: Бекетт, Семюел // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бекетт, Семюел (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 15.12.2022

Покликання на цю статтю: Редакція ВУЕ Бекетт, Семюел // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бекетт, Семюел (дата звернення: 11.10.2026).