Басилашвілі, Олег Валер'янович

Басилашві́лі, Оле́г Валер'я́нович (рос. Басилашвили, Олег Валерианович; 26.09.1934, м. Москва) — актор театру та кіно, народний артист СРСР (з 1984), член Національної академії кінематографічних наук і мистецтв Росії (з 2002), почесний член Російської академії мистецтв.

Басилашвілі, Олег Валер'янович (Басилашвили, Олег Валерианович)
Народження	26.09.1934
Місце народження	Москва
Місце діяльності	Російська Федерація
Напрями діяльності	кіномистецтво

Відзнаки
Ордени	Трудового Червоного Прапора, Дружби, За заслуги перед Вітчизною (ІV ст., ІІІ ст., ІІ ст.), Пошани, Сяяння
Премії	РРФСР імені братів Васильєвих, Золотий софіт, Царськосельська художня премія, Міжнародна театральна премія імені К. С. Станіславського, Золота маска, Ніка, Фігаро

Життєпис

Народився в сім’ї викладачів. У роки Другої світової війни жив у м. Тбілісі в евакуації. Там займався музикою. Спершу мріяв поступити до консерваторії по класу віолончелі. 1943 сім’я повернулася до м. Москви.

Актором став всупереч волі батьків, які сподівались, що син продовжить сімейну традицію і стане інженером або філологом.

1956 закінчив Школу-студію імені В. І. Немировича-Данченко при Московському художньому академічному театрі (тепер Школа-студія, інститут імені В. І. Немировича-Данченко при Московському художньому театрі імені А. П. Чехова), курс П. Массальського (1904–1979; тепер РФ). 1956–1959 працював у Ленінградському театрі імені Ленінського комсомолу (тепер театр-фестиваль «Балтійський дім», м. Санкт-Петербург). Був запрошений до Ленінградського академічного Великого драматичного театру імені М. Горького (тепер Великий драматичний театр імені Г. О. Товстоногова). Від 1959 творча діяльність пов’язана з цим колективом. З 2-ї половини 1960-х став одним із провідних акторів театру. Багато гастролював, зокрема і закордоном, неодноразово приїжджав з гастролями в Україну.

Був депутатом РРФСР (1990–1993), входив до парламентської фракції «Радикальні демократи»; підтримував політичні сили, орієнтовані на демократичні реформи РФ. З 2000-х відійшов від політики.

Творчість

Під керівництвом Г. Товстоногова розкрився як актор широкого діапазону. Однією з перших стала невелика роль у комедії А. Цагарелі «Ханума».

Став відомим завдяки ролі вченого Фелікса у п’єсі Е. Радзинського «Ще раз про кохання» (1964, режисер Ю. Аксьонов).

Брав участь у постановках, які тепер вважають класикою. Зіграв роль Степана Лукіна у п’єсі «Варвари» М. Горького, Андрія Прозорова у драмі «Три сестри» А. Чехова, Хлестакова в комедії «Ревізор» М. Гоголя. Відомий завдяки грі у виставах «Дядя Ваня» А. Чехова, «Дачники» М. Горького, «Ціна» А. Міллера. Басилашвілі виконував ролі як сучасників, так і історичних персонажів.

Поставив п’єсу «Наше містечко» Т. Вайдлера.

Працював у антрепризах («Театр Антона Чехова», Російська антреприза М. Козакова тощо).

Виконав близько 80 ролей в кіно. Уперше з’явився на екрані ще в дитинстві — зіграв епізодичну роль хлопчика на велосипеді у комедії «Підкидьок» (1939, режисер Т. Лукашевич).

Першою крупною роботою стала роль князя Василя Львовича Шеїна в мелодрамі «Гранатовий браслет» за однойменною повістю О. Купріна (1965, режисер А. Роом). За створений типаж актор упродовж кількох десятиліть отримував пропозиції від режисерів на ролі аристократів у численних картинах. Талановито виконував не тільки головні, а й другорядні та епізодичні ролі.

Найбільшу популярність принесли ролі у фільмах режисерів Е. Рязанова (Юрій Григорович Самохвалов у комедії «Службовий роман», 1977; граф Мерзляєв у телевізійній трагікомедії «Про бідного гусара замовте слово», 1981; Платон Рябінін у мелодрамі «Вокзал для двох», 1983; Федір Степанович у драмі «Небеса обіцяні», 1991), Г. Данелії (Андрій Павлович Бузикін у філософській комедії «Осінній марафон», 1979; Валентин Петрович Савицький у трагікомедії «Орел і решка», 1995).

Серед інших ролей: Андрій Андрійович у мелодрамі «Наречена» за оповіданням А. Чехова (1956; режисери Г. Нікулін, В. Шредель), продюсер Сава Якович Юшаков у драмі «Раба кохання» (1975; режисер М. Михалков), слідчий Федір Акимович у сатиричній комедії «Смішні люди!» (1977, режисери М. Швейцер, С. Мількіна), Сева Ярмак у драмі «Чернов/Chernov» (1990; режисер С. Юрський), музикант Інокентій Михайлович у драмі «Не чекали» (2019, режисер В. Мережко) та ін.

