Бар'єрна функція

Бар’є́рна фу́нкція (від фр. barrière — перешкода, перепона і функція) — здатність організму людини і тварин за допомогою особливих фізіологічних механізмів (бар’єрів) захищати своє внутрішнє середовище (кров, лімфу, тканинну рідину) від зовнішньої дії і зберігати відносну постійність його складу, хімічних, фізичних та біологічних властивостей.

Характеристика

Бар’єрна функція виникла як пристосування живих організмів у процесі еволюції і поєднує в собі захисну й регуляторну. Розвиток живих організмів і поступовий перехід від примітивних форм до найскладнішої організації потребував формування механізмів захисту від шкідливого впливу чинників довкілля і підтримання сталого функціонування внутрішнього середовища. Складність будови живих організмів обумовлює їхню залежність від зміни умов зовнішнього середовища (чим простішою є будова організму, тим примітивнішою є система його захисту). Досконаліші, високорозвинені організми виробили складніші пристосування для підтримання процесів обміну між зовнішнім і внутрішнім середовищами й у внутрішньому. Виконання бар’єрної функції у тварин і людини забезпечують зовнішні (зокрема, покриви: шкіра, кора тощо) та внутрішні (фізіологічні, здебільшого представлені системою різних типів мембран) бар’єри, завдяки яким також відбувається підтримання гомеостазу. Внутрішні бар’єри здебільшого регулюють обмін між певними тканинами або рідинами в організмі: здійснюють забезпечення поживними речовинами і виведення продуктів обміну. Обмін між кров’ю і тканинною рідиною регулюють гістогематичні бар’єри. Основними структурними елементами гістогематичного бар’єра є стінки кровоносних капілярів з особливостями будови їх ендотеліальних клітин, основної речовини та базальної мембрани судин.

Різновиди бар’єрів

Виділяють такі типи внутрішніх бар’єрів:

• гематоенцефалічний (відокремлює кров від ліквору (цереброспінальної рідини) та внутрішнього середовища центральної нервової системи);
• гематогепатичний (визначає відносну постійність складу і властивостей внутрішнього середовища печінки);
• гематолабіринтний (забезпечує нормальне функціонування слухового й вестибулярного аналізаторів);
• гематолієнальний (між кров’ю і тканинною рідиною селезінки);
• гематоофтальмічний (обмін між кров’ю та внутрішньоочною рідиною);
• гематопульмональний (між кров’ю і легенями, забезпечує сталість внутрішнього середовища легень);
• гематоренальний (між кров’ю і судинною системою нирки, забезпечує обмін речовин і електролітів);
• гематотестикулярний (між кров’ю і яєчком) тощо.

Найгрунтовніше вивченим є гематоенцефалічний бар’єр.

Значення

Порушення бар’єрної функції систем організму призводить до розвитку патологічних процесів і спричиняє різні захворювання.

Література

1. Клевець М. Ю., Манько В. В., Гальків М. О. та ін. Фізіологія людини і тварин (фізіологія нервової, м’язової і сенсорних систем). 2-ге вид. допов. Львів : Львівський національний університет імені Івана Франка, 2011. 312 с.
2. Kadry H., Noorani B., Cucullo L. A Blood–Brain Barrier Overview on Structure, Function, Impairment, and Biomarkers of Integrity // Fluids and Barriers of CNS. 2020. № 17. P. 1–24. URL: https://fluidsbarrierscns.biomedcentral.com/articles/10.1186/s12987-020-00230-3
3. Борисюк І. Ю., Замкова А. В., Кампі Ю. Ю. Гематоенцефалічний бар’єр як унікальний внутрішній простір нервової системи // Лікарська справа. 2022. № 1–2 (1162). С. 14–24. URL: https://liksprava.com/index.php/journal/article/view/484

Автор ВУЕ

Редакція_ВУЕ

Покликання на цю статтю: Бар'єрна функція // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бар'єрна функція (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 21.06.2023