Бездіяльний клас
Бездія́льний клас — представники вищих прошарків суспільства, які не займаються фізичною працею та не залучені до процесів виробництва.
Зміст
Історія виникнення поняття
Концепцію «бездіяльного класу» вперше наведено в роботі Т. Веблена «Теорія бездіяльного класу» («Theory of the Leisure Class: An Economic Study in the Evolution of Institutions»; 1899; опубліковано в США).
На думку Веблена, із розвитком суспільства та приватної власності виокремлюється група людей, що зосереджує у своїх руках надлишки виробництва. Представники такої групи не беруть участі в суспільно корисній праці та створенні матеріальних цінностей. Вони отримують продукцію суспільного виробництва лише як власники засобів виробництва.
Упродовж 20 ст. тема дозвільного способу життя й поведінки вийшла за межі первинної сфери вивчення (економіки та економічної соціології) і стала загальною для декількох дисциплінарних областей: міських досліджень, феміністських і марксистських теорій, політичної економії часу, досліджень спорту, позитивної психології та культурної антропології.
Демонстративне споживання бездіяльного класу
Характерна ознака представників бездіяльного класу: надмірні, не обумовлені реальними потребами, розміри споживання. В основі цієї моделі споживання — придбання товарів не для використання за прямим призначенням, а здебільшого для демонстрації високого власного соціального статусу.
Веблен розділяє демонстративне споживання на два принципово різних патерни:
1. Грошове суперництво (англ. Pecuniary emulation) — поведінка характерна для бідних, коли за допомогою покупок розкоші вони прагнуть створити ілюзію багатого життя серед власного оточення.
2. Заздрісне порівняння (англ. Invidious comparison) — демонстрація власної відмінності багатих від бідних та провокація заздрості в останніх через покупки.
Неробство і марнотратство бездіяльного класу вступає в протиріччя з інтересами інших членів суспільства, які змушені працювати і обмежувати своє споживання.
Значення
Одиницею аналізу сучасних досліджень є не стільки бездіяльний клас, скільки різні сторони бездіяльного стилю життя: зміщення кордонів між працею і дозвіллям, роль дозвілля в оптимізації розвитку і благополуччя людини або регулюванні ринку; заміна функцій звичного робочого простору іншими місцями (наприклад, кав’ярні), вплив ритмів повсякденного життя на сприйняття телевізійного контенту.
Джерела
Веблен Т. Теория праздного класса. М.: Прогресс, 1984. 367 с.
Література
- Paul H. Nystrom Economics of Fashion Ronald Press, 1938.
- Marshall G. The Workplace Culture of a Licensed Restaurant // Theory, Culture and Society. 1986. Vol. 3. № 1. P. 33–47.
- Veal A. J. Economics of Leisure // A Handbook of Leisure Studies. 2006. P. 140–161.
- Roew S. Modern Sports : Liminal Ritual or Liminoid Leisure? // Victor Turner and Contemporary Cultural Performance / G. S. John (ed.). N. Y. : Berghahn Books, 2008. P. 127–148.
- Positive Leisure Science: From Subjective Experience to Social Contexts / T. Freire (ed.). Dordrecht : Springer, 2013. 248 p.
- Muller H. H. et al. Influence of Circadian Rhythms on Television Viewers’ Behaviour: Is There a Need for New Programming? // Leisure Studies. 2016. Vol. 35. № 1. P. 100–112.
- Shiau H.-C. Guiltless Consumption of Space as An Individualistic Pursuit : Mapping Out the Leisure Self at Starbucks in Taiwan // Leisure Studies. 2016. Vol. 35. № 2. P. 170–186.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Нехаєнко О. В. Бездіяльний клас // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бездіяльний клас (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 10.11.2021
