Бардін, Іван Павлович

Ба́рдін, Іва́н Па́влович (рос. Бардин, Иван Павлович; 13.11.1883, с. Широкий Уступ, тепер Калінінського району Саратовської області, Російська Федерація — 07.01.1960, м. Москва, тепер Російська Федерація) — вчений-металург, академік АН СРСР (з 1932), Герой Соціалістичної Праці (з 1945), член Німецької академії наук (з 1932), Національного географічного товариства США (з 1949), Інституту заліза і сталі Англії (з 1950), Угорської академії наук (з 1953), Академії наук Соціалістичної Республіки Румунії (з 1958), почесний член Французького науково-дослідного інститут чорної металургії (з 1956), іноземний член Чехословацької академії наук (з 1957).

Бардін І.П..jpg

Бардін, Іван Павлович

(Бардин Иван Павлович)

Народження 13.11.1883
Місце народження Широкий Уступ
Смерть 07.01.1960
Місце смерті Москва
Місце поховання Новодівичий цвинтар, Москва
Alma mater Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»
Місце діяльності СРСР
Напрями діяльності металургія


Відзнаки

Ордени орден Леніна (1934, 1943, 1945, 1945, 1953, 1953, 1958)
Медалі медаль Французького науково-дослідного інституту чорної металургії (1965)
Премії Сталінська премія (1942, 1949); Ленінська премія (1958)

Життєпис

Батько був сільським шевцем. 1891 сім’я переїхала до м. Саратова. Після навчання в початкових Саратовському міському Пушкінському та Олександрівському ремісничому училищах 1896 вступив до Маріїнського хліборобського училища (закінчив 1902). Працював управителем маєтку. 1903 вступив до Ново-Олександрійського сільськогосподарського інституту (тепер м. Варшава, Польща), звідки був відрахований 1905 за участь у студентських революційних виступах. 1906–1910 навчався в Київському політехнічному інституті (тепер Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»), отримав диплом інженера-технолога за спеціальністю металургія.

1910–1911 працював у США робітником на машинобудівному й металургійному заводах. З 1912 — на Юзівському металургійному заводі (тепер м. Донецьк): креслярем, інженером доменного цеху, помічником начальника цеху. 1916–1923 — на Єнакіївському металургійному заводі: начальником доменного цеху, головним інженером, директором заводу і рудників. 1923–1924 перебував у відрядженні на металургійних підприємствах Німеччини, Англії та Бельгії. 1924–1929 — головний інженер Макіївського металургійного заводу та заводу ім. Дзержинського в м. Кам’янському.

1929–1937 був технічним директором і головним інженером будівництва Кузнецького металургійного комбінату (м. Новокузнецьк Кемеровської області, Російська Федерація). За технічні розробки і впровадження нових технологій удостоєний звання академіка Академії наук СРСР без опублікованих наукових праць і присвоєння звання члена-кореспондента.

Від 1937 на керівних посадах: головний інженер Управління чорної металургії Наркомату важкої промисловості СРСР, з 1938 — голова Технічної ради цього наркомату, з 1939 — заступник наркома важкої промисловості СРСР. У роки Другої світової війни очолював Уральську філію Академії наук СРСР. Директор інституту металургії АН СРСР (1939–1960) і Центрального науково-дослідного інституту чорної металургії при Держплані СРСР (1945–1960), який 1960 названо його ім’ям.

Від 1942 і до кінця життя — віце-президент АН СРСР.

Наукова та суспільна діяльність

1940–1946 керував колективом із розробки проекту будівництва Череповецького металургійного заводу (Вологодська область, Російська Федерація) і брав активну участь у його будівництві.

Від 1942 — дійсний член Академії наук СРСР. 1943–1960 — завідувач кафедри економіки й організації чорної металургії в Московському інституті сталі і сплавів.

Після Другої світової війни зосередив зусилля на науковій роботі в галузі чорної металургії, приділяв увагу зв’язку науки та виробництва. Наукові дослідження вченого охоплюють питання проектування нових металургійних заводів з повною автоматизацією процесів, інтенсифікації металургійних процесів, створення досконалих металургійних агрегатів, комплексної підготовки та використання металургійної сировини і палива.

1937–1960 був депутатом Верховної Ради СРСР 1–5 скликань.

Нагороди та відзнаки

Семикратний кавалер ордена Леніна (1934, 1943, 1945, 1945, 1953, 1953, 1958).

Сталінська премія (1942 — за роботи з мобілізації ресурсів Уралу для потреб оборони СРСР; 1949 — за роботи з інтенсифікації мартенівського процесу внаслідок застосування кисню).

Ленінська премія (1958 — за роботи зі створення перших промислових установок безперервного розливання сталі).

Медаль Французького науково-дослідного інституту чорної металургії (1965, посмертно).

Праці

Избранные труды : в 2 т. Москва : Издательство Академии наук СССР, 1963–1968.

Твори

Воспоминания о Енакиевском металлургическом заводе. Днепропетровск; Донецк : Арт-Пресс, 2008. 158 с.

Література

  1. Мезенцев В. А. Бардин. Москва : Молодая гвардия, 1970. 208 с.
  2. Бардин И. П. в воспоминаниях современников. Москва : Наука, 1985. 240 с.
  3. Мезенин Н. А. «Сталь доброты превосходной...»: очерки из истории отечественной металлургии. Нижний Тагил : НТМК, 2001. 94 с.
  4. Чернега Д. Ф. Бардин Иван Павлович — выдающийся ученый-металлург // Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського». URL: https://kpi.ua/ru/bardin-about

Автор ВУЕ

К. Л. Торопчинова

Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Торопчинова К. Л. Бардін, Іван Павлович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бардін, Іван Павлович (дата звернення: 7.12.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
14.11.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