Зіграв у телесеріалах: генерал Єпанчин у серіалі «Ідіот» за романом Ф. Достоєвського (2003, режисер В. Бортко), генерал Лаврентій Аркадійович Мізін у детективному телесеріалі «Азазель» за романом Б. Акуніна (2002; режисер О. Адабаш’ян), Воланд у серіалі «Майстер і Маргарита» за романом М. Булгакова (2005; режисер В. Бортко), Левіт Лазаревич у кримінальній мелодрамі «Сонька — Золота ручка» (2007; режисер В. Мережко).

Наприкінці 1990-х — на початку 2000-х працював на телебаченні. На російському телеканалі «Культура» вів програму «Зі стелі», присвячену театральним діячам, а згодом — «Мандрівка минулими роками» — спогади про події минулого та цікавих людей. Писав мемуари.

Нагороди та визнання

Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора (1979), Дружби (1994), «За заслуги перед Вітчизною» ІV та ІІІ, ІІ ступенів (2004, 2009, 2019), Пошани (2014), президентським орденом «Сяяння» (Грузія, 2010). Відзначений подякою президента РФ (2020).

Лауреат Державної премії РРФСР імені братів Васильєвих (1979), премій «Золотий софіт» за найкращу чоловічу роль (1997), Царськосельської художньої премії (2005, 2012), Міжнародної театральної премії імені К. С. Станіславського (2009), «Золота маска» за найкращу чоловічу роль (2009) і за внесок у розвиток театрального мистецтва (2014), «Ніка» в номінації «Честь і гідність» (2012), російської національної акторської премії імені А. Миронова «Фігаро» (2012).

Почесний громадянин міст Тбілісі (2011), Санкт-Петербурга (2012).

Пам’ятний знак з іменем актора встановлено на Алеї зірок у м. Санкт-Петербурзі (2019).

На честь митця 2012 названо астероїд (26795) Басилашвілі (відкритий 1978).

Додатково

Критикував тоталітарний режим Радянського Союзу. Засудив окупацію Південної Осетії, Абхазії, а також окупацію Криму і війну на Сході України у 2014. Басилашвілі зазначав, що через окупацію Криму, Росія замість брата і друга здобула злого ворога — на всі віки.

Після подій 24.02.2022 критикував РФ за агресію проти України. Причиною війни актор називає «нагнітання ненависті», пов’язує сучасний розвиток Росії з контекстами «брязкання зброєю та залякування всіх і вся».

Негативно ставиться до масованої телепропаганди, що «грає почуттями людей».

Цитата

«Совок здійснив жахливу справу: схоже, за термін своєї історії він винищив майже всіх, хто міг би сприйняти свободу… Воля до свободи лишилася в Україні, у Прибалтиці, в Грузії. Але не в нас, не в росіян. У нас якість населення скинута нижче плінтуса. Марним є жодне порівняння зі сталінськими часами. Бо тоді система усе ж долала спротив, з нею хоч як, але боролись. Були селянські повстання, потім були власівці. Був величезний пласт людей, які ненавиділи Сталіна і совок взагалі. Недарма система потребувала ГУЛАГу. Зараз він не потрібен. ЦЕЙ народ любить свого вождя і без ГУЛАГу. Жахлива річ — рабство з примусу. Та жахливіша — рабство без принуки. Страшний совок у ватнику. Та ще страшніший в іномарці, в імпортному шматті, що відпочиває в Європі і притому ненавидить Захід… Цей нинішній добровільний неосталінізм, добровільна відмова від можливості бути вільним — значно страшніші за атмосферу 30-х років. Він знаменує повну деградацію, можливо, вже незворотну». «Совок совершил ужасное дело: похоже, за время своей истории он истребил почти всех, кто мог бы воспринять свободу… Воля к свободе осталась в Украине, в Прибалтике, в Грузии. Но не у нас, не у русских. У нас качество населения низведено ниже плинтуса. Оно не идёт ни в какое сравнение со сталинскими временами. Ибо тогда система всё-таки преодолевала сопротивление, с нею всё-таки боролись. Были крестьянские восстания, потом были власовцы. Был огромный пласт людей, ненавидящих Сталина и совок вообще. Недаром системе требовался ГУЛАГ. Сейчас он не нужен. ЭТОТ народ любит вождя и без ГУЛАГа. Страшное дело — рабство из-под палки. Но ещё страшнее — рабство без палки. Страшен совок в ватнике. Но страшнее совок на иномарке, в импортных шмотках, отдыхающий в Европе и притом ненавидящий Запад… Этот нынешний добровольный неосталинизм, добровольный отказ от возможности быть свободным — гораздо страшнее атмосферы 30-х годов. Он знаменует полную деградацию, возможно, уже необратимую».
(Цит. за: Олег Басилашвили: «Сеанс окончен! Маэстро! Урежьте марш!!!» // Юридичний Вісник України. 2022. URL: https://yvu.com.ua/oleg-basylashvyly-seans-okonchen-maestro-urezhte-marsh/)

Твори

Неужели это я?! Господи…. Москва : Эксмо, 2012. 380 с.
Палата № 26. Больничная история. Санкт-Петербург : Лимбус Пресс, 2018. 238 с.

Література

Кто есть кто в мире / Отв. ред. Е.В. Коровкина. Москва : Слово ; Олма-Пресс, 2003. 1678 с.
Борсюк А. 35 и один любопытный. Киев : Дух и Литера, 2010. 384 с.

Автор ВУЕ

Редакція_ВУЕ

Покликання на цю статтю: Басилашвілі, Олег Валер'янович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Басилашвілі, Олег Валер'янович (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 01.06.2023