Безручко, Марко Данилович

Безру́чко, Марко́ Дани́лович (31.10.1883, м. Великий Токмак, тепер м. Токмак Пологівського району Запорізької області, Україна ― 10.02.1944, м. Варшава, Польща) — військовий діяч, генерал-хорунжий Армії Української Народної Республіки, один із командирів операції «Диво на Віслі».

Безручко, Марко Данилович
Народження	31.10.1883
Місце народження	Токмак
Смерть	10.02.1944
Місце смерті	Варшава
Alma mater	Військова академія Генерального штабу
Напрями діяльності	військова справа

Відзнаки
Ордени	Святого Володимира 4-го ступеня з мечами й бантом, Святої Анни 4-го ступеня з написом «За хоробрість»

Життєпис

Після отримання початкової освіти та закінчення Переяславської учительської семінарії вступив до Одеського піхотного юнкерського училища. 1908 розпочав службу підпоручиком. Закінчив Миколаївську військову академію (м. Санкт-Петербург) за 1-м розрядом (1914).

На початок Першої світової війни служив у 106-му Уфимському піхотному полку. На фронті отримав поранення та контузію. З 20.01.1915 — офіцер для доручень штабу 30-го армійського корпусу Південно-Західного фронту. З 14.07.1916 — старший ад’ютант штабу 42-го армійського корпусу. З 20.08.1917 — штаб-старшина для доручень штабу 30-го армійського корпусу. Брав активну участь в українізації фронтових частин російської армії. Останнє звання в царській армії — капітан (14.06.1916).

На службі Україні з 08.03.1918 на посаді помічника начальника персонального відділу Головного управління Генерального штабу Армії УНР (з 11.1918 ― військовий старшина), з 15.12.1918 — начальник персонального відділу Головного управління Генерального штабу Дієвої армії Української Народної Республіки. З 12.03.1919 — начальник штабу Окремої Запорізької бригади імені С. Петлюри. З 26.04.1919 — начальник штабу Корпусу Січових стрільців (командир Є. Коновалець), член Стрілецької Ради.

Брав участь у Першому Зимовому поході Армії УНР (1919–1920). Після відступу українських військ за р. Збруч, перебував у таборі для інтернованих у м. Ланьцуті (Польща).

З січня 1920 знову воював на фронті. За дорученням С. Петлюри став організатором та командиром 6-ї (з 21.03.1920) стрілецької дивізії Січових стрільців. Вона формувалася у фортеці м. Брест-Литовська (тепер м. Брест, Білорусь) з українських вояків, інтернованих польською владою. 21.04.1920 підвищений до рангу полковника. 07.05.1920 6-ій Січовій та 3-ій Запорізькій дивізіям разом із польськими союзниками вдалося визволили м. Київ від російсько-більшовицьких окупаційних військ, однак незабаром вони змушені були його залишити.

Наприкінці серпня 1920 полковник Безручко, обороняючи з частиною своєї дивізії та польськими підрозділами м. Замостя, завдав поразки переважаючим силам Першої кінної армії С. Будьонного. Були зірвані плани більшовицького командування з оточення польських військ та просування далі на захід. 05.10.1920 за успішне проведення цієї бойової операції Безручка підвищили до рангу генерал-хорунжого Армії УНР. Його призначили командувачем Середньою групою військ Армії УНР у складі 5-ї та 6-ї дивізій. У кінці листопада 1920 війська армії УНР відступили на територію Польщі, де були інтерновані. Безручко перебував у таборах у містах Каліші та Щипйорні. Наприкінці 1920 призначений начальником штабу Армії УНР, очолював військову місію в м. Варшаві.

1921–1924 — військовий міністр та віце-міністр уряду УНР в екзилі, член Вищої військової ради УНР. Працював у Картографічному інституті Війська Польського в м. Варшаві, очолював Український клуб. 1931–1935 — голова Українського воєнно-історичного товариства у Варшаві. З листопада 1940 посідав пост міністра екзильного уряду. Був редактором і видавцем військово-історичного мемуарного збірника «За Державність». З початком Другої світової війни активно підтримував Організацію українських націоналістів.

Автор спогадів «Від Проскурова до Чорториї» (1924) та «Українські Січові стрільці на службі Батьківщині» (1932).

Похований на православному цвинтарі в районі Воля в м. Варшаві.

Нагороди та визнання

Нагороджений орденом Святого Володимира 4-го ступеня з мечами й бантом та орденом Святої Анни 4-го ступеня з написом «За хоробрість». Від польського ордену «Vіrtutі Міlіtarі» відмовився зі словами: «Я воював за Україну, а не за Польщу».

Його іменем названо проспект у м. Рівному; вулицю в м. Києві; вулицю, провулок і проїзд у м. Вінниці; кругове перехрестя в м. Вроцлаві.

Відкрито меморіальний барельєф на стіні будинку Боярської дитячої школи мистецтв (м. Боярка) та меморіальну дошку на стіні одного з будинків у м. Рівному.

Указом Президента України за № 606/2022 від 24.08.2022 почесне найменування «імені генерал-хорунжого Марка Безручка» присвоєно 110-й окремій механізованій бригаді (110 ОМБр), яка з кінця березня 2022 у складі Східного угруповання військ Збройних сил України протистоїть агресору на Авдіївському напрямку.

Праці

Від Проскурова до Чорториї // Історія Січових стрільців. Воєнно-історичний нарис. Чікаго : Ювілейний комітет для відзначення 50-річчя створення Формації Січових Стрільців, 1969. С. 272–399.
Січові Стрільці в боротьбі за державність. Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2019. 136 с.

Література

Єрошевич П. З боротьби українського народу за свою незалежність // За Державність. 1938. № 8. С. 9–64; 1939. № 9. С. 18–59.
Самутин П. Командний склад VI-ої Січової дивізії 1920 р. // Вісті Комбатанта. 1973. Ч. 3. С 72–80.
Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917–1921) : в 2 кн. Київ : Темпора, 2007. Кн. 1. 536 с.
Шатайло О. Спадкоємці козацької слави. Дрогобич : Відродження, 2009. 190 с.
Коваленко С. Безручко Марко Данилович // Чорні запорожці: історія полку. 2-ге вид., випр. й допов. Київ : Стікс, 2015. 368 с.

Автор ВУЕ

І. С. Печенюк

Покликання на цю статтю: Печенюк І. С. Безручко, Марко Данилович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Безручко, Марко Данилович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 12.12.2022